— Доведеться написати про виставу з чужих слів, сказав Люсьвн в ображеним виглядом.
— Ви що, здуріли? — сказала режисерові актрис^, яка грала головну роль юної героїні. — Та це ж коханець Коралі!
Тоді режисер миттю змінив тон:
— Зараз я піду поговорю з директором, ласкавий пан£.
Отакі, здавалося б, дрібниці доводили Люсьєнові велЬ-
чезну могутність газети і лестили його самолюбству. Прийшов директор — він заручився згодою герцога До Реторе й балерини Туллії, які займали ложу пад авансценою, прийняти Люсьєна до себе. Герцог погодився на це, упізнавши поета.
— Ви довели до розпачу двох людей, — сказав Люсьєнові молодий аристократ, маючи на увазі барона дю Шатле й пані де Баржетон.
— А що буде завтра! — відповів Люсьєн. — Досі їх обстрілювали тільки мої друзі, але сьогодні ввечері я сам наготував проти пих справжнє гарматне ядро. Завтра ви зрозумієте, чому ми висміюємо Шатле. Стаття мйв заголовок: "Потле в 1811 році й Потле в 1821-му". Шатле там зображений як один з тих, хто зрікся свого благодійника й перекинувся до Бурбонів. Спершу хай вони відчують мою силу, а тоді я з’явлюся в салопі пані де Монкорне.
Люсьєн почав з молодим герцогом розмову, яка іскрилась дотепами; він прагнув довести цьому вельможі, що маркіза д’Еспар і пані де Баржетон дуже помилилися, знехтувавши ним; та коли з лукавства герцог де Реторе назвав його Шардоном, Люсьєн несамохіть виказав свої потаємні наміри, обстоюючи право посити прізвище де Рюбампре.
— Ви повинпі стати роялістом, — сказав йому герцог.— Ви вже виявили гострий розум і дотепність, тепер виявіть і тверезий глузд. Єдиний спосіб домогтися королівського указу, який поверне вам шляхетне прізвище предків по материнській лінії — це попросити його у винагороду за послуги, які вп зробите двору. Ліберали ніколи не дадуть вам графського титулу. Зрозумійте, що Реставрація рано чи пізно приборкає пресу — цю єдину небезпечну для неї силу. Надто довго з нею панькали— ся, пора надіти на неї намордник. Скористайтеся з останніх хвилин, поки вона ще вільна, і добийтеся, щоб вас усі боялись. Через кілька років аристократичне прізвище й титул стануть у Франції куди надійнішими скарбами, ніж талант. А ви можете мати все: розум, красу, шляхетність. Перед вами справді блискуче майбутнє. Отож лишайтеся лібералом, але тільки для того, щоб потім узяти якомога вищу ціну за своє навернепня в роялізм.
Герцог умовив Люсьєна прийняти запрошення на обід, яке збирався надіслати йому дипломат, що був на вечері у Флоріни. Люсьєн був зачарований прихильними словами аристократа, його тішила думка, що перед ним відчиняються двері салонів, звідки ще кілька місяців тому його, здавалось, вигнали назавжди. Він знову подивувався могутності слова. Отже, Преса й Інтелект правили суспільством. Люсьєн подумав, що, може, Лусто вже й кається в тому, що відчинив перед ним врата Храму; поет, зі свого боку, вже переконався в необхідності ставити неподоланні перешкоди на шляху честолюбців, котрі плавом пливли з провінції до Парижа. Коли б оце тепер якийсь поет кинувся в його обійми, як він сам недавно кинувся в обійми Лусто, навряд чи Люсьєн влаштував би тому новачкові люб’язний прийом. Молодий герцог помітив, що його співрозмовник поринув у роздуми, і безпомилково вгадав причину: він відкрив перед цим юним шанолюбом, безвольним, але не позбавленим жадань, широкий обрій політичної діяльності — як ото раніше журналісти, мов Сатана Ісусові з даху храму, показали провінційному поетові літературний світ та його скарби. Люсьєн, звичайно, не міг знати про невеличку змову, влаштовану проти нього людьми, яким дошкуляла в ту пору його газета, змову, що в ній брав участь і герцог де Реторе. Молодий вельможа наполохав товариство маркізи д’Еспар своїми розповідями про Люсьєнів розум. Пані де Баржетон попросила його розвідати, які в журналіста наміри, і герцог якраз і сподівався зустрітися з ним у Амбігю-Комік. Не шукайте в цьому умисного підступу: ні люди зі світського товариства, ні газетярі не копали глибоко. Ні ті, ні ті не зоирались налаштовувати якусь пастку, їхній макіавеллізм, так би мовити, проявлявся майже підсвідомо і полягав у тім, щоб бути завжди напоготові, скористатися як злом, так і добром, вичікуючи хвилини, коли пристрасть віддасть жертву до їхніх рук. На вечері у Флоріни молодий герцог розгадав характер Люсьена, і тепер він вирішив зіграти на його гонорі й випробувати на ньому свої здібності дипломата.
Коли вистава закінчилась, Люсьєн негайно прдався на вулицю Сен-Фіакр, щоб написати там рецензію. Його критика була умисне дошкульна і в’їдлива; він розважався, випробовуючи свою могутність. Мелодрама була краща за п’єсу, поставлену в Драматичній панорамі, але Люсьєнові заманулося перевірити, чи здатен він, як його запевняли, зарізати добру п’єсу, а поганій створити успіх. Наступного дня, снідаючи з Коралі, він розгорнув газету, перед тим сказавши своїй коханці, що він розгромив Амбігю-Комік. І як же здивувався Люсьєн, коли зразу після своєї статті про пані де Баржетон та Шат— ле, він прочитав рецензію на виставу в Амбігю, але настільки підсолоджену за ніч, що хоч у ній і зберігся вось його дотепний аналіз п’єси, висновки звідти можна було зробити тільки сприятливі. Його рецензія, напевне, забезпечила повний розпродаж квитків. Люсьєн не на жарт розлютився; він вирішив поговорити з Лусто. Він уже вважав себе незамінним і не бажав, щоб ним по— пихали, мали його за дурника. Аби остаточно зміцнити своє становище, він написав для тижневика Доріа й Фіно статтю, в якій підсумував і зважив усі погляди, висловлені з приводу Натанової книжки. Потім, увійшовши в смак, тут-таки настрочив один зі своїх дописів для розділу "Розмаїтості" газетки Лусто. Молоді журналісти схильні піддаватись пориву, вони вкладають у свої перші статті надто багато зусиль та хисту й нерозважливо розтринькують квіт свого обдарування. Щоб звільнити для Флоріни й Коралі вечір, директор Драматичної панорами того для давав першу виставу водевілю. Вечеря мала відбутися зразу після спектаклю. Лусто приїхав забрати Люсьєпову рецензію на цей водевільчик, написапу заздалегідь, після генеральної репетиції, щоб не затримувати підготовку, номера. Коли Люсьєн прочи-