Глядь — а в темних затулених шибках, як у дзеркалі, все там — і брудна стіна у плямах, і нудний годинник у павутині, і той осоружний тапчан... А з-під тапчана... Ой!.. Вона лізе за спиною.
Крикнула, зомліла.
Прийшла вова, вибрала Маріці очі.
На ранній весні, коли вже дерево зеленими горобчаками обсіли пуп'янки, Маріку вивели на двір. Сліпеньку.
Побачило її сонце, так і шугнуло на неї золотим промінням:
"Моє маленьке!.."