Вона завагалася, і Джайлз швидко сказав:
– Причини юридичного плану. Ми не знаємо, чи можемо констатувати її смерть, чи…
– О, я цілком розумію вас, сер. Чоловік моєї сестри в перших пропав безвісти – це було після битви під Іпре – і вона мала дуже багато клопоту при спробах підтвердити його смерть. Для неї то було справжнім випробуванням. Тому, сер, якщо я зможу розповісти вам щось таке, що допоможе вам розв'язати ваші юридичні проблеми, я це зроблю, адже ви мені не чужі. Мені не чужа місіс Ґвенда та її "віньки". Ви так кумедно промовляли те слово.
– Це дуже люб'язно з вашого боку – сказав Джайлз. – Тому, якщо ви не заперечуєте, я поставлю вам кілька запитань. Місіс Гелідей покинула дім цілком несподівано, я правильно розумію?
– Так, сер, і то було велике потрясіння для нас усіх – а надто для майора, бідолашного чоловіка. Він геть занепав духом.
– Я хочу вас запитати прямо – ви маєте якесь уявлення про того чоловіка, з яким вона втекла?
Едіт Паджет похитала головою.
– Доктор Кеннеді вже запитував мене про це – і я нічого не могла йому сказати. Не знала цього й Лілі. А тим більше нічого не могла про це знати Леоні, адже вона була іноземкою.
– Ви не знали, хто був той чоловік, – сказав Джайлз. – Але хіба у вас не було здогадів? Тепер, коли минуло стільки часу, ніякої шкоди вже не буде, навіть якщо ваші здогади виявились хибними. Безперечно, ви підозрювали когось.
– Атож, підозри в нас були… але ви повинні зрозуміти, що то були не більш як підозри. Щодо мене, то я взагалі нічого не бачила. Але Лілі, як я вже вам сказала, була дуже прониклива дівчина, вона мала свої припущення й довго їх зберігала. "Запам'ятайте мої слова, – мала звичай вона казати. – Цей чоловік без тями від неї. Ви тільки гляньте, як він дивиться на неї, коли вона розливає чай. А як дивиться на неї його дружина!"
– Он як. А хто був… той чоловік?
– Боюся, сер, я вже не пам'ятаю, як його звали. Після стількох років! Капітан Есдейл? Ні. Капітан Емері – ні. У мене таке відчуття, що його прізвище починалося на Е. А може, на Г. Досить незвичайне було прізвище. Але я навіть не згадала про нього жодного разу за останні шістнадцять років. Він та його дружина жили тут у готелі "Роял Кларенс".
– Вони приїздили сюди на літо?
– Так, але я думаю, що він – а може, вони обоє – були знайомі з місіс Гелідей раніше. Вони приходили до них дуже часто. Хай там як, а на думку Лілі, він був без тями від місіс Гелідей.
– А його дружині це не подобалося.
– Ні, сер… Але, мушу вам сказати, я ніколи й на мить не припускала, що між ними могло бути щось погане. І я досі не знаю, що думати.
Ґвенда запитала:
– А вони були ще тут – у "Роял Кларенс" – коли моя мачуха зникла?
– Наскільки пригадую, вони виїхали звідси приблизно в той самий час, на день раніше чи пізніше – принаймні, різниця в часі була не така велика, щоб люди не звернули на це уваги. Але я ніколи не чула нічого конкретного. Вони поїхали звідси дуже тихо, якщо то справді були вони. У місті всі були вражені, що місіс Гелідей поїхала кудись так раптово. Але люди завжди вважали її легковажною – хоч сама я ніколи нічого такого не помічала. Я не захотіла б поїхати з ними в Норфолк, якби так думала.
На мить троє присутніх у кімнаті людей втупили в неї здивовані погляди. Потім Джайлз сказав:
– У Норфолк? Вони хотіли переїхати в Норфолк?
– Так, сер. Вони купили там дім. Місіс Гелідей сказала мені про це за три тижні до того, як усе сталося. Вона запитала, чи поїду я з ними, коли вони переселяться, і я сказала, що поїду. Зрештою, я ніколи не була поза межами Дилмаута, і мені захотілося якоїсь переміни – та й любила я цю родину.
– Я ніколи не чув про те, що вони купили будинок у Норфолку, – сказав Джайлз.
– Не дивно, що ви нічого не чули, сер, бо місіс Гелідей не хотіла, щоб про це знали. Вона попросила мене нікому не розповідати про це – і я, звичайно, мовчала. Але вона дуже хотіла покинули Дилмаут на певний час. Вона тиснула на майора Гелідея, щоб виїхати якомога швидше, але йому подобалося жити в Дилмауті. Наскільки мені відомо, він навіть написав листа місіс Фіндейсон, якій належав будинок Сент-Кетрін, запитуючи, чи вона не захоче продати його. Але місіс Гелідей була категорично проти. Вона була дуже налаштована проти Дилмаута. Таке враження, що вона тут боялася жити.
Слова виливалися з неї цілком природно, але, слухаючи її, троє людей напружили всю свою увагу.
Джайлз сказав:
– А ви не думаєте, що вона хотіла переїхати до Норфолка для того, щоб бути поблизу чоловіка, чиє прізвища ви не можете пригадати?
Едіт Паджет, здавалося, була прикро вражена,
– О, ні, сер, мені не хотілося б так думати, і я ніколи так не думала. Крім того, тепер я пригадую, що ті люди приїхали десь із півночі, з Нортумберленда, якщо не помиляюся. Але їм хотілося приїздити сюди на вакації, бо тут м'який клімат.
– Вона чогось боялася, я вас правильно зрозуміла? – запитала Ґвенда. – Я маю на увазі свою мачуху.
– Я дещо пригадала тепер, коли ви це сказали…
– Що?
– Одного разу Лілі прийшла на кухню. Вона підмітала сходи й сказала: "Схоже, кепські в них справи!" Вона мала звичай іноді ляпнути щось, не подумавши, я маю на увазі Лілі, тож ви повинні мені пробачити.
Тоді я запитала в неї, про що вона говорить, і вона сказала, що пані з паном увійшли із саду до вітальні, а що двері залишилися прочиненими, то Лілі підслухала їхню розмову. "У її словах звучав страх, – сказала мені Лілі. – "Я давно вже тебе боюся. Ти божевільний. Ти ненормальний. Іди геть і дай мені спокій. Ти повинен залишити мене саму. Я боюся. Мабуть, у глибині душі я завжди тебе боялася…"
Вона тоді сказала щось подібне – звісно, я не можу тепер ручатися за точність кожного слова. Але Лілі сприйняла ту розмову дуже серйозно й тому, після того, як усе сталося, вона…
Зненацька Едіт Паджет замовкла. Дивний зляканий вираз промайнув на її обличчі.
– Я, звичайно ж, не хотіла… – почала вона. – Пробачте мені, мем, мій язик не знає, що він базікає.
Джайлз лагідно сказав.
– Будь ласка, розкажіть нам усе, Едіт. Зрозумійте, для нас дуже важливо знати, як усе насправді було. Це сталося дуже давно, але ми повинні знати.