— Напад кашлю,— мовив голова ревізкому. — Про це свідчить її постава. Вона мертва.
І щоб переконати всіх, підійшов до скарлюченої постаті, шарпнув її рукою за плече.
Постать захиталася і раптом перекинулася горілиць суцільною закляклою масою. І ту ж мить по скрині почувся чистий брязкіт, немов упав на неї струмок металевого зерна.
— Золото! Золоті червінці! — крикнув голова ЖК.
— Та дивіться, в неї золото в роті! — гукнув несамовито двірник Вася.
— Вона гроші їла, падлюка!
Охнувши від дива, цікаві наполягли вперед.
— Стороннім усім вийти,— різко наказав міліціонер.— Понятих прошу лишитися для складання протоколу.
Ще за кілька день голова ЖК остаточно обговорив з головою ревізкому план пробиття капітальної стіни, щоб улаштувати їдальню в двох звільнених кімнатах.
— Буду форсувати справу,— сказав він наприкінці.— Завтра почнемо, через тиждень їдальня функціонуватиме. На столиках квіти поставимо і гучномовець заведем не простий — динамік! А зараз хочу показати вам цікаві документи про вашу підшефну. Ви ж тоді за понятого не схотіли лишитись.
— Засідання мав у тресті, не було часу.
— Так, так. А шкода, багато виявлено повчального. Передусім її листування, тобто її листи чи вірніш — заяви й доповіді різним контрреволюціонерам, найбільше Ніколаю Ніколаєвичу. На адресу вона їх, видно, не посилала, писала для власної втіхи й складала в комоді. Цілий пакунок, усе по-французькому, олівцем, у міліції насилу переклали. Я взяв собі копію тільки ось цієї пропозиції.
І дав голові ревізкому невеличкий аркушик, де стояло: "Після звільнення Росії, в ім’я найвищої справедливості і щоб виконати волю народну, пропоную..." Далі йшов докладно опрацьований проект кошмарних тортур і кар видатним представникам партії, переліченим від номера першого до двадцятого.
— Ви зверніть увагу на номер двадцятий,— сказав голова ЖК. — Це про мене — аж незручно якось мені серед наших великих вождів. "Начальника будинку, де я живу, живцем закопати". Це за те, мабуть, що посвідки для соцзабезу їй не видав.
— Хвора маячня,— ніяково промовив голова ревізкому, вертаючи папірця.
— Це, мовляв, політичний бік справи,— провадив голова ЖК. — А ось економічний. Список речей, знайдених у комоді, скрині й у купі під лахміттям.
Голова ревізкому глянув у середину списка:
"Мануфактура. Оксамиту 10 м. Шовку зеленого 4 м. Шовку синього 6 м. Сукна жіночого сірого 3½ м. Шерсті в картку 8 м. Полотна білого 3 шматки 10,5 і 13 м. Ситцю... мусліну... маркізету... Продукти. Цукру грудкового в п’ятифунтових пачках 10 шт. Цукру піскового 4 торбинки, разом 20 кіло. Борошна пшеничного... пшона... крупи різної... цукерок... Різні речі. Мила туалетного 43 шматки. Мила прального 13 шматків. Одеколону й пахощів різних 18 пляшок. Пудри... Крему... Сірників... Спирту денатурованого... Вина... Горілки...".
— Неймовірна річ,— пробубонів голова ревізкому.
— А ось копія акта про розтин тіла. Теж цікаво. Ви бачите: "У шлунку виявлено дев’ять золотих монет по 5 карбованців. Смерть сталася від задушення при ковтанні дальших монет, виявлених зовнішнім оглядом у роті". Виходить, п’ятірки вона поковтала — вони маленькі, а десятками вже подавилася, бо в торбинці коло неї зосталися самі десятки аж на 520 карбованців. Тепер зрозуміло, чого вона так злякалася переселення — боялась, щоб люди її скарбів не побачили при цій нагоді. Так вона надумала золото поковтати, а потім будинок підпалити, бо коло неї знайдено літровку з бензином і сірники напоготові. Ця літровка навіть перекинулася, бензин розлився, коли ви шарпнули труп, але ніхто не зауважив, золотом задивувались.
— Та це просто божевільна,— скрикнув голова ревізкому.
— Можливо. Але класово божевільна.
[1933]