— Від цього ми не відмовимося, шановний Броларе, — сказав Лусто. — Але ми прийшли домовитися про квитки, які надходять у редакцію від усіх бульварних теат
рів; мені — як головному редакторові, моему другові —
як рецензенту вистав. #
Л справді! Фіно ж продав свою газету. Мені про
це відомо. Добре йому живеться, вашому Фіно! У кінці тижня я даю на його честь обід. Якщо бажаєте зробити мені приємність, ласкаво прошу разом з вашими подругами. Буде бенкет на всю губу, в мене зберуться Адель Дюшої, Дюканж, Фредерік дю Пті-Мере, панна Мілло, моя коханка. Ми добре розважимось! І, звичайно ж, досхочу вип’ємо!
— Дюканжеві, мабуть, доводиться сутужпо. Він програв процес. #
— Я позичив йому десять тисяч франків, успіх "Ка— ласа" дозволить йому повернути борг. Дюканжа треба було підбадьорити. Він людина розумна, здібна...
Люсьснові здалося, наче він марить: ватаг клаки брався оцінювати талант письменника!
— Коралі домоглась великого успіху, — сказав Бро— лар з виглядом знавця. — Якщо вона шануватиметься, я таємно підтримаю її проти можливих підступів під час її дебюту в Жімпаз. А знаєте, що я зроблю? Посаджу на галерею пристойно вбраних молодиків, вони сміятимуться і схвально перешіптуватимуться, одне слово, заохочуватимуть публіку до оплесків. Ось так виводять актрису в люди. Коралі подобається мені, й ви, мабуть, задоволені нею, вона щира дівчина. О, я можу провалити, кого захочу...
— А як ми домовимося з квитками? — запитав Лусто.
— Гаразд, я приходитиму по них на початку кожного місяця. Вашому приятелю я запропоную ті самі умови, що й вам. У вас, добродію, п’ять театрів, отже, ви матимете тридцять квитків; це становитиме десь франків сімдесят п’ять на місяць. Чи не бажаєте отримати аванс? — запитав торговець квитками, повертаючись до свого секретера і висовуючи шухляду, наповнену срібними екю.
— Ні, ні, — сказав Лусто, — ми прибережемо цю можливість на чорний день...
— Найближчими днями, добродію, — сказав Бролар, звертаючись до Люсьєпа,— я навідаю Коралі, й ми про
все з нею домовимось.
Люсьен пе без глибокого подиву роздивлявся кабіпет Ьролара; оули там шафа з книжками, гравюри, пристойні меблі. Проходячи через вітальню, поет побачив обставу, 12 О. Бальзак осо далеку як від убогості, так і від надмірної розкоші, їдальня була оздоблена з особливою вишуканістю. Віл пожартував з цього приводу.
— Бролар — любитель смачно попоїсти, — пояснив Лусто. — Його обіди цілком відповідають його прибуткам, і про них згадано не в одній п’єсі.
— Вина у мене добрі, — скромно зауважив Бролар. — А ось і мої крикуни! — вигукнув він, почувши тупотіння ніг на сходах та хрипкі голоси.
Йдучи до виходу, Люсьєн побачив, як повз нього промарширував цілий загін смердючих клакерів і торговців квитками — усі в кашкетах, у зношених панталонах, у потертих сюртуках; пики вішальників — посинілі, позеленілі, брудні, непривабливі, з кошлатими бородами, з лютими і водночас лукавими очима; то було жахливе плем’я, яке живе й плодиться на паризьких бульварах; вранці вони продають запобіжні ланцюжкп для дверей, позолочені дрібнички вартістю в двадцять п’ять су, а вечорами плескають у долоні під театральними люстрами — тобто пристосовуються до всіх нечистих потреб Парижа.
— Ось вони, римляни! — сказав Лусто, сміючись. — Ось хто створює славу актрисам і драматургам! Зблизька ця слава нічим не краща за славу газетярів.
— У Парижі годі зберегти хоч якісь ілюзії, — сказав Люсьєн по дорозі додому. — Тут з усього беруть данину, тут усе продається, усе фабрикується — навіть слава...
Гостями Люсьєна були Доріа, директор Панорами, Матіфа і Флоріна, Камюзо, Лусто, Фіно, Натан, Гектор Мерлен і пані дю Валь-Нобль, Фелісьєн Верну, Блонде, Віньйон, Філіпп Брідо, Марієтта, Жірудо, Кардо і Фло— рентіна, Біксіу. Він запросив також своїх друзів а Братства. Приїхала і танцівниця Туллія, але без свого герцога, вона, як подейкували, була не байдужа до дю Брюеля. Були й видавці газет, у яких працювали Натан, Мерлен, Віньйон і Верну. Всього набралося гостей десятків зо три, більше людей їдальня Коралі уже не вмістила б. Десь на восьму годину у світлі запалених люстр меблі, шпалери, квіти прибрали того святкового вигляду, коли паризька розкіш здається втіленням мрії. Відчувши себе господарем усього цього багатства, Люсьєн спізнав ні з чим не зрівнянну втіху задоволеного марнославства та здійснених надій, і він більше не дошукувався, хто й вадля кого махнув тут чарівною паличкою. Флоріна й
Коралі, вбрані з вигадливою елегантністю і витонченою розкішшю, як то заведено, серед актрис, усміхалися провінційному поетові, наче два ангели, послані відчинити перед ним двері до палацу мрій. Люсьен і справді жив мріями. За останні кілька місяців його життя так круто змінилося, він так раптово перейшов від прикрих злиднів до щасливого достатку, аж іноді його опановував неспокій — так буває з людиною, котра бачить сон і водночас знає, що вона спить. Одначе в його погляді, коли він милувався на цю чудову красу, була така впевненість у собі, що заздрісники, мабуть, назвали б її гординею. Люсьєн дуже змінився. Щодня втішаючись любов’ю, він зблід, вираз солодкої знемоги затуманював його зір; одне слово, як казала пані д’Еспар, він мав вигляд щасливого коханця. Люсьєнова врода стала ще яскравішою. Усвідомлення своєї сили і влади проступало на його обличчі, просвітленому коханням і досвідом. Нарешті він побачив літературний світ і вище товариство віч-на-віч і вже не сумнівався, що увійде туди переможцем. Поетові, який має звичай замислюватися тільки під гнітом знегод, теперішнє його життя уявлялося цілком безхмарним. Успіх надимав вітрила його човна, він здобув усе необхідне для здійснення своїх задумів: багатий дім, коханку на заздрість усьому Парижу, екіпаж і, нарешті, незліченні скарби, що таїлись у його чорнильниці. Душа, серце й розум Люсьєна теж зазнали перетворення: тепер, коли наслідки були такі блискучі, він і на думці не покладав замислюватися про вибір засобів. Достаток і безтурботне життя в цьому домі напевне здивують економістів, що добре вивчили паризькі звичаї, тому не зайве пояснити, на якому підмурку — а він був досить нестійкий — спочивав добробут актриси та її поета. Камюзо пощастило вмовити постачальників Коралі відкрити їй необмежений кредит бодай на три місяці, причому сам він зумів залишитись осторонь, у тіні. І ось коні, слуги, усе мов чарами з’явилося перед цими двома дітьми, які поспішали натішитися життям і досхочу втішалися ним. Узявши Люсьєна за руку, Коралі урочисто ввела його до їдальні, що стала невпізнанною — як ото в театрі сцена перед виставою — так змінив її вигляд розкішно накритий стіл, освітлений канделябрами в сорок свічок. Тут-таки Коралі відкрила коханому таємниці меню з його королівським десертом _ хо було творіння Шеве. Люсьєн пригорнув Коралі і поцілував у чоло.