М-р д'Алькасер нахилився над кріслом, не одводячи очей.
— Чи бачили ви коли-небудь, як людина б'ється об кам'яний мур? — спитав він конфіденціально.
— Ні,— відповіла м-с Треверс, дивлячись перед себе і помалу махаючи віялом.— Ні, досі я не бачила такого, парламентарії завжди схиляються або спокійно плазують довкола, хоч тим часом дивляться в другий бік.
— А! Ви знаєте дипломатію,— прошепотів д'Алькасер.— Тут не вадило б трохи дипломатії. Та наш мальовничий гість зовсім не визнає її. Він мені дуже подобається.
— Уже! — прошепотіла м-с Треверс з ледве помітною посмішкою.
— Буває ж так, що хтось подобається з першого погляду,— сказав д'Алькасер,— навіть кохання буває з першого погляду — Coup de foudre 19 як кажуть французи.
Вона глипнула на нього, а він серйозно продовжував:
— На мою думку, це й є справжнє почуття. Любиш не за те, що є в людині, а за те, що є в нас самих.— Він злегка вдарив себе пальцем у груди.— Ця властивість живе в нас самих. Та не кожен має її, не кожен гідний дотику небесного вогню.
— І смерті,— додала вона. Він злегка ворухнувся.
— Хто знає? Можливо. Але це привілей, хоч людина й не живе довго після того, як обпечеться.
Змовкнувши, вони ясно почули роздратований голос м-ра Треверса:
— Я вже сказав вам, що мені вас не треба. Я направив посланця до губернатора протоки. Не будьте нахабою.
Тоді Лінгард пробурмотів щось таке, що, певно, дуже розсердило м-ра Треверса, бо голос його ще більше піднісся.
— Ви затіваєте небезпечну гру, попереджаю вас. Сер Джон мій особистий приятель. Він пришле крейсер...
Та Лінгард голосно перебив його:
— Крейсер прийде сюди не раніш, як через десять днів; це мене не обходить. Зараз дуже мало крейсерів у протоках; і коли я одвернусь од вас, що б там не трапилось, мене не повісять! І я наважусь навіть на більше. Чуєте ви? Навіть на більше!
Він тяжко тупнув ногою. М-р Треверс одступив назад.
— Ви нічого не доб'єтесь, залякуючи мене,— сказав він,— я не знаю навіть, хто ви такий.
Усі, хто був на яхті, витріщили очі. Матроси скупчи-лись один біля одного, немов отара овець. М-р Треверс витяг хустку й витер нею лоба. Лице капітана яхти, що сперся на грот-мачту (ближче підходити до панів він не наважувався), сяяло червоно, наче жар між двох купок снігу.
Д'Алькасер прошепотів:
— Тепер вже й мальовничий чоловік сердиться. Його ображено.
Віяло м-с Треверс лежало на колінах; вона сиділа мовчки, наче сподіваючись ще щось почути.
— Як на вашу думку, чи не треба мені подбати про мир? — спитав д'Алькасер.
1 Coup de foudre (фр.)— грім з ясного неба.
Вона не відповіла, а він, пождавши трохи, доправлявся далі:
— Як на вашу думку, може мені взятись за посередництво, як людині нейтральній і доброзичливій. Мені подобається цей бородатий чоловік.
Обмін сердитими фразами продовжувався.
— Я одвернувся б од вас, якби не думав про цих бідних людей,— суворо мовив Лінгард.— Ви ж не спитали їх, як вони все це переживають.
—' Я нікого не питаю,— пирскаючи, відповів м-р Треверс.— Тут усе залежить од моєї волі.
— В такому разі мені шкода їх,— сказав Лінгард. Він несподівано замислився і, склавши руки на грудях, нахилився вперед.
М-р Треверс підстрибнув і несамовито закричав:
— Ви нахаба, і мені більше нічого з вами говорити! Д'Алькасер кинувся до них, та м-с Треверс гаряче сказала:
— Не ходіть, прошу вас, не спиняйте їх. О! Це справжнє почуття — це гнів.
Д'Алькасер спинився, прихилившись знову до бильців.
— Більше нічого я вам не скажу. Ідіть з мого корабля!
Зразу ж чорний собака, що лежав біля ніг його дружини, поклавши голову на лапи й блимаючи жовтими очима, незадоволено загарчав. М-с Треверс засміялась тихим ясним сміхом. Д'Алькасер із прихованим здивуванням подивився на неї. Передихнувши трохи, вона заговорила, перебиваючи розмову веселими вибухами сміху:
— Ні, але ж це... таке... нове для мене спостереження... чути... щось... природне, людське. Ха-ха-ха! Можна подумати, що вони все життя сподівалися цієї нагоди... Ха-ха-ха! Все життя... такої нагоди... Ха-ха-ха!
Ці дивні слова вразили д'Алькасера своєю правдою і несподівано розкрили йому очі. Але, посміхнувшись, він серйозно сказав:
— Ця природність може далеко зайти. Така мальовнича людина здатна на все... Дозвольте мені...— Він одійшоз од неї і попрямував до Лінгарда, сухорлявий, з недбайливими рухами, але в ході його, в поводженні, в кожному повільному рухові відчувалась велика витриманість.
Почувши легкий дотик до свого плеча, Лінгард вороже озирнувся, але, як тільки він одвів очі від м-ра Треверса, гнів його спав, немовби скинута одежа.
6 д. Конрад
145
— Пробачте мені,—спокійно мовив д'Алькасер. Легенький жест його руки був ледве помітною ознакою миру.— Пробачте мені, але ця справа потребує довір'я з обох боків. Дон Мартін особа значна...
— Я ясно висловив свою думку. Я сказав стільки, скільки можна було. Слово честі! — заявив Лінгард з добродушним виглядом.
— А! — замислено сказав д'Алькасер,— значить ваша, потайливість є справа вірності... честі?
Лінгард замислився.
— Може й так; Я не повинен нічого робити для людини, що не помітила моєї руки, коли я простяг її, зійшов-? ши на борт.
— В цьому ваша перевага,— відповів д'Алькасер,— і ЕИ повинні великодушно забути цю недбалість, треба виявити більше довір'я...
— Дорогий д'Алькасер, це дурниці,— перебив м-р Треверс спокійним голосом, але побілілими губами.— Я мандрую не для того, щоб без розбору стискувати руки першого стрічного авантурника!
Д'Алькасер одступив назад, злегка вклонившись Лін-гардові, що з хвилину стояв зі скривленим лицем.
— Так, я авантурник,— вибухнув він,— бо якби я не був авантурником, то мав би годувати на батьківщині таких, як ви. Якби я не був авантурником, то ви лежали б уже на палубі з перерізаними горлянками, вирячивши свої баньки на небо.
М-р Треверс на це тільки рукою махнув. Та інші чули, що сказав Лінгард. Якась тривожна думка майнула у всіх. Товстий капітан яхти кинувся до Картера, сіпнув його за рукав і, затинаючись, пробелькотав:
— Що він говорить? Хто він такий? Чого прийшов? Хіба тубільці ворожі? Моя дорожня книга твердить: "Тубільці мирні на всьому надбережжі!" Моя книга стверджує...