П р о н я. Разумєється, не вашого: що вірьовки та гвоздки або серка!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Е, ви, дочко, так не кажіть, і на цьому товарові добрий зарібок.
П р о н я. Пхе!
Г о л о х в о с т и й. Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть — страх! То єсть щоденно — сила! Ну, дак, слава богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик мине винен. Мине уже не раз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркєли... што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Дак я їм: на чорта той мине клопот? У меня єсть благородний матеріал, то пущай і Д р у г і торгують!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (до Прокопа Свиридовича). От багатий!
П р о к і п С в и р и д о в и ч (до неї). Правда.
П р о н я. Ви очінно добрі.
Г о л о х в о с т и й. Мерсі! Натирально, в кожном обхож-денії главная хворма — вченость. Потому єжели человєк учений, так йому уже свєт переменяється; тогди, тогди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йому рябоє, што Химце будєт цяця, то йому... пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?
П р о н я. Разумєється, што розумний чоловєк зовсєм інчаго; вот і мині тепер все інче здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. О, то правда, що вчилась: не жаліли кошту — всяких мод зна! Які у неї плаття, шалі, сукні... яких квіток позаводить...
П р о н я. Мамонько!
Г о л о х в о с т и й. О, П р о н я Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человєк подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянет оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! Позволіте папіроску?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Куріть, здорові! (До старого). Ну й розумний же!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Аж страшно!
Г о л о х в о с т и й (до Сірка). Не вгодно лі?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге дєло, аж ніс тремтить... Ну та й табака ж у нашого дячка, скажу вам, і чорт його зна, що він кладе туди? Ну, цілий день ходиш та нюхаєш пучки...
П р о н я (до батька). Та годі вже про вашу табаку! (До Голохвостого). Позвольте і мені папіроску!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Вони курять?
(Я в д о к і я П и л и п і в н а аж руками сплеснула.)
Г о л о х в о с т и й (подає). Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!
П р о н я (гукає). Химко! Химко! Падай вагню!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Вагню!
(X и м к а виходить з повною покришкою жару.)
П р о н я. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!
X и м к а. Так і казали б, а то "вагню"...
(Я в д о к і я П и л и п і в н а почина шукати.)
Г о л о х в о с т и й. Не безпокойтесь, пардон, я с етой самой покришки закурю. (З хвиглясами йде в середні двері за Химкою вслід).
ВИХІД XIV
(Ті ж без Голохвостого.)
П р о н я. Що ви мене соромите? Що ви тут наказали — три мішки гречаної вовни?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та я ж мовчала...
П р о н я. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющив!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Не знаю вже, як з ученими...
П р о н я. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Цікаво б послухати, як то вчені...
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Може б, хоч двері одчинити?
П р о н я. Та ідіть, ідіть, кажу... от наказаніє!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ходімо, це, бач, у них по-модньому!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. По-модньому ж!
(Виходять до кімнати, але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і X и м к а підслухує з пекарні.)
ВИХІД XV
(П р о н я й Г о л о х в о с т и й.)
Г о л о х в о с т и й (з папіросою). Звольте! Закуріть!
(П р о н я закурює, Г о л о х в о с т и й курить і озирається.)
П р о н я. Ваша папіроска шкварчить.
Г о л о х в о с т и й. Ето в груде моєй-с!
П р о н я. Чого?
Г о л о х в о с т и й. Од любви!
П р о н я. Ах, што ви!
Г о л о х в о с т и й. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!
П р о н я (набік). Починається, починається! (До Голохвостого). Ах, ето ви кавалерські надсмєшки... Может, по кому другому; у вас столько баришень...
Г о л о х в о с т и й. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа,— і больше в нікоторому мєстє.
П р о н я. А ви знаєте уже, яка моя душа?
Г о л о х в о с т и й. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть меня, как пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть человік.
П р о н я. Чого ж погібший?
Г о л о х в о с т и й. Потому здєсь у меня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!
П р о н я. Когда б заглянуть можна було вам у серце.
Г о л о х в о с т и й. То ви би там увиділі, што золотими слов'янськими буквами написано: П р о н я Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!
П р о н я. Ах, когда б же тому було правда? (Набік). Чого він навколішки не стає?
Г о л о х в о с т и й. Да пущай меня алад'ябль скорчить, когда, значить, брешу (Набік). Ну, сміліще! (Стає навколішки). В грудє моєй — Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!
П р о н я, Ой, мамо моя! Я так стривожена... так сталось несподьовано... я... я... вас, ви знаєте... чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода... не знаюсь у цім ділі...
Г о л о х в о с т и й. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да єслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!
П р о н я. Так дуже любите? (Схиляється до його).
Г о л о х в о с т и й. То єсть говорю вам — кип'яток!
П р о н я. Ой страшно!
Г о л о х в о с т и й. Не безпокойтесь... обхождєніє понімаю...
П р о н я. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і цілує його). Я согласна... буть вашою половиною. От только спросить благословенія... Папонько, мамонько!