Осколок гранати зачепив шию поліцейського з ліхтарем і перерізав вену. Вибухова хвиля вдарила другого поліцейського об стіну. Вітрове скло "крайслера" було розбите, Джеффа злегка контузило.
Поліцейський, що був позаду машини, кинувся долілиць на дорогу і поповз під машину.
Селянин, помітивший це, жбурнув гранату уздовж дороги в обличчя поліцейського. Голову відірвало від тулуба, осколки в шмаття розірвали задні колеса.
Третя граната була кинута в будівлю, вона вбила останнього поліцейського, шугонувшого туди, щоб укритися за уламками.
Пролетівший камінь вдарив Джеффа по голові, з рани на лобі юшилася кров. Оглушений і ослаблений, Джефф був настільки ошелешений, що не міг збагнути, що ж відбулося.
Троє селян обережно вибралися з укриття і спостерігали залиту місячним сяйвом картину зі змішаним почуттям вдоволення і страху. Вони були задоволені, що гранати так добре зробили свою справу, проте їм здавалося, що шофер американської машини теж постраждав, і їм буде погано, коли маленький смаглявий чоловік дізнається про це.
Наказавши своїм товаришам лишатися на місці, селянин, у котрого був годинник і який являвся керівником загону, обережно рушив уперед.
Джефф побачив темну фігуру, що наближалася до нього. Він витяг схований під ногою пістолет і, коли селянин наблизився на відстань в шість футів, підняв зброю і вистрілив.
Куля розтрощила обличчя, селянин, як підстрелений кролик, завалився на спину. Джефф не знав, чи були там ще партизани. Він пригнувся в машині, стараючись через вікно роздивитися, що відбувалося в темряві.
Один селянин витяг з гранати запобіжник і вже був готовий кинути її в машину, коли приятель схопив його за руку.
До їх загального нещастя, він не мислив собі іншого виконання наказу. Їм веліли вбити тільки поліцейських і не причиняти шкоди нікому більше. Його інстинктивним рухом було завадити товаришу кинути гранату. Від різкого руху граната вирвалася з рук і впала в канаву. Пролунав вибух, осколки зрешетили обох селян.
Осколки гранати просвистіли над машиною, змусивши Джеффа зіщулитися. Поруч з ним почувся слабкий стогін. Джефф вилаявся, повернувся з пістолетом у той бік, і тільки тут згадав, що там була Нхан. Мабуть, стогнала вона.
– Заткнися, – гаркнув Джефф. – Вони можуть бути ще тут.
Збігло ще п'ять томливих хвилин, впродовж котрих він не почув жодного звуку. Він обережно відкрив дверцю машини, вислизнув на землю. Кілька секунд він прислухався, потім, переконавшись, що небезпека минула, піднявся і обдивився по сторонах.
Він підняв все ще світивший ліхтар, що лежав поряд з трупом поліцейського, і обережно рушив уперед. Джефф спустився з дороги і наткнувся на тіла двох селян. Переконавшись, що вони вбиті, він вернувся назад.
– Все гаразд, – слабо промовив він. – Ти можеш вийти. – Він відкрив дверцю і допоміг Нхан вибратися на дорогу. Всією вагою тіла вона повисла на ньому, тремтячи зі страху.
– Ну, ну, – нетерпляче говорив він, – все гаразд. Візьми себе в руки. Нам треба забиратися звідси.
Ноги не тримали її. Коли він перестав її підтримувати, Нхан грузно опустилася на землю.
Лишивши її, Джефф підійшов до "крайслера" і оглянув пошкодження. Коли він побачив, у якому стані були задні колеса, зрозумів, що машина повністю виведена із строю, і вилаявся.
До Фудаумота було сімнадцять кілометрів і ніякого транспорту. Хоча кровотеча припинилась, голова розколювалася від болю. При думці, що треба пройти пішки цю відстань, він відчув ще більшу слабкість.
Втікати треба було негайно. У будь-яку мить могли з'явитися люди. Гуркіт вибухаючих гранат далеко рознісся в тиші ночі.
Він підійшов до Нхан, що сиділа на дорозі. Вона обхопила руками голову, жалібно скиглила. Він опустився з нею поруч навпочипки.
– Машина зламана, – сказав він. – Треба йти пішки. Вставай, Нхан. Візьми себе в руки. Треба йти. Щохвилини сюди може хто-небудь прийти.
Джефф взяв її на руки і підняв. Вона притулилася до нього, нервовий дрож пронизував її тіло.
– За три години ми зможемо дійти до твого дідуся, – вів далі він.
– Там мають бути велосипеди, – проговорила вона зриваючим голосом.
Він вражено поглянув на неї, дивуючись, чому він сам не подумав про це.
– Ти думаєш? Зараз подивлюся.
Він побіг до зруйнованої будівлі. За нею у високій траві він відшукав три велосипеди. Два з них він викотив на дорогу.
– Ти добре придумала. Ця щаслива думка позбавить нас від проклятої прогулянки пішки. Ти зможеш їхати, чи мені посадити тебе до себе?
Непевною ходою вона підійшла до нього і взяла одну з машин.
– Я почуваюся досить добре, – сказала вона.
Хвиля ніжності охопила його. "Хай йому трясця!, – подумав він, – скільки в ній мужності! Мені здорово повезло, що вона зі мною".
– Ну що ж, поїхали, – сказав Джефф, витягши з машини портплед і сів на велосипед.
Він поглянув на дівчину, побоюючись, як би вона не впала. Дійсно, На початку машина вихилялася з боку в бік, проте, проїхавши перші шість чи сім ярдів, вона зуміла вирівняти велосипед і трималася досить впевнено.
Вони направилися в сторону Фудаумота.
– Якщо побачимо яку-небудь машину, – попередив він її, – треба одразу ж з'їхати з дороги і сховатися в рів.
Вона не озвалася. В очі кинулося, з яким напруженням вона обертала педалі.
Думки переключились на поставші проблеми.
"Прекрасний початок, – думав він. – Коли Сем виявить пропажу машини, він помчить до мене. Адже він попереджав, що машина знадобиться йому о сьомій ранку. Довідавшись, що я ще не повернувся, він подумає, що сталася аварія. Сем звернеться в поліцію і скаже їм, що я позичив у нього машину, щоб з'їздити в аеропорт. Та чи скаже він, що зі мною була дівчина?"
Він поглянув на Нхан. Вона трохи від'їхала вбік. Розірвана накидка розвівалася по вітру у неї за спиною.
"Можливо, – продовжував він свої роздуми, – поліція виявить автомобіль раніше, ніж Сем узнає про його зникнення. Вони звернуться в посольство. Прокляття! Враз все закрутиться. Посольство спробує розшукати Сема. Вони, звісно, вирішать, що Сем був за кермом. Сему доведеться зізнатися поліції, що він провів ніч з китаянкою. Приємна необхідність! Уявляю, що він про мене скаже!"