Треба сказати, що я своєю появою таки відбивав від цих секретарчуків княжни, що товклися у своїх злинялих і полатаних камзолах. Граф начебто був мило вражений мною, почав розпитувати звідки я, якого я роду, чи не родич або знайомий того чи іншого вельможі у Петербурзі чи в Варшаві, а наприкінці висловив своє невдоволення, що я спинився в гостинниці та зразу ж запросив мене на гостювання у нього, в резиденції.
Другий акт опери викликав у глядачів ще більшу нудоту, проте видно було по акторах, що така їхня гра, як і заплата. Граф сам незабаром поклав кінець цій нудотній церемонії. Він жбурнув на сцену гаманця, на якого бідолашні актори накинулися шуліками. Коли граф знехотя плеснув пару разів у долоні, всілякий набрід глядачів у партері та в ложах плеснув і собі. Граф Лімбург-Стирум тоді підставив княжні руку і ми всією валкою подались через амфіладу залів, з яких деякі були вже прибрані, а в деяких були риштування для штукатурів і малярів. В просторій їдальні, осяяній жирандолями, розпочався бенкет. Мене познайомлено і деякими знатнішими гістьми. Були там якісь далекі родички графа, вельми зальотні панни, обліплені мушками, товстенька марграфиня-вдовиця чи не Мекленбург-Стреліцу, єзуїтський патер з заплилими салом очицями, якийсь доктор з Геттінгену, що вигадав "ліжко плодоносності" і його вже начебто купив і ним втішався герцог Брауншвейський. Були там інші, здебільш миршавенькі особистості, мабуть графські міністри і дорадники, та нахлібники без заняття. Їжа була не першої свіжості та й від неї не ломились столи — сам граф жив на дієті, ото ж і іншим не личило переїдатися. Проте і патер-єзуїт і доктор — винахідник старилися уплітати, що було на столі, аж лящало за вухами. Вина було зате вдосталь — і рейнське, і токай, і херес. Панни та вдовичка досить швидко поп'яніли, деякі навіть і хусткою біля рота (бо їм збиралось на блювання), вибігали із-за стола, але поверталися, повеселішавши, і знов приймались за дудлення з келихів.
З поведінки того всього наброду, що вилискував золотом і пахтів парфумами, я побачив, що теревені Доманського про якийсь особливий етікет, були перебільшені. Кожен тут робив і верз, що йому хотілось. Панни вивертали до мене очиськами, аж мені самому було ніяково. Вони були кругленькі і рум'яні, але дурні як столова нога, бо питалися мене, чи завжди у нас сніг, чи чоловіки мають у нас по декілька жінок, чи в наших горах живуть якісь люденята з песіми головами. Я досить сердито нагримав на них, кажучи, що вони помішали горох з капустою, а мою країну з Туреччиною чи з невідьчим. Але вони тільки хихотіли, бо з-п'яна та й з дурощів на них напав сміхунець.
Доманський присідався біля вдовички графині Мекленбург-Стреліц як півень на сідало, а по її рум'янцях видно було, що це їй до вподоби. Монтеги розмовляв з довгою як тика гольштинкою і розмова їх — з англійська — нагадувала індичу. Христанек вступив з патером і доктором у диспут, але видно, що всіх їх тягнуло до карт. Що ж до графа, то він тільки жмурив очиці і кивав головою як бовванець, либонь брав мене за якесь знатне інкогніто. Проте я вже бачив, що це по суті мерзотна бестія (недаремно господар гостинниці плювався), загрібущий лихвар. Нічого задармо не робить, а бабодур — найслинявіший з усіх, яких я коли І бачив. На княжну він споглядав зукоса, мов кіт на сало, і мені відразу стала гидка його підцукрована ввічливість.
Коли заграла музика і шушваль метнулася танцювати, я відвів княжну до вікна і запитав її, що це все означає, і чого вона сподівається від цього рожевенького кнурика. Вона, однак, впевняла мене, що побут у графа має велике і політичне значення, бо у Лімбург-Стирума є дуже вельможні посвоячення і його голосу слухають в усій Священній римській імперії. Його поведінка дуже шляхетна, він трактує її не лише як добреуроджену даму, але як суверенну владарку. Я побачив, що в нічому її не переконаю.
Настрій у мене став препаскудний, хоч княжна сказала, що в товаристві ніколи не треба показувати сумного обличчя, а бути веселим, хочби на серці скреблися кішки. Але, що б вона не говорила, чорні думи клекотіли в мені, бо я бачив дуже прозоро наміри розпусника та його хитренні зальоти. Така креатура добре обмірковує свою стратегію. Втім до мене підійшов Христанек і сказав мені, що, вичитуючи мої думки, не радить звертати уваги на нісенітниці, ані зопалу приймати якісь рішення. Шальвіра, вдаючи доброзичливця, поклепав мене по плечі і сказав, що хіба тільки недужий на курячу сліпоту, не бачить, що мене мучать ревнощі. "Тільки зовсім надаремно, кавалере, — з-крива посміхнувся він, — старигань вже давно перестав бути небезпечний для жіноцтва. Можете мені повірити, Рославче..." І він відійшов, прихорошуючись, до гурту, а мене оточили панянки, маніжно, але й спорзно, хихотячи та дихаючи на мене винним випаром. Та гасати з цими дурепами-козами у фарандолі по залі у мене не було найменшої охоти. Я подався у відведену мені кімнату, посилаючи до дідька старого череваня та увесь набрід у його резиденції. Обсотували мене різні думки, прориваючись крізь далеке бреніння скрипалів, де ще гасали розтанцьовані гості, поки я не заснув камінним сном.
2
На другий день княжна, як це вже бувало в Парижі, приймала нас усіх, лежучи до полудня в ліжку під балдахимом з графськими гербами. Ми всі, а також почт покоївок, перукарів і маляра, який малював її парсуну на замовлення графа, стояли півколом. Відношення челяді до княжни і до нас було аж надто влесливе, чи то тому що народець тут покірний і злиденний, але, хтозна, чи це все лакейство за нашою спиною не глумиться з нас, маючи нас за таких самих шальвір, якими були інші принагідні гості. Але, справді, хто відмовився б від такого гостювання, яке нікому не коштувало ні гроша? Секретарі княжни Володимирської качалися тут як сир у маслі, як справжні маркізи Карабаси.
Що ж до самої княжни Володимирської, то вона і сповістила мене конфіденціально, що вся паризька афера була каверзою її ворогів, які накладають з узурпаторкою Катериною. Королева Марія-Антуанетта (бо власне кажучи, вона у Франції щось значить, а не пришелепуватий король) в політиці так розуміється як вовк на астрономії і до того зайнята своєю власною особою та своїми нісенітними бабськими справами, що навіть не в силі збагнути, які користі мала б вона і Франція, підтримуючи нашу справу. Проте снів не кінчиться у Версалі, а тим більше в Тріаноні. Протекцію і то серйозну, тривалу, можна знайти тільки в Німеччині, адже ж народ тут не такий легкодухий як у Франції. Окрім цього надходять вісті, які додають нового духа і нам і нашим протекторам. Ребелія Пугачова дедалі поширюється, от-от перекинеться з Волги на Дон; сам Пугачов зараз облягає Казань і рушить мабуть на Москву.