Пращури, древні ріші, волхви, мудреці зневажали порожню гру слів: кожне їхнє твердження складає підмурок правди. Їхнім тисячолітнім досвідом утверджений, прийнятий і нами, закон мислі, який глаголить, що одним і тим же словом — РІЧ — названо і мову, логос, глагол, і предмет, речовину, явище, форму. Те ж саме бачимо в російській мові, де ВЕЩАТЬ (говорити, пророчити) і ВЕЩЬ (вещество) об’єднують обшир Духу і обшир видимого Всесвіту.
Слово, як і Зоряний Всесвіт, глибинне й багатозначне. Мова — Космос душі й Розуму — з образів відчутного, видимого й таємного світів тче свій особливий прояв, притаманне лише їй — Мові — калейдоскопічне твориво.
Той внутрішній світ має свої закони розвитку і свої цикли буяння й згасання. Спілкуючись з іншими внутрішніми світами людей та народів, Мовний Космос оновлюється чи занепадає, бореться, змагається, перемагає або здається в полон, воскресає і відновлює давно забуте.
Я не знаю, братику, чи ти цікавишся проблемами мови, слова, а то повинен був би знати, що тепер мало хто заперечує думку, яку стверджували наші прадіди: люди мали Прамову. Єдиний ключ взаєморозуміння. Всім відома легенда про Вавілонську вежу, що її будували пращури, аби добратися до неба. Боги злякалися, зруйнували вежу і одняли від людей Прамову, розбивши її на численні наріччя, щоб мислячі істоти перестали розуміти одне одного.
Символи міфа вельми глибокі. Можна їх трактувати так, що людство було єдине в своїй психосуті, і певні космічні сили (сили Х), щоб роз’єднати братів на відчужені племена й народи, завдали удару в центр взаєморозуміння — в Слово, в Логос.
Тут широке поле для припущень — наукових чи фантастичних, але нині цікаве інше: в чому полягала спільність і одність Прамови? Чи була вона, справді, універсальна для всіх племен, чи мала якийсь інший ключ, котрий дозволяв розуміти слова всіх інших народів-сусідів, якщо вони навіть розмовляли осібними наріччями? Адже навіть тепер, належачи до одного народу (чи навіть роду), люди тяжко розуміють одне одного, якщо стоять на різних площинах світосприймання.
Отже, спільне Слово — понад спільні слова. Повинен бути корінь спільного розуміння. Розуміння зовнішнього Космосу еволюціонує, міняється, тотожно цьому міняється в свідомості людей розуміння й сприймання Слова. Я наведу тобі приклад з "Слова о полку Ігоревім" — геніальної епічної думи прадавнього руського співця. В цьому надвмирущому твориві особливо ясно видно, як прабатьки наші глибоко й різнобічно розуміли слова мови (саме розуміли, а не заучували). Це розуміння приходило, як дух спільноти, єдності всього сущого. Отже, одним з елементів, ознак Спільного Ключа — було знаходження зв’язку кожного слова з усім океаном Мови.
Всі, хто читав "Слово о полку Ігоревім" (або його переклади на сучасні мови), пам’ятають одне з таємничих місць думи, що в сучасному трактуванні звучить так: "Див кличе з верхів’я дерева, велить послухати землі незнані…" і так далі.
Довкола цього фрагмента, як і довкола багатьох інших, киплять, вирують пристрасті, мовознавчі спекуляції, але зміст уривка залишається темний і, скажу прямо, слабо переконливий. Припускається, що предки вірили в якихось дивів, казкових, міфічних істот, котрі можуть сидіти на деревах, наказувати, загрожувати, веліти, "врізатися в землю". Майже всі дослідники вважали Дива зловіщим і ворожим для Русі образом. Це науковий нонсенс. Достатньо уважно заглибитись в історію нашої культури та еволюцію мови, як все стане на свої місця. Скажуть, що міфологія, історія, перекази, казки залишили для нас порожнечу в цьому відношенні, щоб ми могли сказати щось певне. Маємо право твердити одне: якщо автор "Слова" кілька разів ужив слово "Див", то воно повинне мати архіважливе значення і нести саме в собі пояснення своєї суті й значимості.
Давай проведемо з тобою мовний, етимологічний експеримент.
Які слова й поняття споріднені з коренем "див"?
Диво, дивитися, дивокіл, довкола, дивний. А при інверсії — вид, видющий, видіти, веда(знання), ведун тощо. Тобто мова йде про здібність бачення, дивлення, сприйняття обширу, простору, світу.
Аналізуючи "Слово", ми спостерігаємо, що автор епосу цілком уникає вживати слово "небо" (крім одного разу в кінці, де "сонце сяє на небесі", але це місце багато знавців вважають пізнішим додатком ченців-переписчиків). Закономірно допустити, що пращури називали "небо" (точніше — простір, зоряний космос) дивом, тобто суттю того, що дає можливість дивлення, що вічно дивує і відкриває таємничий лик унікальності, всеохопності, глибинності.
"Небо" прийшло пізніше, з візантійством: воно означав "НЕ Бо(г)". Тобто слово штучне, заперечувальне. Очевидно, візантійці, нав’язуючи нові поняття, викорчовуючи образи древнього світогляду в мові прарусів, замінили величного ДИВА на плоске, кришталеве "НЕБО".
Ось чому автор "Слова", сумуючи за героїчним минулим, чує голос ДИВА — Духу Зоряного Обширу, котрий кличе "послушати" землі таємні, незнані, тобто об’єднати їх Єдиним Словом, — адже "послушати" — це мати єдиний слух, єдиний послух, слухняність, єдину мову. Конфліктуючи з половцями, Ігор збурює ворожнечу замість того, щоб віднайти спільну основу взаєморозуміння. Все лягає на свої місця.
Але до чого тут "верхів’я древа"? Як може космічний обшир — ДИВ "сидіти" на дереві? (Хіба, може, дерево — символічне Древо Буття, але то було б для епічної думи дуже барвисто).
Беремо першозапис. В оригіналі стоїть: "Див кличет врьху древа"… Де дослідники й перекладачі побачили "з верхів’я древа"?
Відновлюємо логічний ланцюжок речення: "див кличет в…" (куди ж він кличе, в що?). "В рьху древа". Що це за "рьх"? Між "р" і "х", як це ведеться при твердому знакові, має бути голосна — "а" або "е".
Отже, "див кличе в раху древа". Чи є в нашій мові слова й поняття, споріднені з коренем "РХ", "РАХ", "РЕХ" тощо?
Дуже багато. Будь ласка.
Рахувати — тобто об’єднувати розрізнені числа, зводити в спільноту. Прах (по-раху) — тобто розпорошеність, подрібненість, розсипаність. Стріха (суть рх) — тобто зведення єдиної покрівлі над оселею. Неряха — людина протилежна раху, чепурності, красі, зібраності. Страх(суть рах) — велична сила, котра змушує до трепету, до молитовності, жаху. Ряхтить — сяє, іскриться, веселить, переливається барвами. Рахва — сонцеподібна посудина в Карпатах, рахмани— (люди раха) — легендарні люди давнини, які щезли з нашого поля зору. Рахманна земля — добра, родюча земля, Отже, видно, що слово РАХ було поширене, обіймало безліч понять, означало соборність, спільноту, цілість, чистоту, зібраність. Певно, проти цього поняття воювали візантійці, бо пізніше виникли негативні слова: отряха (той, хто від раха), рахуба (лихо від раха). Це вже відгомін переслідувань, зневаги, насмішки над тими, хто дотримувався віри в давній РАХ.