— Поздоровляю,— втрутилася вчительша,— бажаю вам надалі приходити з кращими звістками!..
Вчитель відпустив дітей додому довчасно.
Вдома діти застали всю рідню: дядька Пиню з синами й тітку Хану з дочками. Гості сиділи за столом, пили чай, удавали, ніби закушують медяниками й варенням, курили й перемовлялись незначними фразами, позбавленими будь-якого зв'язку, бо ніхто нікого не слухав. Кожен думав своє, і всі уважно розглядали мачуху, оцінювали "знахідку", яку батько роздобув у Бердичеві, і, здається, були задоволені. Жінка справляла враження поважної, розумної і, головне, привітної, лагідної, сердечної. Чого ж у такому разі всі тут наробили такого галасу й настрахали дітей цією мачухою?..
Лише згодом, тижнів за два вона показала свій палкий темперамент і насамперед свою барвисту мову бердичівської мачухи, мову багату, яскраву, виразну. На кожне слово вона озивалася відповідним прокльоном, іноді ще й римованим, і до того робила це ніби цілком добродушно, як-от: їсти — щоб тебе черва їла! Пити — щоб тебе п'явки пили! Кричати — щоб ти кричав з зубного болю! Зашити — щоб тебе в саван зашили! Піти — щоб ти в землю пішов! Стояти — стій правцем! Сидіти — сиди в болячках!
Лежати — лежи в могилі! Говорити — щоб ви говорили в маячні! Мовчати — щоб ви замовкли навіки! Казати — щоб про вас казали тільки лихе! Мати — щоб ти мав усі кари єгипетські! Не мати — щоб ти не мав щастя! Носити — щоб тебе лихий носив на спині! Внести — щоб тебе внесли хворого! Винести — щоб тебе винесли мертвого! Віднести — щоб тебе віднесли на кладовище! Чи, скажімо, візьміть таке невинне слово, як "писати", і ось що в неї виходило: писати — щоб тобі писали рецепти; записати — щоб тебе записали в покійники; списати — щоб тебе списали на той світ; вписати — щоб божевільного виписали, а тебе вписали. А бувало в хвилини натхнення, слова, що потрапляли на її язик, вилися, сплітались, точилися, як єлей, без упину, одним духом, наче в кантора, який перелічує десять синів Аманових *: "Хай тебе нападуть, господи боже, кольки й спазми, блювачка й сверблячка, сухота й ломота, щоб тебе зсудомило, скарлючило, скособочило, покрутило, закрутило, перекрутило, скрутило, господи боже, отець небесний, милосердий!"
Герой цього життєпису признається, що чимало прокльонів і крутих словечок у своїх творах він запозичив з мачушиного лексикона. Ще замолоду, коли він не мав ніякого уявлення про письменство і навіть не снив, що коли-небудь стане письменником, йому заманулося для розваги записати всі лайки, що їх він наслухався від мачухи, зібрати їх разом і скласти щось на зразок словничка. Він не полінувався й почав ретельно збирати ці словечка, і коли їх назбиралося вдосталь, він заходився сортувати їх за абеткою, попотівши над цією роботою кілька ночей, аж поки не склав досить цікавий словничок, який він подає тут по пам'яті:
А — аман, арештант, асмодей, аспид. Б — балагула, банщик, блощиця, бовдур, босяк, брехун.
В — варнак, виродок, вихрест, віник, віслюк.
Г — гадюка, ганчірка, гицель, голодранець, гордій,
гоцмах, грабіжник, грубіян, гультяй, гурка. Д — деркач, дикун, довбешка, донощик, дурень. Е — егоїст, екзема. Є — єгипетська кара, єретик, єхидна. Ж — жаба, жаднюга, жебрак, жерун. З — задирака, заїка, злидар, злодій.
10"
147
І — ідіот, ідол, індик, інтриган, істукан. Й — йолоп.
К — каліка, карманник, картяр, каторжник, кашкет, кислиця, кульгавий, кравець.
Л — лабазник, ласун, ледащо, лобур.
М — мавпа, марудник, меламед, мішок полови.
Н — нахаба, невдаха, нероба, неслух, нещастя.
О — обжера, обідранець, опудало.
П — паскуда, пелька, пес бездомний, пика, плетун, причепа, птах, пупчик.
Р — ревун, репаний, розбійник, розтелепа.
С — сажотрус, сатана, свиня, свистун, сволота, скотина, слизняк, сліпа курка, смердючий собака.
Т — тварюка, телепень, торбохват, тупоголовий, турецький перець.
У — убивець, уїдливий, упертий, урвиголова.
Ф — фальшивий, фараон, фертик.
X — Хаїм-Янкель, халтурник нещасний, хапун, хвороба, холера.
Ц — цадик святий, цап.
Ч — чахотка, червивий, чорт.
Ш — шарлатан, швендя, шибеник, шкідливий кіт,
шмаркач, шматяр, шолудивий. Щ — щеня, щербатий, щур. Ю — юрод. Я — ябеда, ящірка.
То був, можна сказати, перший твір, що його створив майбутній Шолом-Алейхем, і назвав він його: "Мачушин лексикон". Із цим твором сталася пригода, яка б могла закінчитися справжньою катастрофою.
Щоб виставити слова лексикона за абеткою, авторові довелося неабияк попотіти й кілька разів переписати його. Батько, мабуть, помітив, що хлопчак над чимось старанно працює. Якось уночі батько підійшов до нього ззаду, зазирнув через плече й, схопивши рукопис, перечитав з першої літери до останньої. Мало того, він прочитав лексикон також і мачусі. І сталося чудо. Важко сказати, чи вона тоді була в доброму гуморі, чи їй соромно було сердитись, але вона несподівано зайшлася якимось дивним, лихим сміхом. Вона так сміялася, так верещала, що здавалося, ось-ось її грець поб'є! Особливо їй сподобалися слова "пупчик" і "кашкет". "Пупчиком" вона називала саме героя цього життєпису, а прізвиськом "кашкет" вона нагородила одного з старших хлопчиків тому, що той носив новий кашкет.
Хто міг сподіватись, що ця пригода скінчиться реготом? Само собою зрозуміло, що автор лексикона в душі хвалив господа бога за те, що все зійшло благополучно.
46
НА ЛАВОЧЦІ КОЛО ВОРІТ
ЗаТад. Зазивання постояльців. —Знову мрії про скарб
Чи ви знаєте, що таке заїзд? Заїзд — це не постоялий двір і не готель, а щось середнє між ними або і те і те разом. Постоялий двір, чи то готель, який Нохем Рабинович держав у Переяславі й з якого жив, був справжнім заїздом. Широке подвір'я з великими хлівами для коней і для підвід, а в будинку — величезні кімнати з ліжками для постояльців. Здебільшого в кімнатах стояло по кілька ліжок, і постоялець звичайно наймав не цілу кімнату, а ліжко. Хіба що зупинявся, який-небудь чепурний багатій, поважна особа. Але такі пасажири рідко заїжджали, і їх називали "жирними" гістьми. А переважна більшість постояльців були ліжкові. Ці не потребували окремих самоварів та особливого обслуговування. У залу вносили величезний самовар, а кожен ліжковий мав собі свій чайник і свою пучку чаю, і — наливайте собі, люди добрі, і пийте, скільки хочте!.. Приємно було дивитись, як уранці або ввечері багато людей сидить за столом у заїзді Рабиновичів, п'ють чай і ведуть розмову. Всі галакають разом і так курять, що дим стоїть стовпом. А розмовляють вони про все на світі. Один веде мову про ярмарок — він ярмарковий торговець, другий балакає про пшеницю — цей торгує збіжжям, третій — про лікарів — то хворий, четвертий завів мову про канторів — він любитель співів, а один усамітнився в кут-КУ і, розгойдуючись, почав молитися тонким бабським голосом. А сам хазяїн, реб Нохем Рабинович, людина, як вам уже відомо, хвороблива, у своєму халатику, підбитому котячим хутром, в круглій ярмулці і з грубезною цигаркою, сидить серед постояльців на чільному місці, як король, і слухає всіх разом, але тільки одним вухом, бо другим ухом прислухається, можливо мимоволі, до мачушиної словесної зливи, що точиться, як олія, і тягнеться, як мед. То вона натщесерце чинить розправу з пасинками, щедро наділяючи кожного "благословеннями", і одному дає стусана в бік, другого частує потиличником, третього штурхає ногою в живіт. Вона вимагає, щоб один колисав її немовля, другий — щоб пішов з нею на базар і допоміг нести кошик, третій — щоб крізь землю пішов... І діти слухаються, роблять усе, що їм наказують, бо час скрутний, прибутки мізерні. У хедері діти вчаться тепер лише півдня, а в другу половину дня вони по змозі допомагають батькові: хто в хаті обслуговує постояльців, а хто сидить біля воріт на лавочці й закликає проїжджих балагул: "Сюди заїжджайте, сюди!"