Думка її обірвалась, і жінка дослухалася, чи не вертається її чоловік. Завдання це непокоїло її. Та жоден звук не порушував тиші, і вона знову пірнула в порожнечу. Раптом хтось позіхнув серед палуби і сказав:— О, боже мій, боже!— А хтось спитав:—Вони ще не вернулись? — Другий промимрив щось заперечливе.
Лінгард вражав м-с Треверс, бо був їй зрозумілий. "Яке просте його життя", думала вона. І не таїлась з собою, що стояв він осторонь від громадянства. Нараз їй спало на думку, що ця людина позбавила її багатства, становища й навіть минулого...
Озирнувшись, м-с Треверс побачила, що ліхтар брига сяє сильним, спокійним світлом на тлі зоряного неба, яке звисло над берегом. Потім почула удар у борт, наче до сходнів підплив човен. Вони вернулись! М-с Треверс враз підвелася. Що вона скаже? Що? Як почати? Може, нічого не казати? На мить їй здалося, що божеволіє.
І от почула, як хтось поліз по трапу. Щоб вигадати час, побігла на корму, до гакаборту. Ліхтар на бриту сяяв, як місяць серед зірок.
Вона дивилась на це світло і все вагалась: — Ні! Я нічого не скажу. Це неможливо!.. Ні! Я скажу все чисто.— З тремтінням чекала вона, що почує голос свого чоловіка. Хтось схвильовано заговорив. Вона впізнала голос Картера; цей юнак відрізнявся від усієї команди, тому вона давно помітила його. В цю мить ліхтар на бригу затремтіз; вона злякалась, немов побачила, що небо захиталось. Хотіла розтулити губи, щоб закричати, й заціпеніла, бо ліхтар спустився вниз і швидко згас. Одразу ж зникло і вагання.
М-с Треверс рушила до лампи, де й стрілась з Картером. Вони спинились, вражені й оторопілі, а очі їх широко розплющились.
— Ви бачили? —спитала м-с Треверс, затремтівши.
— Як ви довідались? — злякався він.
І враз побачила, що всі були на палубі.
— Ліхтар спустили! — зойкнула вона.
— Джентльмени зникли,— мовив Картер.
— їх викрали з коси,— і пильно глянув, яке враження справить ця звістка. Жінка була спокійна.— Викрали, як пару ягнят! Без жодного крику!— гнівно гукнув Картер.— Ви, м-с, на палубі були? — спитався він.
— Так,— мовила вона.— У тому кріслі.
— Ми всі були внизу. Я ліг, щоб трохи відпочити. Коли прокинувсь, вахтенний хропів. Ніхто не міг почути, опріч вас. Та, може, ви теж спали? — чемно спитав він.
— Так.... ні... може, й спала,— промовила вона.
VIII
Лінгард був у екстазі після розмови з м-с Треверс і надзвичайно стомлений від напруження. Повернувшись на бриг, він спитав про Гассіма й почув, що раджа з сестрою поїхав човном і обіцяв до півночі вернутися. Човни, послані на розвідку, ще не вернулися. Він пішов до каюти, кинувся на канапу і, заплющивши очі, подумав: "Треба заснути, бо інакше я збожеволію".
Іноді він почував непохитне довір'я до м-с Треверс — тоді пригадував її обличчя. Коли ж воно розпливалось,' знов і знов доводив собі, що треба стерти цих людей з землі.
— Усі ж чули, як той грубіян звелів мені забиратися геть з корабля,— думав він і уявив собі картину різанини.
— Проте я сказав їй, що жодна волосина не впаде з її голови. Жодна волосина!
І згадуючи ці слова, він був спокійний. Часом насувалнсь чорні хвилини, і тоді втома цілком знемагала його. В одну з таких хвилин Лінгард заснув і втратив пам'ять про все на світі.
Прокинувшись, злякався, що проспав ніч. У камбузі горіло світло, і крізь одчинені двері нараз побачив м-с Треверс.
"Вони таки приїхали на бриг,— подумав він.— Чом же мене ніхто не кличе?"
Метнувся в камбуз. Нікого! Глянув ва годинник — годинник став; а він же чув, як цокав механізм. Значить проспав він хвилин десять, бо був на бригу не більше двадцяти хвилин.
Отже, йому лише здалося, нікого він не бачив. А проте, добре пам'ятав обрис голови, лінію шиї, колір волосся, струнку постать.
Сумний повернувся він до каюти, бурмочучи: "Цієї ночі я вже не засну!", і зразу вийшов, тримаючи в руках якісь папери. Це був лист Йоргенсона, написаний три дні тому й переданий Гассімом. Лінгард читав його вже двічі, та, підкрутивши лампу, знову почав читати. На щиті поверх його голови золотий сніп блискавок, охоплюючи його ініціали, немовби цілився йому в потилицю, поки сидів він, спершись на стіл і втупивши очі в пожмакані листи паперу.
Лист починався:
"Сьогодні вночі Гассім з Іммадою їдуть шукати вас. Ви запізнились, і справи гіршають. Десять днів тому троє тубільців сповістили Белараба про яхту, що вгрузла в намулі. Балараб зразу ж заборонив човнам виходити з лагуни. Це добре. А в селищі знявся страшний гармидер. Я певен, що то шхуна якогось дурного купця. А втім, ви взнаєте про неї раніш, ніж прочитаєте мого листа. Може ви скажете, що я повинен глянути на неї. Та, для прикладу, треба виконувати наказ Белараба; до того ж на "Еммі" все ваше добро, Томе! Гассім щовечора бував на радах за парканом, їхній святий, Нінграт,— за те, щоб пограбувати судно. Гассім докоряв йому й казав, що те судно прислали ви, бо жоден білий не знає броду в цих місцях. Белараб погодився з ним. Нінграт лютує й докоряє Беларабу за те, що той не дає йому опіуму. Між ними виникла сутичка... Прихильники Тенги хотіли встряти, а ви ж то знаєте, які стосунки між Тенгою й Беларабом. Тенга завжди хотів прогнати Белараба, аж поки не прийшли ви і не озброїли його охорону. Проте Гассім утихомирив їхню сварку й ніхто нікому не зашкодив. Другого дня, у п'ятницю, Нінграт після молитви у мечеті звернувся до народу. Він мекав і стрибав, як старий цап, віщуючи нещастя, зубожіння й руїни, якщо вони дадуть цим білим вільно піти звідси. Старий божевільний, а вони мають його за святого; ще юнаком він бився з голландцями. Шість охоронців Белараба пройшли вулицею з набитими мушкетами, і натовп розбігся. Нінграта взяли люди Тенги до своєї огорожі. Якби ці люди не боялись вашого приїзду, давно вже почалась би колотнеча. Мені шкода, що править ними Белараб, а не Тенга. Від Белараба ніхто не може добитись чогось певного. Мир! Мир! Ви ж знаєте, він тільки це й товче. І тому вчинки його безглузді. Мирний настрій може призвести до колотнечі, кінець кінцем він накладе головою. У всякому разі, Тенга ще не має досить сил, щоб розпочати щось проти нього, і Белараб, за моєю порадою, роззброїв усе селище. Люди його заходили в хати і силоміць забирали вогнепальну зброю та списи. Жінки лаялись, кричали й кляли їх, але ніхто не опирався. Дехто бачив, як кілька чоловік зі зброєю утекли в ліс. Затямте це, бо, певно, опріч Белараба, у селищі є ще якась сила. Ця сила Тенги. Вона дедалі все зростає.