CLINICb), силі їхніх руйнівних декольте та вій, що стрімко здіймаються, коли вони убивають вас презирливим поглядом.
— You ге not on my "to-do" list. He клейся до мене, men. Цього вечора полюю я. Scram! Beat it!2
— Каву й таксі, будь ласка. (Ой, можна подумати! Здалися мені твої цицьки та коротенькі ніжки. Одна ерекція, та й усе по тому. Та провалися ти разом зі своїми босоніжками. О, то було б непогано.)
Чи може задоволення замінити страх? Фундаменталиста розгублені, їхні погрози спричинили прямо протилежний ефект, ніж той, на який вони сподівалися. Гедонізм дійшов до межі. Вавилон воскрес! Жінки не прикривають своїх облич, а навпаки, вони танцюють стриптиз у кабаках, грають у піжмурки, пестять колег по конторі та цілуються із хлопцями, що приходять на вечірки "speed dating"3. Нові Шалені роки починаються із розпусти, тоді як десь у далеких країнах ідуть бомбардування. Люди пестяться та сміються, і терор розлітається на друзки. Тероризм нікого не тероризує; він посилює свободу. Секс танцює зі смертю. Тут немає переможців, лише "лузери"4, на кшталт мене. Коли я входжу до китайського кабаре транссексуалів (Lucky Cheng), вони співають зворушливу пісеньку на мотив "Нарру birthday":
— Нарру blow job to you! Happy blow job5!
Обкурені гашишем бородачі з гаремом дружин хочуть навчити нас цнотливості? ОК, хлопці, ваша взяла, житимемо, як ви: маючи кілька дружин та курячи гашиш! Розчаруватися ще встигнемо. Ми сміємося наче скажені, а потім нас долає нудьга. Так і живемо.
1 "Я втікла з клініки Бетті Форд". Бетті Форд — дружина 38-го президента США Джеральда Форда, відкрила клініку, де лікують від наркоманії та алкоголізму (англ.).
2 Ти не входиш до моїх планів... Відчепися (англ.).
3 Швидкі побачення, клуб знайомств (англ.).
4 Л у з е р (від англ. loser) — невдаха, той, хто програє, кому не таланить.
5 Мінет (англ.).
Уже сорок п'ять хвилин під нашими ногами горить літак, аж раптом Джеррі заявив, що хотів би стати мухою.
— Ти здурів! — вигукує Девід. — Бачив тільки-но муху на склі? Шарахкається туди-сюди як очманіла, а вилетіти не може.
— Він має рацію, Джеррі. Не варто тобі ставати мухою. Ти вже є мухою, і я теж. Що ж до Дейва, то він — комар. Ну ж бо, подзижчимо на Windows. БЗЗЗ, БЗЗЗ!
І я починаю дзизкати як оса і борсатися в різні боки. Здивоване обличчя Лурдес. Розгублений погляд Джеррі. Аж ось — винагорода: сміх Девіда, він робить собі з білих серветок вусики на голові. Лурдес аплодує, Джеррі бере з нас приклад, і ось ми вже разом дзизкаємо та кидаємося на стіни. Ентоні вдало вибрав місце. Ця кімната відносно ізольована від решти вежі, оскільки всі дірки тут заткнуті. Лурдес прилинула вухом до виходу на дах. Час від часу вона наказує нам замовкнути, аби послухати, чи не висаджується команда рятувальників з гелікоптера. Але все, що ми чуємо, — це скрегіт сталевих балок, що плавляться, плач людей, що горять, та глухий, гнітючий тріскіт пожежі. І тоді комар Девід знову починає БЗЗЗкати та кусати брата пальцем, круговерть відновлюється.
Іще одна хвилина вмирання.
Мандрівка до Америки — велика французька традиція, яку започаткував іще Шатобріан зі своїм племінником Токвілем. Нам подобається дивитися на американський гігантизм із сардонічним захопленням. У XIX столітті був романтизм та скво. У XX столітті — народження світового капіталізму та суспільства споживання (Нью-Йорк Морана та Селіна). У XXI столітті ми бачимо, що система недосконала, і якщо хочемо дізнатися, як зникнемо із цього світу, треба прогулятися Бродвеєм пішки під дощем. Прямо на тротуарах, притуляючись до дерев'яних стовпів, що заклеєні афішами кінофільмів, втомлені менеджери різних ланок чухають собі потилиці на тротуарах. Замість секс-шопів — Disney Stores. Рідкокристалічні табло з рекламою Coca-Cola не працюють: криваво-червоний логотип нервово миготить, наче несправний стробоскоп. Що шукає тут цей змоклий натовп? Гроші вже не є для нього Богом. Луї-Фердинанд Селін крокував цією авеню в 1925 році; цю прогулянку він описав у 1932 році у своєму творі "Мандрівка": "Цей квартал сповнений золотом, це справжнє диво, його чути навіть крізь двері — хрустіння доларів; він стає усе легшим, цей Долар, справжній Святий Дух, цінніший за кров". Тепер усе змінилося, ніхто більше не обожнює бабло, людям воно набридло, але люди не знають, як можна жити по-іншому, а отже, вони чухають потилицю, розтягуються на канапі, зраджують дружині з коханкою, а коханці — із чоловіком, вони шукають любові, купують банки з вітамінами, тиснуть на педаль газу, сигналять, так, це вселенські відчайдушні перегони, вони сигналять, аби всі знали, що вони існують.
Америку та Францію поєднує довга історія, яка останнім часом дещо приспана. Мабуть, прийшов час збудити її. Франція знову може допомогти, якщо моя країна ще бодай на щось здатна. Франція — не матір Америки (бо то Англія), але вона може зазіхати на роль хрещеної матері. Ну ви знаєте, це така стара вусата тітка, що її бачиш тільки під час особливо великих подій, у якої тхне із рота, її трохи соромишся, а частіше за все просто не пам'ятаєш про її існування, але час від часу вона нагадує про себе, роблячи гарненький подарунок.
Спускаючись по Медісон-авеню, зустрічаю дівчину із намальованим на чолі чорним хрестом. Потім ще одну. Потім двох банкірів з таким самим хрестом на чолі. Думаю, чи не ввижається це мені. Але ж на сніданку я нічого такого не пив. І ось їх уже десятки, великих та маленьких, керівників та секретарок, які прогулюються із намальованим сажею хрестом на чолі. Я вирішив, що якийсь божевільний десь неподалік заманює їх і розмальовує обличчя чорними хрестами, а вони, очманілі, цього не помічають. На тротуарі повно людей із хрестами на чолі. Я протискуюся крізь цю течію міських хрестоносців і врешті-решт розумію, що до чого: вони виходять із собору Святого Патріка. Сьогодні ж середа, перший день Великого посту. Довжелезна черга домашніх пирогів чекає, щоб їхнім господарям помазали чоло святою сажею. Це точно передає атмосферу, яка панує у столиці світу. Трудяги усіх рангів готові пожертвувати обідньою перервою, аби священик накреслив їм попелом хрест на чолі. У Франції я ніколи не бачив нічого подібного.