(Г о л о х в о с т и й хоче встати, але П р о н я задержує його.)
Ні, стійте!
ВИХІД XVI
(П р о н я, Г о л о х в о с т и й, старі Сірки й X и м к а.
Старі Сірки, раді і здивовані, важно виходять. X и м к а теж висовується з кухні з пляшками і шклянками.)
П р о н я. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє.
Г о л о х в о с т и й. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіе Пилиповно! Я переговорил з вашою розумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я скоропостижно хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Як моя дочка, П р о н я Прокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого перечити.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Еге ж, кажу, нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Тільки, тільки...
Г о л о х в о с т и й. Што? Может, я не ндравлюсь?
П р о к і п С в и р и д о в и ч і Я в д о к і я П и л и п і в н а. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми луччого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.
Г о л о х в о с т и й. Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі! (Цілується тричі з старим і старою) Про Д р у г ія вєщі позвольте мині сватов прислать переговорить.
(X и м к а пробує іти з вином, але її не пускають.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Все, все: аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі,— по три карбованці за аршин сама платила; п'ять пар черевиків на таких високих закаблуках!
П р о н я. Годі вам, мамо!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що правда, то не гріх.
Г о л о х в о с т и й (тихо). Одначе поки тільки одні закаблуки... (Голосно). Придбали ви своєй дочцє, вєрно, што і получче закаблуків од черевиків.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого в моєї дочки тільки нема? Одного золота покупили...
Г о л о х в о с т и й. А-а!
П р о н я. Годі-бо, мамонько, є ж охота розказувати.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Про мене, хоч і до заручин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Проні і золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об тім не думали...
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Де там нема? Ще позаторік купила!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Коли є персні, то й поміняйтесь, діти: нехай ми, старі, на старості літ потішимось вами.
Г о л о х в о с т и й. Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-кажеться вмру, как прийдеться ждать долго.
П р о н я. І я б хотіла, штоб швидче.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Молоді! Ну, що ж, можна ї на цім тижні,— як думаєш, стара?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Про мене. (Дає перстень) У мене все готове.
(П р о н я наділа перстень на руку і міняється з Голохвостнм.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Тепер і поцілуватись можна, так годиться!
(Молоді цілуються.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємо ладком.
(Всі сідають. Пауза.)
X и м к а (вибіга з пляшкою, затикаючи її пальцем, піна так і ляпа). Ай, ай! Ґвалт! Я одтикала її, каторжну, одтикала, не бере; і зубами тягла, і на самоварі гріла... а це як лусне, так і потекло!
П р о к і п С в и р и д о в и ч. Пропало п'ять рублів!
(Картина)
(Завіса спада).
Дія третя
(Кімната Лимарихи зсередини, дуже прості обставини. Прямо — двері вхідні; направо — до пекарні)
ВИХІД І
(Г о л о х в о с т и й сам)
Г о л о х в о с т и й (входить трохи збентежений). Дак оце і хата Секлити? Просто, дуже просто; і хто б думав, що в такім гноїщі лежить брильянт? (Загляда в кімнату). Одначе немаєть нікого... Чи не повернути б мені оглоблі назад? Єй-богу, страшно, щоб я ще з великого розуму не встроїв собі штуки! Ні, лучче, во всякім разі, хоч на минуту побачитись, ману пустить: єжелі вона чула щось, то можна одбрехатись; а єжелі не чула, то заспокоїти хоч на два дні, щоб і не допитувалась... Резонт, Свириде Петровичу, резонт. Да і на Галю хоч раз гляну... Ох, только ох, да й тольки! (Закурює папіросу). Одначе могу сказать, що міне хвортунить: де ж — П р о н я аж пищить за мене; Сірки старі не знають, де й посадити зятя; боявся жида — не тольки укоськав, но і обдер: заказав храчну пару, цепочку Купив, завтра й вінчання. От тольки Секлиту обчеркнути курячим зубом, штоб заспокоїлась, да й кури! (Ходить по хаті, потира руки, пританцьовує і посвистує).
ВИХІД II
(Г о л о х в о с т и й і С е к л и т а.)
С е к л и т а (входить з кошиком). Хто тут уліз у хату? А, це ви! Як вас величати?
Г о л о х в о с т и й. Я, Свирид Петрович! Доброго здоров'я вам у вашій господі. Поздоровляю вас з сєгодняшнім дньом.
С е к л и т а. А я вже оце хотіла вас шукать по Подолу, думала, що випустила з рук, так і втекли!
Г о л о х в о с т и й. Погано ділали, що так думали! Я вже вам казав, що я свой брат, простий, а свой не збрешеть.
С е к л и т а. Сідайте ж, будьте ласкаві, та побалакаємо, коли зайшли з доброю думкою.
(Сідають.)
Г о л о х в о с т и й. З доброю, з доброю, пущай на мою голову стольки тисяч... скольки у мене лиха на думці!
С е к л и т а. Та дай боже! Тільки отакі паничі часто дурять!
Г о л о х в о с т и й. Ой Секлито Пилиповно, Секлито Пилиповно! Чи развє вам од бога не гріх, що ви й досі не вірите! Чи я ж мало божився? Мало присягався?
С е к л и т а. Та так, так!
Г о л о х в о с т и й. От ви тогда бог зна що взяли в голову, а я й з дівицею ще не познакомився як слід, не то што; розпитував тільки за вас, чи можна приходити?
С е к л и т а. Ну, вже мовчіть: бачила, як ви розпитували!
Г о л о х в о с т и й. От пускай я лусну, хай з етого мєста не зійду (одсовується), коли я не хотєв випитати до вас дороги, штоб позволили ходити, познакомиться... Отож я вас прошу, дозвольте мені до вас приходити, да не цурайтесь меня...
С е к л и т а. Що ж? Ходіть, раді будемо... Тільки я вас ще добре й не знаю: кажете... родич Свинаренків... чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?
Г о л о х в о с т и й. Та син же... тольки, конешно, образованний, розумом вийшов на весь Подол!
С е к л и т а. Скажіть! Я знала небіжчика. О, в нього водилась копійчина, якщо не процвиндрили!