— Вояки Тенги,— зневажливо пробурмотів Гассім.
З гурту хтось гукнув, і йому відгукнулись десь іздалеку. Про опір нічого було й думати. Гассім здійняв з пальця перстень, і Джаффір узяв його, майже не поворухнувшись. Раджа навіть не глянув на вірного посланця.
— Неодмінно віддай його білому другу,— прошепотів
він.
— Твій слуга чує, о раджа! Цей талісман має велику силу.
Тіні довшали. Усі мовчали, й купка хитрих озброєних людей трохи підсунулась ближче. Іммада закрила кінцем шарфа своє лице і одним оком стежила, як вони посувалися вперед. А збоку від озброєних Сентон виконував повільний танок.
— Тепер біжи,— шепнув Гассім, непорушно дивлячись поперед себе.
Джаффір скочив на ноги і прожогом кинувся в джунглі. Шепіт здивованого незадоволення пройшов у натовпі, полетів спис, розітнувся постріл, три чи чотири чоловіки кинулися в ліс, та хутко повернулись, пригнічені. Джаффір тим часом біг старою стежкою. Сонце, що вже сідало, кидало своє проміння на темну стежку. Джаффір все мчав, підстрибуючи, поглядаючи на всі боки, його широкі груди тяжко дихали. Смарагдовий перстень був на пальці його стиснутої руки, немов Джаффір боявся, що він спаде, злетить, або здере його якась незрима сила. Хіба ж можна знати, що трапиться? На світі є чимало всякої сили, могутніх заклять, страшних примар. Посланець принців та великих людей, несучи останній заклик свого владаря, боявся в темному лісі. Чимало лиха ховалося в цій темряві. Сонце ще не зайшло. Джаффір бачив його крізь листя, коли підходив до берега лагуни. А що як аллах покличе його і він враз умре не дійшовши?
Він передихнув на березі, за сто ярдів од "Емми". Приплив скінчився. Джаффір пройшов по затопленому дереву й гукнув, щоб послали човна. Йому відгукнувся Йоргенсон. Сонце зайшло вже за лісний берег. Навкруги було тихо. Легкий вітрець шугнув по воді, і Джаффір здригнувся.
У ту ж хвилину Картер, що тридцять годин відпрацював на чолі білих та малайців, підіймаючи яхту, знесилено кинувся у крісло м-с Треверс на палубі яхти. Він сказав відданому Вазубові:
— Гляди, старий, щоб сьогодні вночі добре стерегли,— і, задоволено поглянувши на захід сонця, заснув.
III
На прові "Емми" височіла ґратчаста загорожа над кінцем бушприту. Звідти можна було бачити всю палубу і кожен рух команди. Тут було безпечно говорити, не боячись, що хтось підслухає, хоч було видно кожного. Сонце якраз зайшло, коли Йоргенсон та Джаффір, сівши поруч, зворушливо й таємничо вели розмову.
Кожен з Ваджо на шхуні відчував, що надходить рішуча хвилина. Вони приготувались, і серця їхні билися спокійно. Усі вони були безстрашні, сміливі в бійках і байдужі до життя та смерті. Не так-то було з м-с Треверс. Вона сиділа, замкнувшись у кімнаті, глибоко засмучена, думаючи про своє. Вона була в такому розпачі, що раділа б, якби усе скінчилося як-небудь.
З усіх людей на борту вона одна нічого не знала про ту нараду. У своїй глибокій задумі вона помітила, що на "Еммі" стихли всі чисто звуки: ні шарудіння, ні кроків. Нарада Йоргенсона і'Джаффіра вразила всіх, і ніхто не мав навіть бажання ходити.
Присмерк обгортав ці дві постаті, що в своїй непорушності скидалися на витесані статуї європейця й азіата, закляклих у інтимній розмові. Глибокий присмерк майже закривав їх, коли вони підвелися й примусили заколотитись серця глядачів. Та Йоргенсон з Джаффіром не зразу розійшлись. Вони затримались, немов ждучи, доки зовсім стемніє, щоб відповідно скінчити свою нараду. Джаффір розповів Йоргенсону всю історію персня — символу приязні, що доспіла і зміцніла в ніч поразки, в ту саму ніч, коли втікали вони з далекої країни, що непорушно спала під гнівним гуркотом небес.
— Так, туане,— говорив далі Джаффір.— Уперше перстень послано було білому в ніч смертельної небезпеки, у подарунок, на спогад дружби. Як і тепер, я ніс його тоді. Тоді, як і тепер, дано було мені його й наказано врятуватись і передати. І я зробив, як було велено, і білий утихомирив шторм і врятував мого раджу. Він же не з тих, що кидає і забуває того, кого він назвав побратимом. Я мав доручення лише передати йому привіт, та чари персня такі великі, що скупчили всю силу білого на допомогу моєму володареві. Тепер мені нема чого казати. Раджа Гассім нічого не просить. Та що з того. Із милості аллаха усе лишилося те саме,— і співчуття Всевишнього, і сила персня, і серце білого. Ніщо не змінилось, тільки приязнь змінилась та любов збільшилась, бо разом переживаи вони небезпеку і довго жили вкупі. Тим-то, туане, я й не боюся. Але як мені передати перстень раджі Лауту? Мені тільки б передати. Навіть якби вони й прошили мене списом біля його ніг, я мав би час віддати персня. Та ба! В кущах повно вояків Тенги; берег одкритий. Я навіть не зміг би добутися і до воріт.
Йоргенсон заклав руки в кишені і слухав, дивлячись додолу. Джаффір стривожився, якщо тільки він був здатний тривожитись.
— Наша надія на аллаха,— прошепотів він.— Але що робити? Чи ти, мудрий туане, не вигадаєш чого?
Йоргенсон не відповів. Він, певно, нічого не міг вигадати. Але аллах великий, і Джаффір тривожно й терпляче ждав відповіді від Йоргенсона. Він ще надіявся виплутатись з цього жахливого становища. Тим часом з темного лісу насувалась ніч, ховаючи дві постаті від пильних людських очей. Не почувши нічого від Йоргенсона, Джаффір почав знову говорити. Тепер, коли Тенга нарешті скинув машкару, Джаффір не міг висісти на берег, бо на нього нападуть, полонять і вб'ють. Він, хоч і врятувався, тікаючи з наказу свого володаря, тепер не міг здаватись їм без бою. Виконуючи важливі доручення, він мусив сунутись як тінь і плазували як гадюка. Він ще ніколи не програвав. Ні болото, ні трясовина, ні велика річка, ні джунглі не спиняли його. Він радів з них. Усі ці перешкоди тільки допомагали в'юнкому посланцеві. Але тепер треба було йти відкритим берегом, бо не було якогось іншого шляху, а
в такому становищі кожен кущ, кожне дерево, кожна тінь од будинку чи паркана могла ховати воїнів Тенги або лютих прибічників Дамана, що вже прибули до селища. Як міг він надіятись перейти відстань між берегом та брамою Белараба, коли вона тепер день і ніч замкнена? Не тільки на нього, а й на кожного з "Емми" напевне накинулися б і прошили б списом у кількох місцях. Він на мить змовк, з хвилину подумав і сказав: