Зборівський договір було укладено між Богданом Хмельницьким і польським королем Яном II Казимиром 8 серпня 1649 року, після перемоги українських селянсько–козацьких військ над польсько–шляхетською армією під м. Зборовом. Хмельницький змушений був підписати його під тиском кримського хана Іслам–Гірея III, який зрадив і перейшов на бік шляхетської Польщі. Договір формально підтверджував права і привілеї козацького війська. Кількість козаків у реєстрі встановлювалася у 40 тисяч і була значно менша за фактичну. У трьох воєводствах — Київському, Чернігівському і Брацлавському — влада польської шляхти обмежувалася. У них не повинні були розміщуватися польські війська. Адміністративні й інші посади мали право обіймати тільки представники української шляхти, козацької старшини і міщанства. За гетьманом закріплювалося володіння Чигирином. Учасники війни не мали зазнавати жодних покарань. Київський митрополит діставав місце у сенаті Речі Посполитої. Згідно з договором скасовувалась унія, проголошувалася свобода православного віросповідання. Польські пани могли володіти своїми маєтками в Україні. Селяни–повстанці, які не потрапляли до реєстру, поверталися до своїх панів. Однак сейм Речі Посполитої не затвердив Зборівського договору. Магнати і шляхта не погодилися навіть на незначний компроміс. Фактично договір так і не набув чинності, визвольна війна тривала й далі.