Давід, Єва і Пті-Кло промовисто переглянулись.
— Візьмімо який-небудь схожий приклад,— сказав Ку— енте-великий, помовчавши.— Ви накосили на лузі оберемків два сіна і, добре його згнітивши, склали у себе в кімнаті. Причому сіно у вас не зіпріло, як кажуть селяни; бродіння хоч і відбувалось, але принаймні до пожежі не дійшло. Виходячи з цього досвіду, чи наважитеся ви скласти дві тисячі оберемків сіна у велику дерев’яну повітку?.. Ви чудово розумієте, що сіно спалахне і ваша повітка згорить, як сірник. Ви людина освічена,— сказав Куенте-великий, звертаючись до Давіда,— отож зробіть звідси висновок... Ви поки що накосили тільки два оберемки сіна, і ми боїмось, як би наша фабрика не згоріла, коли ми складемо в неї дві тисячі оберемків. Іншими словами, ми можемо втратити не тільки вміст одного чана, а й набагато більше — тобто зазнати великих збитків й залишитися з порожніми руками, затративши чималі гроші.
Давід був приголомшений. Своєю діловою мовою Практика розбивала Теорію, яка завжди заглядає в майбутнє.
— Чорта лисого я підпишу таку угоду! — грубо вигукнув Куенте-гладкий.— Можеш викидати свої грошенята на вітер, Боніфасе, як тобі хочеться, а я свої притримаю... Я пропоную сплатити борги пана Сешара і дати йому ще шість тисяч... Тобто три тисячі франків,— поправився він,— векселями на рік... ну, на рік і там кілька місяців... І це вже досить ризиковано... Нам доведеться зняти дванадцять тисяч з нашого рахунку в Метів’є. Ось вам і п’ятнадцять тисяч! Ні, більше я не згоден платити за цей хтозна-який там винахід, і то тільки за умови, що розроблятиму його сам. А ти мені, знай, торочив, Боніфасе: "Відкриття, велике відкриття!.." Я думав, у тебе більше олії в голові. Ні, в таку халепу я не полізу...
— Питання для вас зводиться ось до чого,— сказав Пті-Кло, анітрохи не збентежений цією вихваткою Ку— енте-гладкого.— Хочете ви чи не хочете ризикнути двадцятьма тисячами франків, щоб купити таємницю винаходу, який може збагатити вас? Без ризику, панове, як відомо, не матимеш великого зиску... Це та сама азарти а гра, де ставка в двадцять тисяч може принести цілу маєтність. Гравець в рулетку ставить луїдор, сподіваючись виграти тридцять шість луїдорів, але він готовий цей свій луїдор утратити. Зробіть те саме.
— Мепі треба поміркувати,— сказав Куенте-глад— кий.— Я не такий обізнаний у справах, як мій брат. Я чоловік простий і поступливий, я тямлю тільки одне: обійшовся тобі молитовник у двадцять су, продавай його за сорок! У винаході, як слід не випробуваному, я бачу одне розорення. З першим чаном пощастить, а з другим — ні, тобі закортить спробувати ще й ще... А відомо ж: як запхаєш руку між триби, то й голову одірве...
І Куенте-гладкий розповів історію про якогось купця з Бордо, що послухав одного вченого й захопився обробітком цілинних земель. Він згадав про шість подібних випадків, які мав нагоду спостерігати сам, у департаментах Шаранти й Дордоні, у промисловості та в ріль^ ництві. Він розпалився, не хотів нічого слухати, й заперечення Пті-Кло не тільки не заспокоювали його, а ще дужче дратували.
— Як па мене, то я волію заплатити дорожче, але придбати щось надійніше, ніж цей винахід. Ліпше одержувати невеликий, зате певний прибуток,— сказав він, поглядаючи па брата.— По-моєму, справа ще не досить просунулася, щоб засновувати ділове підприємство,— заявив він на закінчення.
— То заради чого ж ви сюди прийшли? — запитав Пті— Кло.— Що ви пропонуєте?
— Визволити пана Сешара з тюрми і забезпечити йому в разі успіху тридцять процентів від прибутку,— жваво відповів Куенте-гладкий.
— Е, добродію, а на що ж ми житимемо, поки провадитимуться досліди? — сказала бва.— Мій чоловік уже пережив ганьбу арешту, він може й повернутися до в’яз— яиці. Втрачати йому більше нема чого, а свої борги ми якось та сплатимо...
Пті-'Кло, дивлячись на Єву, притулив пальця до губів.
— Ви міркуєте нерозважливо,— мовив він, звертаючись до братів Куенте.— Зразки паперу ви бачили, старий Сешар уже казав вам, що він замикав сина на ніч у комору, і той виготовив там із зовсім дешевої сировини пречудовий папір... Ви прийшли сюди, щоб купити право на розробку винаходу. Бажаєте ви купити його? Так чи ні?
— От що,— сказав Куенте-великий.— До вподоби це моєму братові чи не до вподоби, а я візьму на себе ризик і заплачу борги папа Сешара; крім того, я дам йому шість тисяч франків готівкою, і він матиме тридцять процентів від прибутку. Але вислухайте мене уважно: якщо протягом року пан Сешар не виконав умов, які сам запише до угоди, він зобов’язується повернути нам ці шість тисяч, причому патент лишиться за нами, і ми вже якось та викрутимось!..
— Ти впевнений у собі? — запитав Пті-Кло, відвівши Давіда вбік.
— Звичайно,— сказав Давід, одурений хитрою тактикою братів і тремтячи від страху на думку, що Куенте— гладкий зірве переговори, від яких залежало його майбутнє.
— То я йду складати угоду,— сказав Пті-Кло братам Куенте і Єві.— Увечері кожен з вас отримає копію документа, завтра вранці ви матимете досить часу, щоб іще раз обміркувати умови договору, ну, а о четвертій пополудні після закінчення судового засідання ви підпишете його. Ви, панове, викупите у Метів’є векселі. Я подам клопотання про припинення справи в окружному суді, й ми підпишемося про взаємну відмову від претензій.
Ось які були зобов’язання Сешара.
"Ми нижчепідписаніу й таке інше...
Пан Давід Сешар-син, друкар у Ангулемі, запевняє, що винайшов спосіб рівномірно проклеювати папір у чані, а також спосіб знизити собівартість виготовлення усіх різновидів паперу більше ніж на п’ятдесят процентів за рахунок використання в паперовій масі рослинних речовин, як підмішуючи їх до досі застосовуваного в такому процесі ганчір’я, так і вживаючи їх у чистому вигляді, а тому пан Сешар-син і панове брати Куенте уклали між собою ділову угоду з метою запровадження винаходу у виробництво на підставі пижченаведених умов і статей..."
За однією зі статей угоди Давід Сешар цілком позбувався своїх прав у випадку, якби не викопав умов, викладених у цій редакції документа, ретельно продуманого Куенте-великим і прийнятого самим Сешаром.