— Ви жахливі,— мовив д'Алькасер, стежачи за рухом її пальців.
— Так? — запитала м-с Треверс.
— На вас почувається печать приречення. Ви так само жертва мрій.
— Зате не маврів,— спокійно кинула вона, узявшись до другої коси. Д'Алькасер пильно стежив, як вона запліталась. Супроти неї прозора тінь на мусліні відбивала її найменші рухи. Він одвів очі.
— Ні! Жоден варвар вас не зачепить. Якщо дійде до того, в і н сам уб'є вас.
Пройшла хвилина, поки він знов наважився глянути на неї. Вона кинулась назад, руки упали на коліна, а голова з заплетеними косами, мрійно схилившись на груди, виявляла щось середньовічне й аскетичне.
Д'Алькасер ждав, притаївши дух. Вона не ворушилась. У матовому блискові самоцвітних ґудзиків, у легкому сяйві золотих вишивок, у вилискуванні шовку вона скидалась на постать із давнього портрета. Тільки шия її видавалась сліпучобілою в димночервоному світлі. Здивування д'Алькасера перейшло в побожність. Він думав піти геть, коли м-с Треверс спокійно промовила:
— Я сказала йому, що кожен день нам важче й важче переживати. Хіба не бачите, що це вже неможливо?
Д'Алькасер швидко глянув у бік намету, де, здавалось, спав м-р Треверс, увесь зібганий, своїм нещасним виглядом скидаючись на хвору пташину. Його майже не можна було розгледіти, і тільки лисина світилась проти місяця.
— Так,— прошепотів д'Алькасер,—це найгірше... Я розумію вашу тривогу, м-с Треверс, але...
— Мені страшно,— сказала вона. Він замислився.
— Що ж він вам відповів? — спитав.
— Він відповів: "терпіть". Д'Алькасер коротко засміявся.
— Смійтесь,— прошепотіла м-с Треверс.
— Тим і сміюся,— відказав д'Алькасер.— Терпіння! Хіба він не розуміє, як це жахливо?
— Не знаю. Він пішов геть,— сказала м-с Треверс, глянула на свої непорушні руки і простогнала.— М-р д'Алькасер, чого ж тут можна сподіватися?
— А, і ви питаєте! Трапиться неминуче, ви, мабуть, краще знаєте.
— Ні, я й сама не знаю, що він зробить.
— Я теж не знаю, що він зробить,— заявив д'Алькасер.— Але я знаю, що йому буде.
— Йому, ви кажете? Йому? — скрикнула м-с Треверс.
— Він розіб'є собі серце,— виразно мовив д'Алькасер, трохи нахилившись над її кріслом, і, злякавшись своєї сміливості, ждав.
— Croyez vous? 1 — промовила врешті м-с Треверс так холодно й недбайливо, що в д'Алькасера мороз пішов по шкірі.
"Чи можливо, щоб вона була така?— питався він сам себе.— Невже крім себе вона нічого не бачить? Невже вона не знає навіть звичайного співчуття?" Він не підозрював її в дурості; але вона могла бути безсердечна, як більшість жінок з її класу, які не зважають ні на чиї почуття, опріч своїх власних. Д'Алькасера вразило це відкриття, але разом з тим і задовольнило, бо він признався, що рискував дуже далеко залізти. А втім, вона не була вульгарно-дріб'язковою, щоб ображатися. Вона не була рабом найменшої дрібниці. Ця думка задовольнила д'Алькасера, бо він звик багато сподіватись від людей. Але не знав, що ж почати далі. Після того, що він сказав і як вона відповіла на його зухвальство, лишалося тільки змінити розмову. М-с Треверс сиділа мовчки. "Я удам, що подумав, ніби вона спить", вирішив д'Алькасер, наміряючись навшпиньках одійти.
Він і не знав, що м-с Треверс намагалась повернути самовладання. Його слова страшенно вразили її. Холодне "Croyez vous", зірвавшись з її губ як кволий захист, було останнім зусиллям; вона немовби скам'яніла й заніміла.
"Д'Алькасер побачив! Що він бачив?" їй не було ні страшно, ні соромно, тільки відчувала якусь байдужу покору. Коли хвилювання зникло, надійшов надзвичайний спокій. По всьому тілі розійшлась теплота. Якби д'Алькасер глянув у неясному світлі на її обличчя, то побачив би, як пробігла по її губах фатальна посмішка. Та він і не думав дивитися. Його увагу відвернуло в інший бік. Він почув вигуки за кораблем і помітив на палубі "Емми" якісь рухи*
— Чудні звуки,— сказав він.
— Так, я чую,— прошепотіла м-с Треверс. Невиразні постаті заворушились поза кліткою, почу-<
лись босі й ледве чутні кроки і шепіт таємничих малайських слів.
— Здається, під'їхав човен,— кинув д'Алькасер, уважно дослухаючись.— Хотів би я знати, що це значить. У нашому становищі...
— Це може все значити,— перебила м-с Треверс.
— Це Джаффір,— сказав у темряві голос з другого кінця корабля. Прислухаючись уважно, д'Алькасер піймав слово "сурат".
— Якісь звістки привезли,— сказав він.— Зараз покличуть капітана Лінгарда. Хотів би я знати, які думки і мрії переб'ють йому.
Він говорив недбайливо, пильно дивлячись на м-с Треверс, яка змінила свою позу в кріслі. їхні голоси і пози були такі спокійні, ніби вони сиділи на борту яхти і пливли морем у цілковитій безпеці.
— Звичайно, лише вам він розповість. Чи не хви-* люєтесь ви, м-с Треверс?
— Мене ж прохали терпіти,— мовила вона спокійно.— Я можу ждати і певно доведеться ждати аж до ранку.
— Ще не пізно,— сказав д'Алькасер.— Час для нас спинився назавжди. А проте це може бути фатальна година.
— У вас таке почуття в цей особливий момент?
— У мене вже було кілька таких надзвичайних моментів. Спочатку це хвилювало. Тепер я тільки трохи хвилююсь. Я скористався своїм часом, щоб переглянути усе своє життя.
— Чи можна ж справді переглянути?
— Так, мені пощастило. Я ще живу, як бачите, але вже розквитався з життям, і тепер мені нічого робити. Тільки одну річ я хотів би зробити: сказати вам кілька слів, які виявили б мою вдячність за всю вашу приязнь в минулому, коли я так часто стрічався з вами в Лондоні. Я завжди почував, що ви мали мене за такого, який я є, і ця ваша добрість впливала на мене так, що я навіть думав про себе краще. Але боюсь, що набридаю вам, м-с Треверс.
— Запевняю вас, *дщо ви ніколи не набридали мені в минулому. Щождо теперішнього, то прошу вас не йти. Лишіться, будь ласка, зо мною. Не будемо вдавати, що хочемо спати такої ранньої години.
Д'Алькасер підсунув стільця й сів біля неї.
— Так, можливо — фатальної години,— сказав він.— Я маю до вас одне прохання, м-с Треверс. Не прошу вас викривати все. Що з того? Коли прийде кінець, він буде досить ясний. Та я хотів би, щоб ви пообіцяли подати мені якийсь знак, коли буде щось загрозливе для нас. Ви могли б, побачивши, що я дивлюся на вас, прикласти ліву руку до лоба. Отак. Цього жеста ви ніколи не робили, і так...