І справді, вони мали чим похвастати. Лейзер-Йосл був видатний знавець священних текстів. Казали, що він знає напам'ять тисячу сторінок талмуда! Не дев'ятсот дев'яносто дев'ять, а тисячу! Про біблію нічого й казати. А його знання староєврейської мови! А його красномовство та чудове письмо! А він сам — справжній вогонь, жартун, паливода! А втім, нишком подейкували, що він трохи теє — не завжди молиться, не любить постити, носить із собою хустинку в суботу, не уникає жінок тощо. Такі розмови можна було почути, скажімо, у дядька Пині в хаті. Проте все це дрібниці в порівнянні з тисячею сторінками талмуда, які він знав напам'ять.
Другий зять, Магідов, теж був видатний знавець священних текстів. Він теж знав напам'ять тисячу сторінок талмуда — не дев'ятсот дев'яносто дев'ять, а тисячу — і теж був знавець біблії, дикдука, староєврейської мови та мав славу красномовця. Але цей вже не був жартун і паливода, як Лейзер-Йосл. Навпаки, він любив філософствувати, казуїстично тлумачити тексти, сперечатися. Хоч би що йому казали, він обов'язково заперечував. Дуже впертий — з литовських євреїв!
Нохем Рабинович, звісно, не пропустив такої нагоди й попросив оцих удатних зятів, щоб вони проекзаменували юного знавця біблії й подивились, як шибеник Шолом пише староєврейською мовою. Зяті дійшли висновку, що юний шибеник справді шибеник і не можна допустити, щоб він марно пропадав. Треба подумати про його майбутнє, вивести його в люди. Вони вихваляли його навперебій, твердили, що важко навіть передбачити, яке світило може з часом вийти з цього шибеника. А Колектор у своїх темних окулярах, який завжди крутився серед молоді, теж підтакував: "Я вже давно кажу, що важко навіть угадати наперед, яке світило може з часом вийти з цього капос-ник-ка (натиск на "ка")..." А шибеник і капосник стояв, слухав усе це, і його серце трепетало, голова паморочилась, наче в людини, яка видирається на височезну драбину, а люди, що стоять навколо й бачать, який він спритний, підбадьорюють його й додають охоти. Подумати тільки, які люди його розхвалюють і кажуть, що важко передбачити, яке світило з нього вийде! А про батька й казати нічого — він був на сьомому небі. Та кожне його зітхання брало, проте, за душу. Ці зітхання мали означати: "Я сам знаю, що не можна сказати наперед, яке з нього може вийти колись світило. Але порадьте мені, друзі мої, що робити, як його вивести в люди. Будьте ласкаві, дайте якусь пораду!"
І знайшовся такий чоловік, що дав йому пораду, запропонував рішучий, радикальний і вірний захід. І батько його послухав. Цей чоловік був один з найвидатніших переяславських інтелігентів, на ім'я Арнольд, філософ з передмістя, з так званих Підвірок. Йому ми й присвятимо окремий розділ.
АРНОЛЬД З ПІДВІРОК
Передмістя Переяслава. — Вільнодум Арнольд. — Вихід з Єгипту —— легенда. — Що Дрепер нате про Маймоніда. — Школа казенних рабннів і гімназія
Майже кожне місто благословенної "межі" * має своє передмістя, свою слобідку, де населення складається переважно з неєвреїв, а євреї, які там живуть, зовсім не схожі на тих, що в місті. Це зовсім інший тип євреїв. Вони мають сільський вигляд, не такі меткі, трохи грубуваті, носять великі чоботи, і від них тхне овчиною. Замість досить вони кажуть годі. Голосно сміються на "о": хо-хо-хо! А "р" вимовляють твердо, наче два "р" або навіть більше: "Рребе, дядько Морррдхе запррошує вас на обррізання..."
На переяславській околиці є така слобідка, відокремлена від міста річкою, через яку перекинуто міст, і зветься ця слобідка Підвірки. То зовсім своєрідний куточок, що має свій вигляд, свою особливу атмосферу. Туди люди у вільний час ідуть іноді подихати свіжим повітрям, бо там багато садів, багато зелені. У суботу вдень там гуляють парубки й дівчата. Звісно, не разом, хай бог милує! Парубки гуляють окремо, дівчата — окремо. Проте вже якось само собою виходить, що коли вони зустрічаються, скажімо, на мосту, то кидають оком одне на одного, перемовляються кількома словами, а бува ненароком доторкаються одне до одного ліктем, і тоді обоє червоніють, а юні сердечка при цьому шалено тьохкають. Після кількох таких зустрічей у Підвірках молоді люди починають таємно листуватися, і буває, що накльовується роман. Чим такий роман кінчається, матимемо змогу пізніше дізнатися. А поки що мова йде про Арнольда з Підвірок, з яким ми зараз і познайомимось.
Нохем Рабинович мав у Підвірках приятеля на ім'я Биньйомин-Калмен з Підвірок. Колись, давним-давно, Биньйомин-Калмен торгував хлібом у спілці з Нохемом Рабиновичем. Вони спільно вантажили барки й берлини на Кенігсберг і на Данціг. Останнім часом він трохи занепав, утратив свій лиск і торгував дрібно, на крупні операції не наважувався. Але дружба між колишніми компаньйонами залишилася непорушною. Він часто приходив до Нохема Рабиновича, щоб побалакати з ним. Балакав, власне, тільки Биньйомин-Калмен — він любив потеревенити. Здебільшого він розповідав про свого молодшого брата Арнольда. "Мій Арнольд! — казав він.— Де ви ще зустрінете такого знавця, як мій Арнольд? Таку чесну людину, як мій Арнольд!.. Ви собі не уявляєте, що то за людина, мій Арнольд! О мій Арнольд!.."
Та не тільки брат — усі в місті носилися із цим Арнольдом. Арнольд з Підвірок був певною мірою героєм у місті. По-перше, він хоча людина вже немолода, а ще парубок чи, може, вдівець або розлучений, в усякому разі, нежонатий. А нежонатий єврей — це дивина. Крім того, він нотаріус. Єврей-нотаріус це вже зовсім дивина! Ви багато бачили у нас євреїв-нотаріусів? Він, власне, поки що не нотаріус, але буде ним, бо вчиться на нотаріуса. Він учиться вже давно, йому залишилося тільки скласти "екза-мент", тоді він одразу стане нотаріусом. Хіба що не складе "екзамента". "Та чом не складе? Він обов'язково складе "екзамент",— каже Биньйомин-Калмен.— Щодо цього не може бути ніякого сумніву. Це ж Арнольд!.."
Що таке нотаріус, знають усі, і Шолом теж. У Переяславі є нотаріус, неєврей, на прізвище Новов, нотаріус Новов. Але що таке "скласти екзамент",— цього Шолом не знає. Що саме той має скласти, куди скласти і як складають цей "екзамент" — то такі речі, про які частенько чуєш і навіть сам говориш, але зрозуміти їх не можеш. От, скажімо, про Арнольда з Підвірок кажуть, ніби він пише в газети, і все місто, євреї й неєвреї, бояться, щоб він не описав їх у "Киевлянине" *. По-перше, Шолом не розуміє, чого люди так бояться. По-друге, хто такий цей "Киевлянин"? Але він проказує за іншими, що всі тремтять перед Арнольдом, гірш ніж смерті бояться його язика й пера. Утаїтися від нього неможливо, а щоб відкупитися — грошей не вистачить. "Вони догуляються! — казав Биньйомин-Калмен з усмішечкою.— Мій Арнольд не хоче тільки руки паскудити, а то б він їх усіх описав з голови до ніг у "Киевлянине", нікого б не пошанував. Ви не знаєте мого Арнольда!.."