Ніч була місячна, море спокійне. На стерні стояв деменний, безпересталі тягнучи свою смутну пісню. В камбузі світилося, і п'яні крики дедалі ставали розвезліші.
В цьому менті, коли ми присіли за бочками і розглядалися, звідки найкраще напасти на деменного, двері скрипнули і камбузу вийшов капітан, тримаючися, псявіра, ще зовсім добре на ногах. Він спинився і прислуховувався, і годі пішов у наш бік, щоб зійти униз, очевидячки і наміром поглянути на нас. Ховатися вже не було як, і я підвівся та прискочив до нього з шаблюкою. Він відсахнувся, але вмить отямився, збагнув, у чому справа і побув з-за пояса здоровенного кинжала, водночас гукаючи інших.
Школа пана Ларньє з Женеви не пройшла мені намарно; я заатакував морейця із страшним імпетом і зразу ж відтиснув його аж на керму. Морейців, які вибігли з камбузу, до того добре підхмелених, абат Гронкі та граф валили по лобах гаками так, що вони розтягались на чардаку. Деменний із страху кинув демено і судно дзиґою затанцювало на хвилях.
Я відбив капітанів кинжал і тріпонув його шаблюкою по лобі. Кров залила його і він, захитавшись, упав через борт у воду. У мене не було часу дивитися, що з ним і я кинувся у камбуз. Та з капітанових підручних були бійці плохі: коли я їм крикнув, щоб вони піддавались, бо я вбив їхнього проводиря, то вони всі попадали ницьма і просили дарувати їм життя. Ми зачинили їх у камбузі, Зогу хотів повідщібувати їм пояси з цехінами, поки я його не прогнав на демено. Тимчасом почало світати і абат, який розбирався у компасі, сказав, що ми пливемо зовсім не до Рагузи, тобто на схід, а на захід до берегів Італії, здається, в напрямі Анкони. Тоді я наказав Зогу, що був при кермі, змінити курс. Ось так ми заволоділи грецькою бригантиною. Мені було шкода, що я так нефортунно позбувся капітана, — бо я ж міг би від нього вивідати неодне. Інші морці із залоги, яких я допитував і під загрозою горла наказував говорити правду, божилися, що нічого не знають. Напасти на нас капітан велів їм лише в морі і сам лупонув мене по голові, але всежтаки виходило, що у Венеції, після нашого торгу з греком, він ще мав справу з кимсь іншим та зустрічався в таверні, у порті.
То ж, які б не були мої здогади, важливіше було те, що ми видерлися з доброї халепи і я міг подякувати своїй долі, що й на цей раз була до мене ласкава, поскільки я ходив таки вільним, а не чекав свого гіркого кінця у путах.
Ніхто з нас не був морцем, тож ми здалися на морейських матросів, які всежтаки знали своє ремесло. Щоправда ми не спускали їх з ока ні на хвилину і не відкладали зброї. Не вельми довіряв я й Зогу, який може й прикидався, начебто він з нами братався увесь свій вік та ходив за мною як вірний собацюра. Це був, настільки я збагнув його, мізерна душенька, що могла служити тобі, але могла й продати при першій нагоді. Вонсович і абат Гронкі контентувалися за той час вином, а його тут було подостатком. Якби не я, то вони, перепившись, із своєї легкодухості, могли б мені знов наварити доброї каші. Я їх силоміць відтягав від данини Діонізіакові, а тому що вони поснули, добре нажлуктавшись, мені треба було мати вісім пар очей і не спати ще не одну ніч. Я стояв увесь час на покладі, з руками на пістолетах і пильно стежив за кожним морейським розбишакою. Правда, вони справлялися непогано, ладнали вітрила, хвацько спиналися на реї, метелялися по чардаку.
Море було погідне і саме стелилось нам. Головне, що бригантина шпарко йшла увесь час на вітрилах, з попутним вітром і, на четвертий день, коли лише підвівся малиновий світанок, деменний показав мені на землю, що виднілася на обрії.
Це було вільне місто Рагуза.
І ось перед нами незабаром замайоріла пурпурна затока, оточена горами, по яких спадали громади білесеньких дімків та чепурних палациків. На високій горі виднілась фортеця. Ми вже увійшли у рагузькі води і нас здивував натовп кораблів у цьому, на загал, невеликому порті. Вони стояли на якорях і видавались кремезними і, я гадаю, військовими. Через далековид я розглядів коронади та й інші гармати у відкритих люках. Як видно, Рагуза гостювала чиюсь ескадру. Всі ми, зібравшись на чардаку, гадали-розгадували, чиї це можуть бути кораблі та якої біди вони опинились у рагузькій затоці. Що ближче ми підходили до берегів, тим чіткіше різьбились керми цих суден над плесом і тим зловісніше роззявляли свої пащі каронади, націлені просто на місто і на його фортецю. Незабаром ми побачили і рух на кораблях, які вже, без усякого сумніву, були воєнними. Чутно було навіть гомін флейт і наказів. Із-за штилю важно було розрізнити прапори, вони бо повисли безвладно на щоглах і ми всі довго відгадували, чиї ж це прапори. Нарешті знявся легіт і розгорнув прапори на декількох фрегатах і брандерах. Коли ж я направив на них свого далековида, моє серце тьохнуло і, як зауважив пізніше мені абат, я навіть зблід. Прапори були святого Андрія, з перехресним хрестом. Коли ж наші морейці побачили ці розгорнені білі прапори з укісним синім хрестом, кинули вгору свої червоні ярмулки і почали галасливо ґерґотіти по свойому: це ж бо ті самі кораблі визволяли їх Морею від турецької кормиги. Кораблі були російські.
Я глянув ненароком на абата Гронкі і Вонсовича та по їхніх витягнених пиках зрозумів, що й вони думають про те саме, що й я. Бо ж і їм було напевно дивно, що, поспішаючи до Єлисавет II, попасти під гарматні гирла кораблів Катерини II, ажніяк не входило в їхній, та тим більше, у мій облік.
Ось так розваживши обставини, я наказав, порадившись і абатом, моїм підвладним морейцям взяти напрям до причалу не на порт, а на південь, у бухточку, на декілька миль відстані від Рагузи. Хоч ремствуючи, морейці мусіли виконати мій наказ і ми йшли просто на берег, що виглядав стрімким, пустельним та порослим диким гаєм. Зібравшись на покладі, абат Гронкі і граф Вонсович та й я роздумували, чому якраз у Рагузі так несподівано опинилися фрегати імператориці Катерини? Абат Гронкі був тієї думки, що адмірал Олексій Орлов просто собі розважається, від нічого робити, і заходить із своєю ескадрою в порти Середземномор'я, може в гостину, ось так собі, щоб тільки похизуватися своєю славою. Може й так, може й ні. Я не зовсім був схильний до його думки. Справа, мабуть, була складніша.