— Куди вам їхати? — спитав Перрі хлопця.
— До Світвотера.
— А де це Світвотер?
— Та начебто десь тут. У Техасі. Оце мій дідусь, Джонні. Його сестра живе у Світвотері. Має там жити. Ми думали, що вона живе в Джеспері, але там нам сказали, що вона переїхала до Галвестона. Але й у Галвестоні ми її не знайшли. Одна жінка сказала, що тепер вона у Світвотері. То, може, вже таки знайдемо її. Джонні,— мовив він, розтираючи старому закляклі руки.— Ти чуєш, Джонні? Ми з тобою їдемо в гарному теплому "шевроле".
Старий закашлявся, ледь повернув голову, розплющив очі, тоді заплющив і знов зайшовся кашлем.
— Гей, слухай-но,— сказав Дік,— Що це з ним?
— Це від переміни,— пояснив хлопець,— і від довгої дороги. Адже ми вирушили ще перед різдвом. Мабуть, добру половину Техасу пішки відміряли.
І, далі розтираючи старому руки, він спокійно, наче йшлося про найбуденніші речі, розповів, що перед тим вони з дідом і тіткою жили в Луїзіані, але недавно тітка померла.
— Джонні вже рік як нездужає, отож усе робила тітонька. Ну, і я їй допомагав. Якось ми запасали дрова на зиму, рубали корч. І раптом тітонька каже: "Не можу більше, сили нема". Ви бачили коли-небудь, як падає коняка і вже не може звестися? Я бачив. Отак і з тітонькою було... А за кілька днів перед різдвом хазяїн, у якого дідусь орендував ферму, витурив нас звідти,— провадив хлопець.— Отож ми й подалися до Техасу. Шукати ту місіс Джексон. Я сам її ніколи не бачив, але ж вона Джонні рідна сестра. Треба ж комусь нас прихистити. Хоч би вже його самого. Він уже й так мало з ніг не падає. А тут ще дощ уночі пішов, то ми геть змокли...
Машина спинилася. Перрі запитав Діка, в чому річ.
— Цей старий зовсім хворий,— відказав Дік.
— Ну? То що ти думаєш зробити? Висадити його?
— А ти поміркуй головою. Хоч раз у житті.
— Ти таки справді падлюка.
— А що, як він помре?
— Він не помре,— сказав хлопець.— Коли ми вже аж сюди добулися, він почекає.
— А як помре? — не вгавав Дік.— Подумай, що буде. Почнуться розпити.
— Ну й начхати. Ти хочеш їх висадити? Гаразд...— Перрі подивився на немічного старого, що куняв собі, не чуючи й не бачачи нічого навколо, тоді на хлопчину, який спокійно зустрів його погляд і навіть не намагався просити чи умовляти. Перрі пригадалося, як він сам був такий і так само мандрував з одним старим.— Ну ж бо, висаджуй. Але я теж далі не поїду.
— Ну, все, все, все,— сказав Дік.— Тільки не забудь, на кого потім нарікати.
Він увімкнув швидкість. Аж раптом, коли машина вже рушила, хлопець закричав:
— Стривайте!
Він швидко вискочив, з машини, побіг на узбіччя шосе й, раз по раз нахиляючись, підібрав кілька порожніх пляшок від кока-коли. Тоді, радісно всміхаючись, повернувся на місце.
— Пляшки — це ті самі гроші,— пояснив він Дікові.— Якщо ви, сер, поїдете не так швидко, то будьте певні, ми назбираємо цілу жменю срібла. Ми з Джонні отак і годуємося. Здаємо пляшки.
Діка це розважило, але водночас і зацікавило, тож коли хлопець знову скомандував зупинитися, він одразу ж загальмував. Зупинятися довелося так часто, що за наступну годину вони проїхали всього п'ять миль. Але час згаяли не марно. Хлопчина мав "справжнісінький талант", і, здавалося, нюхом чув ті пляшки серед каміння і в траві край дороги. Незабаром і Перрі відкрив у собі такий хист. Спочатку він просто показував хлопцеві ті місця, де запримічав пляшки, бо вважав за принизливе гасати за ними самому. То було "дурне діло, дитяча забавка". А втім, ця гра збуджувала мисливський азарт, і зрештою він теж приєднався до неї. І Дік так само, але Дік сприймав усе цілком серйозно. Хай воно й дріб'язок, а все ж можна розжитися на гроші, хоч на якісь два-три долари. Воли їм з Перрі аж ніяк не завадять. На той час у їхній спільній касі не лишилося й п'яти доларів.
Тепер усі троє — Дік, хлопець і Перрі — наввипередки вискакували з машини й відверто змагалися між собою. Тільки вечірні сутінки поклали край цьому змаганню. Та й місця більше не було — зібрані пляшки ледве влізли в машину. Багажник напакували вщерть, а на задньому сидінні виблискувала справжня гора. Навіть хлопчина не помітив, як його сплячого діда майже геть завалили тим хитким брязкітливим вантажем.
— Ото буде сміху, як на нас хтось наїде,— сказав Дік.
Попереду замерехтіли вогні мотелю "Новина". Виявилося, що то ціле містечко з окремими котеджами, гаражем, рестораном і баром. Беручи ініціативу на себе, хлопець сказав Дікові:
— Тягніть отуди. Може, щось вигорить. Тільки я сам розмовлятиму. В мене є досвід. Часом вони намагаються обдурити.
"Де там, такого обдуриш!" — подумав Перрі. Згодом він розповідав:
— Отак і пішов з усіма тими пляшками, і хоч би тобі що. Я б ніколи не зміг. Згорів би з сорому. Та обслуга в мотелі прийняла його добре, тільки посміялися. Виявилося, що пляшок там на дванадцять доларів шістдесят центів.
Хлопець поділив гроші порівну: половину залишив собі, а решту віддав Дікові й Перрі. Тоді сказав:
— Знаєте що? Я думаю смачно повечеряти, та й Джонні треба нагодувати. А ви, друзі, їсти не хочете?
Дік, як завжди, був голодний. Навіть Перрі, добре попрацювавши, відчув апетит. Ось як він розказував про це згодом:
— Ми затягли старого в ресторан і примостили біля столу. Він усе так само був наче неживий. І словом не озвався. Та ви подивилися б, як він наминав! Малий узяв йому оладки — мовляв, Джонні їх страх як любить. Присягаюся, він упорав їх десятків зо три, не менш. А до них фунти два масла й кварту патоки. Та й сам хлопчисько молотив дай боже. Він брав тільки смажену картоплю і морозиво, але запхав у себе стільки того й того, що й уявити важко. Просто дивно, як його не занудило.
Там-таки за столом Дік подивився по карті й заявив, що Світвотер лежить за сто, а то й більше миль на захід від дороги, якою їм треба їхати — через Нью-Мексіко й Арізону до Невади, у Лас-Вегас. Хоч так було насправді, але Перрі зрозумів, що Дік просто хоче позбутися хлопця й старого. Збагнув це і хлопець, проте повівся чемно й сказав тільки:
— Ну, ви за нас не турбуйтеся. Мабуть, тут спиняється багато машин. Хтось підвезе.
Залишивши старого в ресторані поглинати нову порцію оладок, він провів Діка й Перрі до машини. Потиснув їм руки, побажав щасливого Нового року й помахав услід машині, що зникла в темряві.