Тищенко зауважив, що Булига-Компанієць у всі очі дивиться на свого вбивцю. Білявому велетню аж не по собі стало від погляду блискучих чорних очей незнайомця; він зайорзав, а тоді підвівся з-за столу, став мацати кишені, шукаючи цигарки. Йому здалося, що то дивиться сам убитий або його син, котрому стали відомі обставини загибелі батька. Але в Булиги не було ні дітей, ні жінки, до того ж молодик із проникливими чорними очима був на десять-дванадцять років молодший від забитого.
"Аби тільки Хома не утнув якоїсь дурниці", — майнуло в голові у Тищенка. А ще в нього з’явилося відчуття, що ось-зараз білявець зірветься і, як недавно собака, кинеться навтіки. Велетень, між тим, швидко оговтався від миттєвого запаморочення.
— То на яку роботу нас сватають? — поцікавився він.
— Добре оплачувану, — відказав Тищенко.
— А саме?
— Про це дізнається тільки виконавець. Така умова замовника.
— Та ми ж тут усі пов’язані ризиком, — наполягав білявець. — Витоку інформації від нас ще ніколи...
— Замовникові видніше, — знову Тищенко. — До того ж ця його умова не суперечить статуту кооперативу.
Для більшості чоловіків, що сиділи обабіч столу-макету на двох довгих лавах, Тищенко був незаперечним авторитетом; його небажання втаємничувати в суть замовлення вони сприйняли як належне. І все ж, аби уникнути можливого розпитування, батько "Експарки" попрямував до виходу, показавши двом супутникам йти за ним.
...Іван Іванович умостився поруч із водієм, а на задньому сидінні сіли Булига-Компанієць, Тищенко й Куляба.
— Специфіка завдання, яке вам належить виконати, — керівник Центру продовжував перервану розмову з каскадером, — вимагає певної підготовки. А саме: вам доведеться пожити в ізоляції десь тиждень. Маю на увазі повну ізоляцію — ні людей, ні радіо, ні газет, ні телевізора, ні книжок... По тому в очищену пам’ять ми вкладемо потрібну інформацію. Це, мабуть, теж займе тиждень. І аж тоді вже настане найвідповідальніший, ризикований, хоча й не тривалий момент завдання.
— Може, ви, нарешті, скажете в чому полягає завдання? — озвався каскадер. — А то все манівцями та довкіл... Моє правило — не купувати кота в мішку.
— Доведеться зробити виняток. Гроші, що ми вам заплатимо, варті того, — відказав керівник Центру, не обертаючись. По миті додав: — Маєте на роздуми хвилин із двадцять.
Молодий чоловік покосився на Тищенка, і той, перехопивши в круглих, як у птаха, очах запитання, сказав:
— Вони заплатять тобі стільки ж, як і мені.
— Але ж, Віталію, ти вдвічі сильніший за мене.
— Там, куди тебе пошлють, ці якості вирішального значення не мають. Там потрібна буде твоя метикуватість і дещо інше, про що тобі повідомлять після підписання контракту... Хочу застерегти, організація дуже могутня, а завдання — надтаємне. Таке таємне, що на життя людини, котра надумала б лукавити, я не поставив би й ламаного мідяка. Отже, відповідь мусить бути однозначною — "так" чи "ні".
Машина між тим мчала центральною трасою до міста. Попереду вже виднілися високі кам’яниці нового житлового масиву, що затуляли собою розвалюхи барачного типу. "Каскадер", здавалося, глибоко замислився, але його очі, що стріляли швидкими поглядами то в панорамне люстерко, де відбивалося добродушне обличчя "замовника", то на водія, котрий вів машину байдуже, як "автопілот", то на молодика, що сидів по праву руку, свідчили, що він гарячково оцінює ситуацію. Це була якась дивна група: водій з манерами доцента, "замовник", у якому вгадувався вельможа високого рангу і водночас простецький дядько, молодий чоловік, одягнений як студент, що міг би доводитися сином повному чоловікові. Але ті двоє (і Тищенко теж) ставилися до молодика якось по-особливому поштиво, як би він був тут за старшого. Гострий розум "каскадера" не міг витягти з ситуації жодного пояснення. Спливали хвилини. Авто вже виїхало на міст через річку, а тоді повернуло на набережну.
— Куди ми їдемо? — поцікавився Куляба.
— До місця вашої підготовки, — відказав Іван Іванович.
— А з чого ви взяли, що я погодився?
— З того, що ви досі не сказали ні. А не сказали тому, що поруч сидить ваш попередник — живий і здоровий. До того ж у банк кооперативу за цю його послугу надійшла велика сума грошей. — Керівник Центру перевтілення звернувся до Тищенка. — А ви ж чому нічого не кажете?
— "Експарка" тому й "Експарка", що в ній кожен живе власним розумом. Ніхто нікого нікуди не посилає. Все тримається на добрій волі. Це, якщо хочете, наша внутрішня етика. — Повагавшись, Тищенко додав: — Люди, котрих ви бачили, — по суті ризиконавти. І ризикують вони не кар’єрою, не майном, а життям. Уявіть, що ви порадили комусь проникнути в затонулу субмарину і він там загинув...
— Я згоден, — сказав Куляба.
Водій-секретар припаркував машину на майданчику в цоколі Вищої школи "Порядку". Вони спустилися в підвал; одразу біля сходів були металеві, щільно припасовані двері з електронним замком. Керівник Центру набрав комбінацію цифр — і двері безшумно відчинились; водночас спалахнуло світло. Це було бомбосховище, пристосоване для ядерної або хімічної війни. Тут зберігалося все для довготривалого перебування — від двигунця енергоживлення до запасу консервованого харчу. Посеред приміщення, а точніше зали, поблискував голубою кахлею чималий басейн.
— Це і є те місце, де очищатиметься пам’ять виконавця? — поцікавився Тищенко, не приховуючи іронії.
— Ну, — відказав Іван Іванович.
— Та тут стільки всього, що пам’ять навпаки — не очищатиметься, а поповнюватиметься новою інформацією. Наприклад, я передусім з’ясував би, що то за дві труби — червона й зелена. Якщо вентиляція, то де містяться фільтри. Або як запустити двигунчик? Вже не кажу про екскурсію по стелажах із продуктами.
— Я про це не подумав, — визнав Іван Іванович, і по миті додав: — Ідеальним було б оте місце, де ви сьогодні побували, але ж...
— То вже занадто. А чи не простіше одвезти його додому? Нехай тільки нікуди не виходить. Принаймні, там не треба нічого для себе відкривати. Природно, що телефон, радіо, телевізор і навіть дверний дзвоник треба відключити. А взагалі, — провадив Тищенко, — це не метод. Вам слід подумати про людей зі специфічними властивостями. Котрі спроможні стирати свою пам’ять у будь-який час. Силою свідомости. Екстрасенсів якихось, чи що...