— Конструкторе, — чемно запитав Небреха, — невже ви один-єдиний у Всесвіті творець?
— Ви, капітане, лише реєстратор цивілізованих світів! — віддав Небресі належну йому шану колобок.
— А ви, конструкторе, — відзначив його успіхи Небреха, — не більш як помічник природи!
— Що ж, з вами неможливо не погодитися, — зітхнув 4пі-ер2.
— Так само, як і з вами, — насупився Небреха.
Мені давно кортіло втрутитися у цю легендарну розмову, та я аж ніяк не встигав докинути хоч би одне історичне слово.
Аж ось капітан і конструктор замовкли і тільки важко хекали, наче разом з міфічним Сізіфом тягали на величезну гору кам’яні брили.
З усього було видно, що співрозмовники цілком вичерпали тему. І справді, це я мушу наперед зазначити, вони її більше ніколи не торкалися. Вже з першої вступної бесіди Небреха і 4пі-ер2 досягли повного, взаєморозуміння. І де тільки каштан навчився дипломатії?
Я закохано дивився на двох мовчазних титанів.
4пі-ер2 задумливо гойдався з боку на бік, а Небреха зосереджено колупав протезом грунт.
Я волів їх обох стиснути в обіймах. Та це було неможливо. По-перше, це суперечило б усяким нормам дипломатичного етикету, а по-друге, конструктор мав у попереку метра півтора. Та й Небреха, нівроку, не дуже поступався йому габаритами.
І тоді я відклав свої нотатки, вийшов з коробки і хоробро взяв слово.
— Конструкторе! Капітане! — схвильовано вигукнув я. — Ваша слава і подвиги, як і сам Всесвіт, не мають меж! Один у вас геніально починає, другий геніально завершує. Хай живе науковий симбіоз двох цивілізацій! Ура!
Куля аж підстрибнула від задоволення, а Небреха лагідно глянув на мене.
— Капітане, а непогано сказано, — оцінив мою щиросердну промову 4пі-ер2.
— Здорово! — охоче погодився з ним Небреха.
— Хто цей чарівний юнак? — ніжно запитав 4пі-ер2.
— Мій штурман Азимут, — гордо пояснив міжзоряний вовк.
Та раптом сферична поверхня кулі затьмарилася.
— Невже ще один знаменитий дослідник? — чомусь стурбувався конструктор.
— Та ні, він ще початківець, — заспокоїв його капітан Небреха.
— Ах, так! Оце приємно! — з неприхованою радістю мовив чужинець. — Надзвичайно приємно! Мій юний друже, я дозволяю тобі потриматися за мою кінцівку.
Мабуть, колись менш врочисто висвячували на лицарів, ніж мене у друзі видатного галактичного конструктора, неодмінного почесного члена усіх існуючих та майбутніх академій і філантропічних закладів. Мені навіть здалося, що я припав йому до серця більш, ніж сам капітан Небреха, хоч який уславлений він був.
— Конструкторе, — гостинно сказав капітан Небреха, — дозвольте запросити вас до нашої ракети на тюбик пасти.
4пі-ер2 не пручався.
— Охоче приймаю ваше запрошення, колего, — виховано гойднувся він. — Але з тією умовою, що й ви завітаєте до мене на сухіврю з хлорели.
Розділ десятий
ЕКСПЕРИМЕНТИ КОНСТРУКТОРА 4ПІ-ЕР2
Наша затишна коробка буквально зачарувала 4пі-ер2. Щоправда, не малу роль у цьому відіграла кавказька антиречовина, якою капітан Небреха щедро сервірував нехитрий сніданок.
Все тут вражало нашого допитливого гостя.
Немудрящий механізм ходиків просто розчулив видатного конструктора. Він вмостився під глеком з висококалорійною пастою, що правив за гирю, і замріяно цокав, імітуючи мелодійні ритми старенького годинника:
— Тік-так, тік-так, тік-так…
Але найдужче його принадили наші гамаки.
Він, як вправний циркач, перелітав з сітки на сітку, у веселому захваті підстрибував на пружному плетиві хлорели і натхненно волав:
— Та у вас райський куточок! І хто тільки додумався до цих талановитих пристроїв? Я не стрічав їх на жодному зорельоті! Усе крісла та ліжка…
Від цих пишних дифірамбів капітан Небреха аж зашарівся. Ясно, після такої відвертої похвали з його боку було б негарно казати про себе. От мені й довелося узяти відповідальні обов’язки гіда.
— Це капітан, — відповів я на запитання конструктора, — подбав про наш комфорт… Він все вміє!
— Колего, — захоплено мовив конструктор, звертаючись до Небрехи, — багато я бачив геніальних і навіть надгеніальних винаходів, та й сам маю купу патентів, але такого бачити не доводилося. Це справді матеріальне втілення гнучкого плетива ваших мозкових звивин!
І він знову, мов легкий м’ячик, з щасливим вереском перелетів з гамака в гамак.
— Ви ще не все знаєте, — не вгавав я. — Зверніть увагу, ваша геніальність, сітки сплетено із скрутнів хлорели. Оці скрутні врятують нас у скруті. На випадок чого, їх можна розтовкти у ступі і зварити чудову юшку. І врахуйте, конструкторе, обидві сітки капітан сплів рівно за півоберта оцієї планети навколо своєї осі!
— Мудра голова та ще золоті руки! — вражено вигукнув наш гість. — Капітане, ви зробите мене найщасливішою кулею у Всесвіті, якщо подаруєте креслення цього казкового приладу. Ваше ім’я увійде в історію галактики ЗС-295, як найбільшого її благодійника. Присягаюся подвійною діаграмою народження понаднових зірок!
— Що ви, — з винятковою скромністю озвався капітан Небреха і, приховуючи за тютюновою завісою своє недоречно сяюче обличчя, заходився натоптувати люльку. — Давайте, мій любий колего, ліпше не будемо перевантажувати коробку зайвими компліментами, хоч які б об’єктивні вони не були. Я пропоную вам, конструкторе, товарообмін, щоб ніхто не подумав, ніби ви ошукали старого тубільного капітана.
— Оце діло! — зрадів 4пі-ер2. — За креслення гамака я, не замислюючись, віддам вам власну шапку-невидимку і ще всевидюще око на додачу!
Я аж затамував подих.
Шапка-невидимка! Всевидюще око! Отакі скарби за гамак з хлорели! О небо, вже через такі сувеніри варто було б вирушити у цю незвичайну подорож!
Але капітан Небреха розвіяв мої надії, як протяг розвіює тютюнову хмару.
— Знання, конструкторе, — некорисливе зауважив він, — дорожчі над усякі скарби. Тільки вони збагачують мислячу істоту.
— Ця істина така ж непомильна, як і те, що 22 і 2х2 дорівнює 4! — підтакнув 4пі-ер2. — Але до чого ви, колего, ведете?
— До товарообміну, мій вчений друже, — пояснив капітан Небреха. — Я вам — креслення, ви мені — розповідь. Бо над усе я волію послухати розповідь, як ви налагоджували еволюції на цілинних планетах, про що ви були ласкаві згадати під час нашого приємного знайомства. Якщо, звичайно, гамак і наладка еволюцій — рівноцінні речі…