Цього разу начальник коломийського НКВД Молін був суворий і чимось роздратований, він кивнув Агнєшці, коли та подала вечерю, щоб забиралася геть, ще й прослідкував, чи не стоїть вона за дверима, а як її кроки на сходах затихли, ковзнув очима по лейтенантові Шкрупилі й упер погляд в капітана Болідова; вийняв з планшетки вчетверо складений листок паперу, розгорнув, поклав його перед капітаном і мовив з притиском:
"Досвідчений чекіст, розвідник, а таку впоров дурницю! Романтик, Рінальдо Рінальдіні… Дурень ти після цього, ось що!"
Капітан, бліднучи на обличчі, читав упівську листівку, довго не відривав від неї очей, врешті на його щоках проступив рум’янець, він підвів голову й спокійно глянув на майора.
"Я вчинив правильно, товаришу майор: період скрито–вбивств закінчився. Незабаром розпочнеться фронтальний наступ на УПА, й населення піде проти нас разом із бандерівцями; ті наші розправи із "сексотами" — розстріли, вішання, кидання живими в криниці — ефекту не дали, люди відразу зрозуміли, чиїх це рук робота, й тому настала пора знімати маски… Ця листівка сьогодні дуже доречна! Тепер бандпосібники знатимуть, що в структуру УПА проникли наші, й це наведе на людей панічний страх: скажіть, який вуйко захоче після цього давати нічним гостям харч, коли не знатиме, хто стоїть перед ним: справжній упівець чи енкаведист? Крім того, в самому СБ розпочнуться підозри, чистки…"
Майор Молін уважно слухав капітана й мовчав, а коли той закінчив свою оправдальну тираду, підвів на нього очі, й видно було: він має ще якийсь проти Болідова аргумент. Капітан чекав.
"Так ось, дорогий мій, ти, мабуть, і не знаєш, а я отримав інформацію з Дебеславець — там живе такий собі переляканий дядько, замазаний співпрацею з німцями, нинішний війт, він і тобі буде потрібен, — то я від нього дізнався, що в Троєцьких лісах об’явився ще один Буркут: можливо, й самозванець, та найправдоподібнішим є те, що в Захарчука ти вистрелив невдало…"
"Цього не може бути! — схопився Болідов. — Я ж перевірив…"
"Погано перевіряв, зайвого патрона пошкодував… Та як би там не було, той новоявлений Буркут шукатиме свого двійника… Мусиш його випередити. Я призначаю тебе начальником гарнізону в Семаківцях — завтра вирушай туди і зв’язуйся з дебеславським війтом: десь то мусить той Буркут заходити до когось на обід чи вечерю…"
"Слухаюсь, товаришу майор! Я знайду його: двом Буркутам затісно ходити по одній землі".
Шкрупила наливав у фужери горілки й вичікував, що іще повість майор, але той змовк: сперши голову на руку, про щось натужно мізкував. Тоді заговорив лейтенант: він, як відомо, курує Іспас, і йому вдалося встановити, що недавно в Камеральному лісі зупинилася на постій сотня Крука, — "і можете вірити або ні, має він невловиму зв’язкову жидовку Сальомею; хто ж би то міг такого сподіватися: жиди служать в УПА!.. Звісно, вона мусить знати місця постоїв, криївки, схрони. Треба її спіймати й допитати з пристрастієм… Дозвольте покликати Агнєшку, ця лярва знає всіх і вся в околиці".
Агнєшка уважно слухала: так, вона чула про іспаських вихресток Сальомею й Руфіну. Де Сальомея, не знає, Руфіна ж працює кравчинею в ательє — на Кірова, біля аптеки…
"Кінець нитки в твоїх руках, лейтенанте. Подумай, як з допомогою Руфіни вийти на Сальомею…" — Майор вихилив фужер, крекнув і сперся підборіддям на схрещені руки; бачили офіцери: якась зажура чи то тривога тіниться в очах начальника, видно, щось він знає таке, про що не відають вони; десь–то майор перебував за час своєї двотижневої відсутності, щось пережив, а чи злякався… Врешті майор заговорив.
"Ви, звичайно, чули про космацько–прокуравську операцію… Майже вся станіславівська бригада загинула, не дійшовши до Космача. Мені стали відомі деталі: курінь "Гайдамаки" впустив наше військо у пастку між річками Брусторкою і Ставником, бандити позривали мости і трьома сотнями оточили бригаду з боку Брустор і Пістиньки… Я теж намотався в лісах між Печеніжином і Молодятином й переконався в одному: тяжко нам буде. Вони є всюди, всюди, вони незнищенні!"
"Усіх виловимо, до ноги винищимо, товаришу майор! — хвацько вигукнув Шкрупила, підігрітий випитим трунком. — Вогнем випечемо… Вивеземо, кого треба, в Сибіри й порожні житла нашими людьми заселимо!"
"Вгамуйся, лейтенанте, ти не розумієш, про що я мовлю, — майор недбало відсунув келиха. — Звичайно, УПА ми знищимо як дважди два… Депортуємо бандпосібників, так! Проведемо колективізацію, одне слово — знешкодимо опір… — Молін присунув фужер, наповнив його по вінця, випив духом і п’яніючи продовжував: — Та не про це мова: я зрозумів, що ми їх ніколи не переможемо… Вони підривають себе в бункерах гранатами, щоб не здаватися в полон, перед розстрілом сміються тобі в обличчя, на допитах, а ви мої способи добре знаєте, вигукують "Ще не вмерла Україна!"; мало того — населення називає їх не інакше, як наші, пастухи на толоках виспівують бандерівських пісеньок… як воно там "Український повстанцю, в бою не відступай" — сам чув, навіть діти перед сном моляться за свою Україну і нашу погибель… — Майор переводив збентежений погляд із Шкрупили на Болідова. — У них є ідея, розумієте? Й ту ідею їм утверджуємо ми! Що жорстокіші стають наші акції, то впевненіше вони переходять з оборони до наступу. Та не дивіться на мене так, ніби я розглаголюю тут крамолу: звісно, ніхто перемогти нас не зможе, але що ми далі робитимемо з цим проклятим народом, який у боротьбі з нами перемінився з під’яремного бидла у воїнів, що маємо чинити з населенням, яке дозріло до державницької ідеї? Хто її витруїть і як? Та ніхто й ніколи! Ми, не закінчивши однієї війни, нову розпочали — з народом. З народами, а їх у нас багато! І ця війна не матиме кінця…"
Шкрупила боязко глипав на Болідова: що за дурниці меле начальник? Болідов кивнув йому, мовляв, то не дурниці, в майора з перевтоми або страху дах поїхав, й про це варто просигналити; Молін перехопив німу перемовку офіцерів і процідив крізь зуби:
"Ви чесні бійці нашої партії, проте — глупі… Думати, думати треба!"
Одягнувся і вийшов. Капітан із лейтенантом сиділи незворушно, виминаючи один одного поглядом; були знічені й стурбовані: досі ж ніхто ще не закликав їх до думання — тільки до беззаперечного виконання наказів; врешті Болідов підвівся, одягнув шинелю й вийшов: він має свій клопіт, а майор, якщо це йому подобається, хай сушить собі голову бандерівськими ідеями…