Пауза, а потім металеве торохкотіння — Каспбрак змагався з ланцюжком. Вишкірившись, Генрі натиснув на кнопку ножа. Клац. Він звів руку врівень зі щокою. Давай. Ляснув шпінгалет. За хвильку він встромить лезо в шию малого паскудника. Баверз чекав. Двері розчинилися, і Едді
10
НЕВДАХИ ЗБИРАЮТЬСЯ РАЗОМ. 1:20 ПІСЛЯ ОБІДУ
побачив, як Стен із Річі виходять із "Костелло-авеню маркету" — у кожного в руці було по "Ракеті" на паличці.
— Гей! — крикнув Едді. — Гей, заждіть!
Вони озирнулися, і Стен помахав у відповідь. Едді побіг до них. Він біг щосили, та, правду кажучи, не надто швидко. Одна його рука була в гіпсовій пов'язці, а в іншій він тримав дошку для гри в "Парчизі".
— Шоу то є, Едді? Шоу за діла, хлоупче? — заговорив Річі розлогою говіркою Джентльмена з Півдня — тією, що найбільше нагадувала голос Фоґгорна Леггорна з мультиків компанії "Ворнер Бразерс". — Шоу то є?.. Шоу за діла?.. У хлоп'я грабля поламана! Диви-ноу, Стене, у хлоп'яти грабля поламана! Шоу за діла… будь гарним курчаткоу, візьми в хлоп'яти йогоу доушку з "Парчизоу"!
— Та я сам, — мовив захеканий Едді. — Краще дай лизнути "Ракету".
— Твоїй мамі це не сподобається, Едді, — сумно проказав Річі й почав швидше їсти цукерку. Він щойно добрався до шоколадного наповнювача, його улюбленого місця. — Мікроуби, хлоупче! Шоу за діла… Діла-тоу такі, шоу після моуго язика в твоуго брата мікроуби лізуть!
— Ризикну, — сказав Едді.
Річі неохоче підставив йому "Ракету"… і одразу відсмикнув, щойно Едді лизнув її зо два рази.
— Як хочеш, можеш мою доїсти, — запропонував Стен. — Я гарно перекусив удома.
— Жиди мало їдять, — пояснив Річі. — Така в них релігія.
Тепер вони йшли втрьох, рухаючись по Канзас-стрит у бік Пустовища. Здавалося, наче хмурне післяобіднє небо занурило Деррі в глибоку дрімоту. Вікна в більшості будинків були з опущеними жалюзі. На газонах валялися іграшки — скидалося на те, що дітей кудись раптово забрали або повкладали спати. На заході загримів грім.
— Що, справді? — перепитав Едді в Стена.
— Та ні, Річі приколюється, — відмахнувся той. — Євреї їдять так само, як і звичайні люди, — він показав на Річі. — Наприклад, як він.
— Знаєш, а ти збіса який грубіян, — звернувся Едді до Річі. — Чого це ти так зі Стеном? Ти б хотів, аби хтось вигадував подібне лайно про вас, католиків?
— O-o, католики багато що можуть, — посміхнувся Річі. — Якось батько сказав, що Гітлер був католиком, а він передушив більйон євреїв. Правду кажу, Стене?
— Ага. Здається, що так, — зніяковіло відказав той.
— Коли татко це розповів, мама просто оскаженіла, — вів далі Річі. На обличчі в нього вигулькнула замріяна посмішка. — Ох і злю-ю-ю-юща була… А ще в католиків була інквізиція — отой цікавенький промисел із палями, лещатами для пальців, все таке. Гадаю, усі релігії дуже дивні.
— Я теж так думаю, — тихо мовив Стен. — Ми не ортодоксальні євреї, нічого такого. Тобто ми їмо шинку й бекон. Я мало що знаю про те, як це — бути євреєм. Я народився в Деррі, й іноді ми їздимо в Бенгорську синагогу на Йом Кіпур чи ще на якесь свято, але… — він знизав плечима.
— То ви їсте шинку й бекон? — зачудовано перепитав Едді. Вони з матір'ю належали до методистів.
— Євреї-ортодокси таке не їдять, — пояснив Стен. — У Торі йдеться щось про те, що не можна їсти істот, які повзають у грязюці або по морському дну. Не знаю, як там точно. Та й свині, і лобстери в прольоті. Але старі їх їдять. І я теж.
— Яка чудасія! — зареготав Едді. — Ніколи не чув про релігію, яка вказує тобі, що їсти. Цікаво, що далі? Будуть казати, яке пальне купувати?
— Кошерне пальне, — сказав Стен і сам засміявся.
Річі з Едді не зрозуміли цього жарту.
— Зізнайся, Стенчику, це й справді дивно, — не вгавав Річі, — тобто дивно не їсти ковбасу просто тому, що ти народився євреєм.
— Та ти шо? — всміхнувся той. — А ти їси м'ясо щоп'ятниці?
— Йой, ні! — Річі перехрестився. — Не можна їсти м'ясо в п'ятницю, бо… — він вишкірився. — Ну, гаразд, розумію, до чого ти ведеш.
— А що, католики справді потрапляють до пекла, якщо їдять м'ясо в п'ятницю? — перепитав вражений Едді. Він зовсім не знав, що за два покоління до нього його предки були затятими польськими католиками, які радше пройшлися б голяка через усе місто, аніж покуштували м'ясо в п'ятницю.
— Ну, Едді, ось що я тобі скажу, — мовив Річі. — Я не думаю, що Бог запроторить мене до Гарячого Курорту лиш за те, що я забувся й пообідав у п'ятницю сандвічем із болонською ковбасою, та чи варто ризикувати? Як гадаєш?
— Гадаю, не варто, — відповів Едді. — Та це здається такою…
Він збирався сказати "такою дурістю", та потім згадав історію, яку йому розповіла місіс Портлі на заняттях у недільній школі, коли він був зовсім малим, першачком серед маленьких парафіян. Місіс Портлі розказала їм про поганого хлопчика, який украв у церкві облатку й сховав її до кишені. Він відніс її додому й вкинув в унітаз, аби подивитися, що ж трапиться. Тієї ж миті, говорила вона маленьким парафіянам, які слухали її з роззявленими ротами, вода в унітазі стала яскраво-червоною. То була Кров Христова, сказала вона, і кров явилася тому хлопчику, бо він зробив щось-дуже погане, і звалося воно БОГОХУЛЬСТВОМ. Кров явилася застерегти його про те, що, викинувши в туалет Тіло Христове, він поставив свою безсмертну душу під загрозу потрапити до пекла.
Раніше Едді подобалося причастя, котре йому дозволили приймати лише за рік до того. Замість вина методисти використовували виноградний сік "Велчес", а Тіло Христове являло собою нарізані квадратики пружного хліба марки "Вондер Бред". Йому подобалося їсти й пити під час причастя — гарний був релігійний обряд. Та завдяки тій оповідці його захоплення обрядом переросло в дещо інше — у сильне, моторошне й страшне відчуття. Тепер, аби простягнути руку по кубик хліба, йому потрібно було набратися духу, і він завжди боявся, що його тіпне електричним струмом… або ж що хліб у руці зненацька змінить колір, перетвориться на згусток крові, і в церкві загримить безтілесний Голос: "Недостойний! Недостойний! До пекла! До пекла!" Часто траплялося таке, що він брав облатку до рота, горло стискалося від нападу задухи, і тоді він з панічною нетерплячістю чекав закінчення служби, аби потім вискочити у вестибюль та скористатися інгалятором.