Втрачені листи

Сторінка 8 з 10

Мілан Кундера

Два шевці, за умови, що їхні майстерні не знаходяться на одній вулиці, можуть жити між собою в цілковитій гармонії. Та як тільки кожен з них почне писати книжку про долю шевця, вони починають перешкоджати один одному, запитуючи: "Чи живе швець, якщо живуть інші шевці?"

Таміні здається, що єдиний чужий погляд здатний обезцінити її інтимні щоденники, а Гьоте має таке відчуття, що погляд одної-єдиної людини, який не зупинився на його рядках, піддає сумніву саме його існування.

Різниця між Таміною й Гьоте — це різниця між людиною й письменником.

Той, хто пише книжки, стає або всім (єдиним всесвітом для себе й для інших), або нічим. А оскільки все ніколи не буде дано одній людині, то всі ми, хто пише книжки — ніщо. Ми невизнані, ревниві, зранені й бажаємо смерті суперникам. У цьому ми всі однакові: Банака, Бібі, я і Гьоте.

Нестримний ріст масової графоманії поміж політиками, таксистами, матерями сімейств, коханками, вбивцями, злодіями, повіями, префектами, лікарями й пацієнтами, доводить мені, що кожна людина без винятку носить у собі письменника як евентуальність, а отже людство має всі підстави висипати на вулиці й горлати: Усі ми — письменники!

Кожен боїться залишитися невислуханим і непоміченим у байдужому всесвіті, тому хоче сам вчасно перетворитись у всесвіт слів.

Коли (вельми скоро) у всіх людях прокинуться письменники, тоді настане час всезагальної глухоти й нерозуміння.

19.

Тепер її єдиною надією залишився Гуґо. Він запросив Таміну на вечерю, й цього разу вона приймає запрошення з великим задоволенням.

Гуґо сидить за столом навпроти неї й думає про одну річ: ця жінка постійно вислизає від нього. Перед нею він почувається невпевненим, не здатним на безпосередній напад. Страждаючи від своєї неспроможності досягти такої скромної й конкретної мети, він відчуває в собі тим більшу жагу завоювати світ, безкінечність невизначеного, невизначеність безкінечного. Він виймає з кишені часопис й, розгорнувши, простягає їй. На розгорнутій сторінці велика стаття, підписана його іменем.

Потім він виголошує довгу промову. Говорить про журнал, який вона тримає в руках: правда, дотепер за межами їхнього міста його читає небагато людей, та все ж — це добре теоретичне ревю, а ті, хто роблять цей часопис — відважні люди, які стануть колись дуже впливовими. Гуґо безперестанку говорить, бажаючи, щоб його слова були сприйняті як метафора еротичної аґресивності, демонстрування сили. У них відчувається чарівлива готовність абстрактного компенсувати безсилля перед конкретним.

А Таміна, дивлячись на Гуґо, перемальовує його обличчя. Ці вправляння уяви вже зробилися звичкою. Вона не вміє дивитися на чоловіків інакше. Перетворення вимагає від неї зусиль, мобілізовувалась вся уява, та згодом карі очі Гуґо справді міняють барву і стають раптом блакитними. Таміна дивиться на нього, не зводячи очей, бо якщо не сконцентрувати погляду, синій колір розпливався.

Цей погляд занепокоює Гуґо, й він говорить ще більше; у нього прекрасно блакитні очі, а чоло з боків помірно розширюється так, що волосся спереду утворює вузький трикутник, повернутий вершиною донизу.

"Свою критику я завжди спрямовував лише на наш західний світ. Та несправедливість, що панує тут, могла б спровокувати в нашій свідомості фальшиву поблажливість до інших країн. Завдяки вам, саме завдяки вам, Таміно, я зрозумів, що проблема влади всюди однакова — у нас і у вас, на сході і на заході. Ми повинні дбати не про те, щоб замінити один тип влади іншим, а про те, щоб усюди заперечувати сам принцип влади."

Гуґо через стіл нахиляється до Таміни, й вона відчуває кислий запах з його рота; запах заважає їй у вправлянні уяви, і низько над лобом Гуґо знову з'являється густа шевелюра. Він повторює, що усвідомив усе це лише завдяки їй.

"Яким чином? — перебиває його Таміна, — адже ми з вами про це ніколи не розмовляли!"

На обличчі Гуґо залишається лише одне синє око, та й те помалу брунатніє.

"Мені не треба, щоб ви мені щось говорили, Таміно. Вистачає того, що я про вас багато думав".

Над ними нахилився офіціант, який приніс салат.

"Це я прочитаю вдома", — сказала Таміна, кладучи журнал до сумочки й додала: "Бібі до Праги не їде."

"Я знав, що так буде, — відповів Гуґо й продовжував, — не бійтеся, Таміно. Я ж вам пообіцяв. Поїду туди сам."

20.

"Хочу повідомити тобі добру звістку. Я розмовляв із твоїм братом. Цієї суботи він поїде до свекрухи."

"Справді? А ти йому все пояснив? Ти сказав йому, що якщо свекруха не знайде ключа, то треба буде просто виламати замок?"

Таміна поклала слухавку й немов захмеліла.

"Добра новина?" — запитав Гуґо.

"Так", — кивнула вона.

У вухах ще звучав татів веселий і рішучий голос, і вона дорікала собі, що кривдила тата.

Гуґо встав і підійшов до бару. Взяв звідти дві чарки й налив віскі:

"Дзвоніть від мене, Таміно, коли хочете і як хочете. Я можу повторити те, що вже раз говорив вам. Мені з вами добре, не зважаючи на те, що знаю: спати зі мною ви ніколи не будете."

Він примусив себе вимовити знаю: спати зі мною ви ніколи не будете лише для того, щоб довести собі, що в змозі сказати цій неприступній жінці в очі певні слова (хай обережно, у формі заперечення), й здавався собі майже зухвалим.

Таміна встала й підійшла до Гуґо, щоб узяти з його рук склянку. Думала про брата: їхнє листування обірвалося, та все ж вони люблять одне одного й готові прийти одне одному на допомогу.

"Бажаю вам успіху!" — сказав Гуґо й перехилив чарку. Таміна також випила своє віскі й відклала чарку на столик. Вона якраз збиралася сісти, та перш, ніж встигла це зробити, Гуґо її обійняв.

Вона не захищалась, лише відвернула голову. Стиснула уста в ґримасу, а її чоло покрилося зморшками.

Він і не спам'ятався, як обійняв її. В першу мить сам злякався цього, і якщо б Таміна його відштовхнула, він би знічено відступив, мало не вибачаючись. Та вона його не відштовхнула, а ґримаса на її обличчі й відвернута голова його надзвичайно схвилювали. Кілька жінок, яких він дотепер пізнав, ніколи особливо виразно не реаґували на його доторки. Вирішивши з ним кохатись, вони цілком спокійно роздягалися, майже байдуже чекаючи, що він робитиме далі. Ґримаса на обличчі Таміни надала обіймам з Гуґо такого значення, про яке він досі не міг і мріяти. Обіймав її пристрасно, намагаючись зняти з неї сукню.