"І два зрослі кістяки біля яблунівської криниці…" — тихо промовив Мирон.
Орест з Едвардом чіпко переглянулися, та промовчали, затаївши в собі моторошну догадку.
Потім довго мовчали. Потурай і Едвард вдруге сьогодні продумували пережите: спершу в розповідях, тепер у німій оцінці розказаного — чи достеменно так було, як їм крізь півстолітню товщу років згадалося, а може, як завжди в старості, молоді роки оповилися нині романтичним флером; напевне, щось уже забуто, а щось додумано, однак для генерала виснувалась з усього його довгого й трудного життя єдина консеквенція, яку він сформулював під час першої розмови в Ганниній домівці — як екстракт багатолітнього досвіду: Господь використав у двобою з нами нашу енергію для перемоги своєї правди!
Й він повторив уголос цю сентенцію, розширивши її думками, що їх підказали живі спогади про пережите: "Так воно було, так є і завжди буде: творчість Божа і людська перебувають у вічному й програшному для нас конфлікті. Але ж Бог про все знає наперед: він дозволяє нам конфліктувати з ним і програвати в тяжких муках, зміцнившись ними, — а все для того, щоб ми мали право нагадати йому про наші страждання й витривалість і вимагати винагороди за них. А відплата неминуче приходить: нині вона прозирає до нас образом вільного світу, чистого, мов немовля…"
Завжди спокійне і непроникливе обличчя Йосафата пожвавилося погідною усмішкою: йому сподобалися міркування генерала, такі співзвучні з його світоглядом, проте він змовчав, розуміючи, що тут, на побоєвищі, не місце для філософських перетрактацій; мовчанку перебив Мирон, у свідомості якого розповіді старих упівців влягалися як матеріал для останньої книжки із багатотомного циклу його історичних романів.
"Панове, ви перервали свою прецікаву розповідь, коли ми підійшли до цієї галявини, — швидко заговорив Мирон, збоявшись, що Йосафат ув’яжеться в дискусію з генералом, й обидва зав’язнуть у ній надовго. — І це природньо: тут і досі живе енергія противоборних сил, й вона ніколи з цього простору не схлине, а ваша нині екзистенція — то частка тієї енергії… Проте я таки хотів би дізнатися, як вам удалось залишитися живими й здоровими, з тією ж енергією в душах, адже знаю з документів, з котрими я ознайомився, перебуваючи в Сполучених Штатах, що рейд відділів УПА через Чехо–Словаччину на Захід був більш ніж драматичний…"
"То правда, — відказав Потурай, — із тисячі повстанців перейшло через кордон Баварії не більше трьохсот, решта полягли в словацьких та чеських горах, однак нам з Едвардом пощастило залишитися з тими, які склали зброю військовикам констабулярного загону окупаційних військ США в Траунштайні".
"Ви могли б розповісти про це детальніше?"
"А хіба письменникові для написання роману доконче потрібна суха документалістика? Хай нею займаються історики, а вам досить знати топоніміку нашого маршруту і партизанський дух… Так ось, на кордоні Словаччини, над рікою Лаборець біля Гуменного, відбувся перший кровопролитний бій з чесько–польськими карателями, а потім тих боїв було без ліку: між вершинами Дзюновець і Скалою й теж на Мораві… І що я повинен сказати: проти нас було кинуто до шести тисяч війська, а ми, досвідчені партизани, вислизали з оточень, вдаряли противникові в спину, ночами просувались крізь гірські ущелини, терпіли голод… Хоча мушу визнати, що прості словаки, на відміну від чехів, гостинно приймали нас, коли траплялося заходити в гірські села, годували, давали харчів на дорогу — тут виявлялася солідарність поневолених…"
"Письменникові, — втрутився в розмову Ґоттеґем, — не так важливий фактаж, як ідеологія повстанського руху: задля чого велася десятилітня боротьба упівців, апріорі приречена на програш?.. Прибувши до Гааги, я не забарився надрукувати в газеті "De Linie" статтю про розмах партизанської боротьби в Україні. Адже це було не місцеве явище і не локальна проблема, а світова. УПА впродовж всієї своєї боротьби, а особливо під час рейду, стала живим прикладом протистояння червоному імперіалізму, про який в Європі склалася думка, що боротися з ним неможливо…"
"А ми пробили стіну більшовицької тюрми, — підхопив Потурай, — щоб перед усім світом заявити протест проти зганьблення українського народу московськими окупантами й розповісти чужинцям про нашу визвольну боротьбу на рідних землях… Ми заманіфестувати перед світом ідею державності України — ось вам головна концепція майбутнього роману. Донині письменники були ідеологами національної революції, сьогодні ж мусять стати осмислювачами".
Знову заговорив генерал:
"Дозвольте мені, чужинцеві, який, проте, життям свого побратима заплатив за український резистанс, підказати вам, пане Мироне, найважливішу ідею, яка повинна домінувати у творі… Якщо брати час тривання вашої боротьби, її географічний обсяг і напругу, то можна сміливо ствердити, що УПА була найпоказовішим прикладом опору проти фашистського й комуністичного панування. Опір поляків, сербів, норвежців підтримували відповідні політичні коаліції, українці ж не мали ніякої зовнішньої підтримки і діяли в цілковитій ізоляції, тільки за підтримки свого народу, мусили воювати на два фронти…"
"На три, — поправив генерала Потурай. — Була ж іще польська проблема".
"Тим паче… І я переконаний: якщо під час Другої світової війни існувала потуга, яка виступила в єдиноборстві із супермогутніми світовими силами, то це була УПА. Той виклик німецькій, а потім совєтській воєнщині викликав незмірний подив серед боязливого європейського світу".
"Так чому ж той світ мовчав, дивлячись на безпрецедентно нерівну війну?" — у голосі Мирона зазвучали обурення і кривда.
"Газети не мовчали, — відказав Потурай. — Про українське ресорджименто писали швейцарські, французькі, голландські та бельгійські газети. А політики? Політики боялися нової війни. Сказав же якось, доволі цинічно, Бернард Шоу: "Ніхто не хоче розпочинати війну через країну, про яку мало хто знає, де вона знаходиться на мапі"…"
"Виходить, ваш рейд не досягнув мети, якщо вам не вдалося окреслити кордонів нашої нації на європейських картах", — зауважив Мирон.
"Ви, пане Шинкарук, максималіст, — з неприхованим роздратуванням відказав Потурай. — Супроти мене… Але ж не були ви максималістом супроти себе під час окупації".