Я звинувачую себе в галасі на пустому місці та нікчемному батьківстві.
Я звинувачую себе в хронічній безвідповідальності, тобто онтологічному боягузтві.
Я звинувачую себе в тому, що з 1990 року я постійно виношу сміття з хати.
Я звинувачую себе в тому, що лишаю після себе самі руїни. Я звинувачую себе в тому, що мене тягне до руїн, бо чорт біса з-під копи бачить.
А тепер вирок:
Присуджую себе до одвічної самотності.
Прикро, що у приміщенні немає кабінки із телефоном-автоматом. Кларк Кент не може стати Суперменом без телефонної кабінки, там він перевдягається. Не буде ж тато роздягатися догола перед Лурдес! Нас із Джеррі його цюцюрка не бентежить, бачили вже. Але, скажіть будь ласка, як він може трансформуватися, коли навіть перевдягтися ніде. Дурне, звичайно, треба було раніше мені про це подумати. А Джеррі, ти диви, обіссався у штанці! І думає, що я нічого не помітив! Мені що — повилазило? Просто я нічого не кажу, аби не відривати татка від його протонної метаґлуцидації. Я подумав щойно, що він перевдягнеться в туалеті, але ж нічого подібного; мабуть, це щоб ніхто не здогадався про його суперсилу. Ніде правди діти: як правило, у супергероїв немає дітей, а отже, татко змушений весь час приховувати свої здібності, нелегко ж йому! Але ж що він робитиме, коли активізує свою силу? Цікаве запитання, дякую, що спитали. Що ж, перш за все, він розплавить броньовані двері лазерами із очей. Потім вийде на дах, підніме вежу зі своєю ультрасилою і кине її в річку Гудзон, аби загасити полум'я. Буде такий ПШИК, як коли мама підставляє під кран сковорідку, на якій тільки-но смажила поп-корн. Потім він поставить вежу на місце і зробить те ж саме із сусідньою вежею. Або, якщо це небезпечно для людей всередині, які ризикують набити собі синці та шишки, він вчинить по-іншому: він ковтне 100 мільярдів тонн води з моря і виплюне їх на вежі-близнюки. Обидва варіанти можливо здійснити. Якщо ж не це, то він ще може звести гігантську гірку, позривавши брезент із будівельних лісів, їх тут повно, і
спустити людей униз цією гіркою, або ж він може розтягнути своє еластичне тіло в місток між двома вежами, або ж (але це вже у крайньому разі, якщо вже нічого не спрацює) примусити Землю обертатися в протилежному напрямку, щоб повернутися на дві години тому, коли ще нічого не почалося, і тоді треба просто сказати людям, щоб вони не йшли на роботу, хоба-на, це cool! Ось, що мій батько робитиме, коли накопичить достатньо трансляційних гіперможли-востей.
7 Ф. Беґбеде
193
Проблема Сполучених Штатів полягає в тому, що вони володарі світу, але в той самий час нічого вже їм не підвладне. Я десь читав, що зараз Девід Еміль, господар Windows on the World, завжди з собою носить поему В. Г. Одена:
"The winds must соте from somewhere when they blow There must be reasons why the leaves decay Time can say nothing but I told you so"].
Коли я приїхав до Нью-Йорка, у мені підсвідомо прокинулися старі рефлекси світського хронікера: до дір перечитувати "Тіте Out", ретельно вивчати флаєри, знайдені в модних магазинах, дзвонити кільком старим приятелям, що одвічно вештаються по тусовках, робити нотатки прямо на танцполі, як тоді, коли мені було 20, я писав для журналу Glamour... Думаю, ніч є доволі вправним термометром, що показує, хворіє місто чи ні. Це місто очманіле. Воно наче в тумані, одуріле від лиха та нової марки горілки, Grey Goose, яку женуть у Франції. Зайшовши в кілька порожніх барів, що викликали депресію, врешті-решт я зупинився у Scores, найбільшому у Великому Яблуці клубі "Іар dancing". У великій чорній залі повно самотніх чоловіків або цілих компаній, які заплатили по 20 баксів не за сам стриптиз
(чарівні дівчата і без того роздягаються на подіумі), а за те, щоб їх розпалили, зачарували, потерлись об них. Вони платять 20 баксів, аби відчути запах чистого волосся, пестощі медових колінок, лагідну руку на своєму плечі та сідниці, що пахнуть карамеллю, на своїх джинсах. Той, хто не розуміє лепденсінга, ніколи не зрозуміє Америку. Тут платять, щоб встало, а не щоб всунути. Вони купують не жінку, а мрію. "Eye cancty"1. Сполучені Штати — країна, в якій чоловіки здатні витратити весь свій статок, аби скуштувати віртуальності, увійти у світ уявного. Вони досягають ерекції не заради чогось: сторч заради самого сторча, вони отримують насолоду від самого сторчака. їх приваблює усе недосяжне. Це, звісно, пуританство (і коли вони повертаються додому, цим користуються "їхні дружини), але це пуританство оптимістичне, амбіційне, осмислене: на відміну від француза, американець не хоче одразу трахатися, йому більше до вподоби ідея задоволення, ніж саме задоволення, він воліє до фантазій, а не до реальності.
— What are you writing? — питає мене Б'янка, коли я записую цю теорію в щоденнику.
— Nothing, darling.2
Вона відсуває трусики-стрінги, аби продемонструвати мені свою щілинку, зволожену солодкою туалетною водою. Раптом я почуваюся справжнім французиком... Вона дихає мені у вухо, я відчуваю її дихання, вона розмовляє зі своєю подружкою Ніккі, до чого ж прекрасно вони пахнуть... (Giorgio Beverly Hills7.). Двадцятибаксові купюри так і улітають одна за одною в ніжній усолоді міста, що видужує. Вони платять, аби лишитися незадоволеними. Вони вважають, що не всі мрії повинні здійснюватися. В Америці мрії здійснюються не тому, що американці хочуть, щоб вони здійснились, а тому, що вони мріють. Вони мріють, не переймаючись наслідками. Щоби мрія стала реальністю, треба бодай почати мріяти. Нумо, кралі в лайкровю міні-шортах, кралі в багряних бюстгальтерах, кралі з волоссям ко
7*
195
льору червоного дерева, кралі в черевиках на шнурівці, кралі з відбі-леними зубами, кралі з непомірними цицьками, кралі, що напам'ять знають слова пісні J-Lo ("Dont get fooled by the rocks that I got / Im still Гт still Jenny from the block / Used to have a little now I have a lot / No matter where I go I know where I came from"1), кралі на рожевих підбо-рах-стилетос, кралі в чорних ліфчиках із мережива під розстібнути-ми сорочками, кралі з оголеними животами, кралі з прикрашеними сяючими камінчиками пупками, кралі з витатуйованими над сідни-цями квітками, дощ із нових, свіжих дівок, геть від мене! Кралі, які на все згодні, нам не потрібні. Тільки-но ви поцілуєте мене чи залишите телефончик, ви втратите свою владу.