Насамперед слід описати Колектора, людину опасисту, мляву, але надзвичайно розумну і, як подейкують, трохи вільнодумну, хоча він носив довгий сурдут і густі пейси. Нохем Рабинович говорив про нього, як про людину мудру й широкоосвічену. Вони могли цілі дні сидіти вдвох і розмовляти, розмовляти без кінця-краю. Де вони брали стільки тем для своїх розмов? Колектор частенько приносив батькові якусь книгу або брав у нього книгу. Мачуха прозвала його Ковтун, бо в нього борода завжди була розкудлана. Але в місті його звали Колектор. Він торгував саксонськими й брауншвейзькими лотерейними квитками, носив темні окуляри, бо мав хворі очі, взимку й влітку ходив у глибоких калошах; чобіт він не носив — тільки білі панчохи й калоші. Великий бідар, але страшенний оптиміст, він був певен, що хтось з його клієнтів мусить рано чи пізно виграти великий виграш, і тоді йому теж перепаде дещо. А виграє обов'язково саме Нохем Рабинович, запевняв він, бо ніхто так не потребує великого виграшу, як реб Нохем Рабинович. Можливо, що Колектор запевняв У цьому також і інших своїх клієнтів. А клієнтів він мав чимало, майже все місто купувало в нього лотерейні квитки. Але Нохем Рабинович вірив у нього, як у праведника, і разом з цим сподівався на головний виграш, як на пришестя месії. Він зітхав, тужив, сподівався, що ось-ось прийде Колектор з радісною звісткою: "Вітаю вас, реб Нохеме, ви виграли двадцять п'ять тисяч..."
Герой цього життєпису пам'ятає, як під час кожного останнього тиражу останньої серії батько не міг всидіти на одному місці, він зітхав більш, ніж завжди, часто позіхав, потягався, наче в лихоманці. Разом з батьком трусило й Шолома, який чекав щасливого дня, може, більш, ніж сам батько. Він був певен, що саме його батько є перший кандидат на головний виграш. Тут із Шоломом діялося те саме, що й після Шмуликових розповідей про скарб. Цілі дні він мріяв про виграш, знав напам'ять усі номери батькових квитків, бачив їх уві сні. Він не міг собі уявити, щоб господь бог був такий жорстокий: невже йому, Всевишньому, шкода, коли виграє батьків номер? Адже богові зробити це легше легкого!
Сидячи на лавочці біля воріт, Шолом якось побачив здалеку Колектора, що простував у своїх глибоких калошах прямо до них, і кинувся в хату до батька із звісткою:
— Він іде!
— Хто?
— Колектор!
— Що ж тут такого?
— Як то що такого? Адже сьогодні останній день тиражу! — каже Шолом і бачить, як батькове жовте, зморшкувате обличчя зблідло і в його сумних очах спалахнув вогник і відразу погас.
Колектор входить засапаний — його мучить астма. "Хай вона при ньому й залишиться",— каже мачуха. Перш ніж привітатися, він мусить віддихатись. Батько його ні про що не питає. Якби щось було, він би сам сказав... Колектор сідає, заломлює шапку, витирає полою спітнілий лоб і сповіщає новину, що сьогодні страшенно жарко, аж пече! Потім — пауза, обидва мовчать. Нарешті він розв'язує засмальцьовану червону із зеленими плямами хустку, що тхне оселедцем. У цю хустку загорнуті таблиці виграшів. Тремтячими волохатими руками він виймає великий аркуш паперу з численними стовпчиками цифр і шукає, шукає. Ага, знайшов! Він втуплюється темними окулярами в батька:
— Ваш номер, реб Нохеме, здається, якщо не помиляюсь, шістнадцять тисяч триста вісімдесят чотири?
— Не розумію, чом ви мене питаєте,— відповідає батько з усмішкою.— У вас, здається, непогана пам'ять, ви самі знаєте, які в кого номери.
— Знаю, кажете? Можливо. Отже, шістнадцять тисяч триста вісімдесят чотири.
Він дивиться крізь свої темні окуляри, водячи пальцем по списаному цифрами аркуші паперу. Шолому здається — ось-ось його серце вискочить з грудей. Ну, коли ми нарешті почуємо? Але Колектор зволікає, він каже не поспішаючи:
— Ваш номер, реб Нохеме, виграв... Так, виграв... Шолом бачить, як по батьковому обличчю промайнула
жовтувата хмаринка й зникла, а самому хочеться аж завищати "кукуріку!". Але він стримується й жадібно ловить кожне Колекторове слово:
— Виграв... Але виграш невеличкий. Зовсім маленький виграш. Після відрахування комісійних та інших витрат набереться, набереться...
Ще хвилина, і Шолом зомліє!
— Набереться... вісім карбованців і шістдесят копійок. З вас належить, якщо не помиляюсь, дванадцять п'ятдесят, і попередній боржок, якщо пам'ятаєте,— три вісімдесят. Загалом маємо шістнадцять тридцять. Отже, будете мені винні не більш і не менш, як сім сімдесят, га? Вірно чи ні? Тепер ви б, мабуть, хотіли купити новий квиток? Можу вам дати. Візьміть, реб Нохеме, виберіть собі номер. Цього разу, бог дасть, ви обов'язково виграєте. Це так само вірно, як те, що сьогодні вівторок на білому світі. Уже, вибрали? Який номер? Вісім тисяч шістсот тринадцять? Щасти вам боже! У добрий час! Чого ти так дивишся, пус-стуне? — звертається він раптом до Шолома, натискаючи на "с".— Як тобі читаються "Хвалебні пісні", шибеник-ку? (Натиснув на "к").
Колектор давав "шибеникові" такі книжки, як "Хвалебні пісні" Нафтоле-Герца Вайзеля *, твори Адама-Гакоге-на Лебенсона *, Калмена Шульмана *, і реб Іцхака-Бера Левінзона *. Шолом жадібно читав їх, сидячи на лавочці біля воріт. А батько радів із сина, який читає вже такі книжки, і розпитував його, чи він хоч розуміє те, що читає. Шоломові соромно сказати, що розуміє. Він не сміє розмовляти з батьком на такі серйозні теми. Замість нього відповідає Колектор: "Чого ж не розуміє? Він дуже добре розуміє, цей шибеник. Бачте, Ману й Смоленськіна * читати такому пуцьверінкові ще ранувато, надто рано!" І саме тому, що Колектор сказав "надто рано", пуцьверінкові закортіло прочитати ці книжки. І він потай, щоб ніхто не бачив, узявся до Many й Смоленськіна.
Спочатку йому пощастило дістати перший єврейський роман "Сіонська любов" Авраама Many. Цей твір він буквально проковтнув за одну суботу з першої до останньої сторінки, лежачи на горищі й весь палаючи від переживань, як стріха. Він плакав гіркими слізьми над нещасною Амноновою долею, плакав, голосно схлипуючи, і смертельно закохався в божественну красуню Тамар разом з героєм роману Амноном, і, може, ще сильніше за нього. Вона йому снилася, він розмовляв з нею мовою "Пісні пісень", обіймав її й цілував...