В обличчя Лінгардові дмухнув вітрець, і непорушний туман почав розходитись над огорожею. Зненацька відкрилася лагуна з блискучими жмурами на поверхні. Люди затулили від світу очі. Розлігся вигук здивування, коли побачили силу човнів, що оточили "Емму". Не було сумніву, що Тенга рушив на лагуну. Що ж зробить Йоргенсон?
Хоч Лінгард і рішив не думати до останнього моменту, але тепер відчув здивовання і страх. Що ж надумав Йоргенсон? Лінгард сподівався, що почує біля "Емми" постріли, побачить дим, але час минав і жодного звуку не добувалося до нього.
Човни, очевидно, боялись підходити. Вони трималися на віддалі. А чому Йоргенсон не налякає їх, стрельнувши вгору разів зо два з мушкетів? Крізь це збентеження Лінгард почав вертатись до життя, до звичайного життя з його болями. Що означала ця безмовність "Емми"? Може, її вже захопили, коли був туман? Але це неможливо. Було б чути якісь звуки. Ні, човни не наближались через те, що знали, на яку сміливу оборону вони наразяться. Йоргенсон, певно, добре знав, що робить, утримуючись од стрілянини; він хотів, щоб полохливі серця хоч трохи охололи після страху. Можливим було тільки те, що Белараб зараз же мусить одчинить ворота і вивести людей, щоб розтрощити табір Тенги і назавжди скінчити з оцим абсурдним суперництвом та інтриганством. Лінгард нетерпляче повернувсь до Белараба, але побачив, що той уважно розглядає лагуну крізь підзорну трубу, покладену на плечі раба. Раб був непорушний, як витесаний з каменю. Враз Белараб кинув трубу і звернувсь до Лінгарда:
— Бою не буде.
— Звідки ти знаєш? —здивовано спитав Лінгард.
— Біля сходів стоїть три порожніх сампани,— ледве чутно промовив Белараб.— Там ідуть погані розмови.
— Розмови... Я не розумію,— помалу сказав Лінгард.
Але Белараб повернувся до своїх трьох товаришів, у білій одежі, в шапочках з плетеної трави, з чотками на руках. Це були побратими його тривожних днів, що колись лили кров, а тепер були спокійні, побожні й мудрі.
— Цього білого зраджено,— прошепотів він з надзвичайним спокоєм.
Д'Алькасер, не розуміючи, спостерігав цю сцену: "фатальну людину", стривожену й люту, маврів у білому, силу напівголих тубільців, що сиділи біля гармат і стояли біля бійниць. Він бачив на веранді м-с Треверс з шарфом на обличчі. Постать її виявляла тривогу. М-р Треверс занадто знесилився після приступу пропасниці і не міг вийти. Якби не це, всі білі були б разом в хвилину катастрофи, що дарувала їм життя ціною смерті інших. Д'Алькасер чув, як Лінгард попросив трубу й побачив, як Белараб зробив рукою знак...
Коли це враз від грізного удару під ногами задвигтіла земля. Д'Алькасер похитнувся, і в цей же час небо з гуркотом розірвалось над його головою; страшенна пітьма обгорнула все навколо. "Емма" злетіла в повітря; і коли скінчився град уламків, дощок і покалічених трупів, що падали в лагуну, під ясним сонцем зосталась лише хмара диму, кидаючи величезну тінь на Берег Притулку, де закінчилась усяка боротьба.
Страшенний зойк розітнувся в селищі й стих. Люди в несамовитій паніці тікали з дому в поле. Купа човнів значно порідшала. Частина втопилась, інші пливли геть у різні боки. А рештки "Емми" догорали на воді ясним полум'ям під величезною хмарою диму, що тяжко й непорушно висіла над верховіттям лісу, далеко видна на березі й мілинах.
Раніш за всіх отямивсь Белараб. Здивовано гукнув: — Аллах! — і глянув на Лінгарда. Та Лінгард не дививсь на нього. Од вибуху він ніби скам'янів і занімів. Він поглядав на "Емму", що догорала, на мале полум'я, на чорну хмару диму, що виникла в зв'язку з презирством Йоргенсона до людського життя.
Белараб знову одвернувся. Його думки змінились. Він уже не думав, що Лінгарда зраджено, та він уже й не мав для нього значення. Тепер лише хотів, щоб білі якнайшвидше їхали з лагуни. Негайно наказав розкрити браму; його вояки вийшли й опали селище. Потім спалили усі будівлі, і Белараб, сидячи на баскому коні, виїхав на чолі тріумфальної процесії, оточений великим натовпом вояків та ватажків.
Цієї ночі білі вийшли з огорожі при світлі смолоскипів. Треверса несли до берега, де військові човни Белараба ждали цих пасажирів. М-с Треверс пройшла крізь ворота під руку з д'Алькасером. її лице було наполовину запнуте.
Вона пройшла крізь натовп глядачів, уся освітлена, байдуже дивлячись поперед себе. Белараб удав, що й не бачить їх. Лише Лінгардові стис руку, висловлюючи звичайні слова дружби; коли ж почув слова білого: "Ти вже ніколи мене не побачиш", йому полегшало. Белараб давно вже не хотів бачити цього білого, але, стискуючи йому руку, поважно усміхався.
— Один аллах знає майбутнє,— промовив він. Лінгард ішов до берега сам, почуваючи себе чужим
усім цим людям. Перший човен з подружжям Треверс уже одплив. Д'Алькасер з Лінгардом сіли в другий човен. Журливі тіні бухти, оточеної стіною непроникливого лісу, з'єдналися за ними, і тільки весла хлюпали в воді.
— Як трапився цей дивний випадок? — спитав у нього д'Алькасер.
— Що, випадок? — насилу вимовив Лінгард.— Де чули ви таке? Випадок! Не чіпайте ви мене. Я щойно повернувся до життя, й воно мені тепер холодніше й темніше від могили... Я ще не можу зносити людського голосу.
VIII
І ось тепер, стоїчно витримуючи холод і темряву свого нового життя, Лінгард слухав Вазуба, що розповідаз Джаффірову повість. Обличчя старого серанга виявляло страшенне пригнічення, і в його словах вчувався безмежний смуток.
— Так, присягаюся аллахом! Всі вони були там: Тенга— тиран; раджа Гассім — правитель без країни; Даман— бродячий ватажок. Вони сміливо зійшли на борт, бо Йоргенсон дозволив їм, а нам сказали, що ти, туане, добровільний бранець у Белараба. Вони сказали, що всю ніч ждали від тебе чи від Белараба посланця з звісткою про мир. Але нікого не було. Тільки розвиднилось, вони поїхали в лагуну, щоб заприязнитися з туаном Иоргенсо-ном, бо ти, туане, вони казали, немовби зовсім не існуєш, ніби такий же ти безсилий, як мертвий, бо ти звичайний раб білих людей і бранець Белараба. Так говорив Тенга. Аллах відняв у нього розум і страх. Він, мабуть, думав, що все обійдеться, бо на борту були раджа Гассім та леді Іммада. Кажу тобі, вони сиділи як бранці серед жорстоких ворогів! Леді Іммада в смутку закрила своє лице. Раджа Гассім кивнув Джаффірові, той підійшов і говорив із своїм паном. Трюм одкрили й багато іланунів полізли всередину корабля, щоб розглянути багатства. За все своє життя не бачили вони стільки добра. Джаффір із своїм паном добре чули розмову Йоргенсона із Тенгою. Тенга просив туана Йоргенсона віддати йому й Даману зброю і все, що було на борту. І він сказав: