Лінгард кинув на неї захоплений погляд. Але тінь Йоргенсона, мабуть, піймавши здалеку слово "жінка", нараз сердито забубоніла.
— Жінка! То ж бо то й є. Тепер зрозуміло, чому це ви-, Том Лінгард, червоноокий Том, король Том, і як там вас ще кличуть, кинули за двадцять миль свою зброю, своїх людей, свій бриг, в якому ваша сила, й приїхали сюди з головою, повною думок про бійку,— голіруч та ще й з жінкою на буксирі. Гаразд, гаразд!
— Не забувайте, Йоргенсоне, що леді вас добре чує,— з досадою промовив Лінгард.— Він не хотів образити вас,— голосно звернувся він до м-с Треверс, наче Йоргенсон справді був безтілесним і нечутливим привидом.— Він зовсім забувся.
— Я не ображена. Це нічого.
— І зовсім не забувся,— мурмотів Йоргенсон.— Який проклятий світ настав!
— Це я наполягла, щоб їхати з капітаном,— пробувала м-с Треверс задобрити Йоргенсона.
— Я ж кажу, що так! Який світ настав! Хіба король Том не мав власної думки? Що це з ним трапилось? Він збожеволів! Покинути бриг, коли близько ста двадцяти найлютіших піратів з двома озброєними прау. На цьому ви теж наполягали? Він — і віддався в руки незнайомій жінці!
— Ні,— промовила м-с Треверс,— це я в його руках. Ніхто не сказав би, що Йоргенсон чув хоч одно слово
з цієї заяви, якби він не звернувся до Лінгарда і не спитав з неменшою байдужістю, як і раніше.
— Нащо ви її привезли?
— Ви не розумієте? Це було правильно й природно. Один із джентльменів — чоловік леді.
— Так,— промимрив Йоргенсон,— а другий?
— Вам же сказано: приятель.
— Бідний м-р д Алькасер,— промовила м-с Треверс.— На лихо своє погодився він на наше запрошення. Але він просто знайомий і більше нічого.
— Я ледве помітив його, коли зійшов на борт яхти,— похмуро сказав Лінгард.— Він стояв за вашим кріслом і розмовляв з вами, як щирий приятель.
— Ми добре розуміємо одне одного,— сказала м-с Треверс, підіймаючи підзорну трубу.— Мені завжди подобалась його щирість і вірність.
— Що він таке зробив? —спитав Лінгард.
— Любив,— тихо промовила м-с Треверс.— Та це стара історія.— Вона приставила до очей трубу, підтримуючи її витягненою рукою. Лінгард забув за д'Алькасера, захопившись твердістю її пози й цілковитою непорушністю важкої труби. Жінка була тверда, як скеля, після всіх хвилювань і втоми.
М-с Треверс інстинктивно направила трубу до лагуни. Гладенька вода в темній рамі лісу блищала, як срібло. Темна пляма майнула перед її очима. Коли ж за хвилину вона знайшла її знову, то побачила човник з двома людьми; побачила мокрі весла, що підіймались і знов поринали, блискаючи на сонці; побачила обличчя Іммади, що наче дивилася просто на неї. Раджа та його сестра, спочивши годин за дві біля берега, увійшли в лагуну й тепер прямували до шхуни. Вони під'їхали вже зовсім близько, і їх можна було бачити і без труби, якби хтось з присутніх дивився в той бік. Але ніхто навіть не думав про них. Вони існували, мабуть, тільки в пам'яті старого Йоргенсона.
Зненацька м-с Треверс опустила трубу. Лінгард зразу опритомнів від захоплення і сказав:
— М-р д'Алькасер... любив! Чому б і не так!—М-с Треверс швидко глянула в суворі очі Лінгарда.
— Звичайно, це не головне,— промовила вона.— По-перше, він знає, як любити, а по-друге... відданість його була дуже цінна.
— Ви, здається, чимало знаєте про нього,— заздрісно сказав Лінгард.— Чому ви усміхаєтесь? — Довга мідна труба на її плечі сяяла, як золота, проти блідої й ясної голови її.
— Подумала щось,— відповіла вона так само, як і раніш, ніби слова її могли стривожити задуму Йоргенсона.— Мені раптом спало на думку, що за все своє довге знайомство з м-ром д'Алькасером я не знаю й половини того, що знаю про вас.
— Це неможливо,— запротестував Лінгард.— Іспанець чи не іспанець, але ж він з вашого товариства.
— Обоє рябоє,— промовила м-с Треверс трохи іронічно.
Але Лінгард вів далі:
— То він хотів уладнати розмову між мною та вашим чоловіком? Я дуже розсердився й не звернув на нього уваги, але він %мені сподобався. Мені найбільше сподобалось те, як він відмовився од свого бажання. Він вчинив, як джентльмен. Ви розумієте, що я хочу сказати?
— Добре розумію.
— Так, ви можете зрозуміти,— просто зауважив він.— Але тоді я дуже розлютився й не міг ні з ким говорити. Я поїхав на свій корабель і мучився, не знаючи, що робити, й бажаючи, щоб ви усі потрапили на дно. Але не думайте, м-с Треверс, що я бажав цього й вашим матросам. Я нічого лихого не мав супроти тих бідолашних хлопців. Вони цілком повірили б мені?.. Отак кипів я до... до...
— До дев'ятої години або трохи пізніше,— спокійно підказала м-с Треверс.
— Ні. До того, коли згадав про вас,— сказав Лінгард зовсім невинно.
— Ви хочете сказати, що до того ви цілком забули про моє існування? А справді, ви забули, як говорили зі мною на борту яхти?
— Я говорив? Так, говорив? Що ж я сказав?
— Ви сказали, щоб я не торкалась смуглявої принцеси,— відповіла м-с Треверс, засміявшись. Настрій її змінився, бо серед цієї легкої розмови вона нараз згадала справжнє становище:—Я зовсім не хотіла ображати вашу мрію. Але, погляньте! Вона переслідує вас.— Лінгард глянув до північного берега і ледве стримався, щоб не крикнути. Це вже вдруге він забув про існування Гассіма та Іммади. Човник тепер був зовсім близько, і ті, що сиділи в ньому, могли виразно бачити голови трьох людей на палубі "Емми". Іммада враз кинула весло і крикнула:
— Я бачу там білу жінку.— Брат її озирнувся, і човник спинився, наче якісь могутні чари враз затримали його.
— Вона для мене не мрія,— рішуче промовив Лінгард. М-с Треверс зненацька крутнулась і стала дивитись на далекий берег; він здався відлюдним, безмовним; в сонячному промінні тремтів він, як величезна завіса, що запинає незначне видовище.
— Йоргенсоне, раджа Гассім їде сюди, а я гадав, що' він лишиться там,— почула ззаду м-с Треверс Лінгардів голос. Подумавши, вона приклала до очей підзорну трубу і направила її на берег.
Ясно бачила колір прапорів, що маяли над рудуватими дахами великого селища, бачила пальмові гаї, чорні плями дерев, сліпучобілий берег коралового піску, що палав у сонячному сяйві. Оглянула усе й хотіла вже покласти трубу, коли побачила, що з-за міцного частоколу вийшов чоловік у довгій білій одежі і величезному чорному тюрбані, що облямовував його темне обличчя. Помалу й поважно ходив він берегом, осяяний сонцем. Загадкова постать його, мов із східної казки, самотньо й несподівано з'явившись, була якась чарівна й грізна,