Втрачені ілюзії

Сторінка 188 з 193

Оноре де Бальзак

— Ну, що я вам казав? — вигукнув Пті-Кло.— Цей хлопець не поет, а якийсь суцільний роман.

— На поштових,— повторила Єва.— І куди ж він міг податися цього разу?

— А зараз,— сказав Пті-Кло Давідові,— ідіть до панів Куенте, вони чекають вас.

— Ох, добродію! — вигукнула прекрасна пані Сешар.— Благаю вас, чесно захищайте наші інтереси, все наше майбутнє у ваших руках!

— Може, пані, вам зручніше, щоб переговори відбулися тут, у вас? Хай тоді Давід залишається вдома. А ті панове самі завітають сюди ввечері, й ви навіч переко— навтесь, добре захищаю я ваші інтереси чи ні!

— Не знаю, як і дякувати вам, добродію,— сказала Єва.

— Отже, домовилися,— сказав Пті-Кло.— Сьогодні

о сьомій вечора, у вас удома.

— Дякую вам,— знову сказала Єва, і з її погляду та голосу адвокат легко міг зрозуміти, як зросла до нього довіра клієнтки.

— Не бійтеся нічого! Як бачите, я мав рацію,— додав він.— Ваш брат уже за три десятки льє від самогубства. Крім того, можливо, уже сьогодні ввечері ви матимете невеличкий статок. Знаходиться серйозний покупець на вашу друкарню.

— Якщо так,— сказала Єва,— то чи не краще нам зачекати і не зв’явувати себе договором із братами Куенте?

— Ви одне забуваєте, пані,— відповів Пті-Кло, відчувши, що поквапився зі своєю відвертістю.— Поки ви не розплатитеся з Метів’є, продати ви нічого не зможете. Адже все обладнання друкарні описане.

Повернувшись до себе, Пті-Кло викликав Серізе. Коли фактор увійшов до кабінету, стряпчий відвів його в нішу вікна.

— Завтра ти станеш власником Сешарової друкарні й дістанеш достатню підтримку, щоб домогтися передачі патенту на твоє ім’я,— сказав він йому на вухо.— Але тобі ж не хочеться потрапити на каторгу?

— Що?.. На каторгу?..— перепитав Серізе.

— Твій лист Давідові — фальшивка, і він у мене... Коли почнуть допитувати Анрієтту, що вона скаже? Ну, ну, заспокойся, я не хочу тебе губити,— швидко додав Пті-Кло, побачивши, як вблід Серізе.

— Чого вам від мене ще треба? — вигукнув парижанин.

— А ось чого,— сказав Пті-Кло.— Слухай мене уважно.

Через два місяці ти станеш друкарем у Ангулемі... але друкарню ти придбаєш у борг і навряд чи розквитаєшся й за десять років!.. Довго доведеться тобі працювати на своїх капіталістів! А крім того, ти ще й будеш підставною особою ліберальної партії... Правда, твою угоду з Ганнераком складатиму я, і я складу її в такому дусі, що згодом ти таки станеш повноправним хазяїном друкарні... Але якщо вони захочуть видавати газету і призначать тебе відповідальним редактором, а я па той час буду старшим товаришем прокурора, ти зобов’язуєшся, домовившись про це з Куенте-великим, надрукувати такі статті, щоб газету вилучили з обігу й закрили... Куенте щедро заплатять тобі за цю послугу... Звісно, тебе судитимуть, і ти скуштуєш в’язниці, зате здобудеш славу людини неабиякої і при тому переслідуваної. Ти станеш визначним діячем ліберальної партії на зразок сержанта Мерсьє, Поля-Луї Кур’є, Манюеля в зменшеному розмірі. А я, зі свого боку, не допущу, аби ти втратив патент. І, нарешті, того дня, коли газету закриють, я спалю цього листа-фальшивку в тебе на очах... Отож життєвий успіх обійдеться тобі не так і дорого...

Простолюдини мають перебільшене уявлення про карну відповідальність за різні види фальшувань, і Серізе, який уже бачив себе на лаві підсудних, зітхнув з полегкістю.

— Через три роки я стану королівським прокурором у Ангулемі й ще не раз можу тобі згодитися,— вів далі Пті-Кло.— Отож добре обміркуй мою пропозицію!

— Я згоден,— сказав Серізе.— Але ви погано мене знаєте. Спаліть листа зараз же,— провадив він,— покладіться на мою вдячність.

Пті-Кло зміряв Серізе пильним поглядом. То був один 8 поєдинків, коли погляд того, хто дивиться, нагадує скальпель, яким він намагається розітнути душу, а очі того, хто, так би мовити, виставляє напоказ свої чесноти, скидаються на шибки вітрини.

Нічого не відповівши, Пті-Кло засвітив свічку й спалив листа. "Треба ж йому збити собі статок!" — сказав він подумки.

— Вважайте, що я продав вам душу,— мовив фактор.

Давід чекав зустрічі з братами Куенте, охоцлений невиразною тривогою. І турбувала його не потреба обстоювати свої інтереси, пе майбутня суперечка про умови договору, а те, яку думку складуть фабриканти про його

винахід. Він був у становищі драматурга, який чекав вироку театральних критиків. Усі інші почуття зблякли перед самолюботвом винахідника і тривогою за майбутню долю свого відкриття. І ось о сьомій вечора, саме тоді, коли графиня дю Шатле під приводом мігрені лягла в постіль, полишивши на чоловіка приймати запрошених на обід гостей — так була вона схвильована суперечливими чутками про Люсьєна! — Куенте-великий і Куенте— гладкий з’явилися в супроводі Пті-Кло до свого суперника, спутаного по руках і ногах і готового здатись на їхню ласку. Вже на самому початку переговорів виникла перешкода: як укласти ділову угоду з Давідом, не ознайомившись із технічною стороною винаходу? А якби Давід. відкрив свою таємницю, він, звичайно, зразу опинився б у цілковитій залежності від братів Куенте. Пті— Кло все ж таки зажадав, щоб угоду було складено заздалегідь. Тоді Куенте-великий попросив Давіда показати йому зразки своїх виробів, і винахідник виклав кілька недавно виготовлених ним аркушів, поручившися за правильність розцінки їх за собівартістю.

— Ну от вам і підстава для укладення договору,— сказав Пті-Кло.— Ви можете увійти до спілки, взявши на віру оці зразки й обумовивши собі право розірвати угоду, в разі якщо оговорений у патенті спосіб виявиться нездійсненним у фабричному виробництві.

— Одне діло, добродію, виготовляти зразки паперу в малій кількості, у себе в кімнаті, у невеличкій формі,— сказав Куенте-великий Давідові,— й зовсім інше — організувати виробництво на фабриці. Можете судити про це хоча б із такого прикладу. Ми виробляємо кольоровий ггапір, і для його фарбування закуповуємо партії абсолютно однакової фарби. Скажімо, індиго, щоб підсинювати наші мушлі; ми отримуємо його в ящиках, де всі бруски одного виррбництва. І що ж? Нам жодного разу не пощастило домогтися, щоб бодай у двох чанах паперова маса була однакового відтінку... При обробці сировини відбуваються якісь незбагненні для нас явища. Кількість і якість паперової маси зразу ж відбиваються на кінцевому результаті. Коли ви закладали в таз зовсім трохи сировини — я не запитую, якої саме — ви не випускали її з-під свого нагляду, ви могли однаково обробляти всі її складові частини, поєднувати їх, переміщувати, розминати, як вам заманеться, доводити масу до однорідного стану... Але звідки ви можете бути певні, що в чані на п’ятсот стоп паперу відбуватиметься те саме і запропонований вами спосіб виробництва дасть сподіваний результат і виправдає себе?..