— Я шанобливо потис би йому руку і спитав про здоров'я його та його родини.
— Припускаю, що таке привітання сподобалося б йому більше за всі схиляння навколішки й церемонні поклони, але разом з тим гадаю, мій любий сину лісів, що краще не водити вас по таких стежках, де ви могли б заблукати так само, як заблукали б тутешні придворні, коли б завести їх в ущелину Сегвеней. Але що це таке? Неначе придворна карета?
Крізь білу хмару куряви можна було розглядіти роззолочену карету і червоний кафтан кучера. Вершники звернули коней вбік, і екіпаж, запряжений сірими, в яблуках кіньми, прогуркотів мимо. Молоді люди мигцем побачили прекрасне, але горде обличчя жінки. Через мить почувся голосний окрик, кучер зупинив коней, і з вікна майнула біла ручка.
— Це пані де Монтеспань, найгордовитіша жінка у Франції, — шепнув де Катіна. — Вона бажає говорити з нами. Повторюйте те саме, що робитиму я.
Він пришпорив коня, під'їхав до карети і, знявши капелюх, низько вклонився. Його супутник зробив те саме, хоч досить незграбно.
— А, капітан! — сказала дама. Вираз її обличчя був не дуже приємний. — Ми знову зустрілися з вами.
— Доля завжди сприяє мені, мадам.
— Тільки не сьогодні вранці.
— Цілком справедливо. Мені довелося виконати дуже неприємний обов'язок.
— І ви виконали його дуже образливо.
— Але ж як я міг зробити інакше, мадам?
Дама глузливо усміхнулась, і гіркий вираз майнув на її прекрасному обличчі."
— Ви подумали, що я не маю більше ніякого значення для короля. Ви подумали, що мій час минув. Звичайно, ви сподівалися запобігти ласки в нової, першим образивши колишню.
— Але, мадам…
— Звільніть від заперечень. Я роблю висновки з учинків, а не з слів. Невже ви думали, що мої чари зникли, що краса моя зів'яла?
— Ні, мадам, я був би сліпий, коли б міг подумати щось подібне.
— Сліпий, як сова опівдні, — виразно сказав Амос Грін.
Мадам де Монтеспань, звівши брови, глянула на свого чудного поклонника.
— Ваш друг, принаймні, каже те, що справді почуває, — промовила вона. — Сьогодні о четвертій годині ми побачимо, чи поділяють інші його думку, і коли вони поділяють, то горе тим, хто помилився й прийняв хвилинну тінь за темну хмару.
Вона кинула на молодого гвардійця злий погляд, і карета рушила далі.
— Їдьмо! — різко крикнув де Катіна своєму супутникові, який, роззявивши рота, дивився вслід кареті. — Що, ви ніколи не бачили жінок чи що?
— Такої, як ця, — ніколи.
— Можна заприсягтися, що другої з таким злим язиком, справді, не зустрінеш.
— І з таким вродливим обличчям. А втім, і на вулиці Сен-Мартіна є гарне личко.
— Одначе у вас не поганий смак, незважаючи на те, що ви виросли в лісах.
— Так. Я дуже часто бував позбавлений жіночого товариства, і тому, коли стою перед якоюсь жінкою, вона здається мені ніжною, милою, святою істотою.
— Ну, при дворі ви можете знайти і ніжних, і милих дам, друже мій, але святих вам доведеться шукати довго. Ця жінка здатна на все, аби тільки згубити мене, і то лише тому, що я виконав свій обов'язок. При дворі треба завжди лавірувати серед порогів, щоб не розбитися об них. А пороги тут — це жінки. Ну, от тепер на сцену з'явилась друга, щоб притягти мене на свій бік, і, мабуть, тут буде певніше.
Вони проїхали через ворота палацу, і перед ними відкрилась алея, вся зайнята екіпажами і вершниками. По піщаних доріжках гуляла сила-силенна розкішно вбраних дам. Вони походжали між квіткових клумб або любувались фонтанами, що позолоченими сонцем цівками високо били вгору. Одна з дам, яка весь час дивилася у напрямку воріт, швидко пішла назустріч де Катіна. Це була мадмуазель Нанон, субретка мадам де Ментенон.
— Яка я рада, що бачу вас, капітан! — скрикнула вона. — Я так ждала вас. Мадам хотіла б бачити вас. Король прийде до неї о третій годині, а доти лишається тільки двадцять хвилин. Я чула, що ви поїхали в Париж, і тому дожидала вас тут. Мадам хоче про щось спитати у вас.
— Я зараз прийду. А, де Бріссак, от щаслива зустріч!
Повз них проходив високий, огрядний офіцер у такій самій формі, яку носив де Катіна. Він обернувся і, усміхаючись, підійшов до товариша.
— А, Аморі, ви, мабуть, далеко їздили, судячи з вашого закуреного мундира.
— Ми тільки-но з Парижа. Але мене кличуть у справі. Це мій друг, пан Амос Грін. Лишаю його на ваше піклування. Він приїхав з Америки. Покажіть йому, будь ласка, все, що можете. Він зупинився в мене. Догляньте й коня, де Бріссак. Віддайте його конюхові.
Де Катіна кинув поводи товаришеві, зіскочив з коня і, потиснувши руку Амосові Гріну, квапливо пішов за молодою дівчиною.
Розділ VIII
СХОДЯЧА ЗІРКА
Кімнати, де жила жінка, яка зайняла таке визначне становище при французькому дворі, були такі ж скромні, як і її доля в той час, коли вперше увійшла сюди. З рідким тактом і стриманістю, вона не змінила умов свого життя, незважаючи на все більший добробут, бо уникала викликати заздрість або ревнощі усякими проявами багатства й влади. В бічному флігелі палацу, далеко від центральних залів, куди треба було проходити довгими коридорами та сходами, містилися ті дві чи три кімнатки, на які були спрямовані погляди спершу двору, потім Франції і, нарешті, всього світу. Тут оселилась небагата вдова поета Скаррона, коли мадам де Монтеспань запросила її гувернанткою до королівських дітей, і в них жила вона й тепер, після того як з ласки короля до її дівочого імени д'Обіньї разом з пенсією та маєтком долучився титул маркізи де Ментенон. Тут король бував щодня по кілька годин, маючи в розмові з розумною й доброчесною жінкою таку втіху й очарування, яких ніколи не могли дати йому найблискучіші розумні люди його двору. Більш пронозуваті з придворних уже почали помічати, що сюди перенесено центр, який раніше був у чудових салонах де Монтеспань, і що звідси йдуть віяння, старанно підхоплювані тими, хто бажав зберегти за собою прихильність короля. Робили це при дворі досить просто. Коли король бував благочестивим, усі хапались за молитовники й чотки. Коли він захоплювався легковажними розвагами, хто міг зрівнятися з безтурботністю його завзятих наслідувачів? Та лихо тим, хто бував легковажним у дні молитов або ходив з пісним обличчям, коли король сміявся! А тому допитливі погляди придворних були завжди звернені на нього і на кожного, хто мав на короля вплив. Досвідчений придворний з першого натяку на можливість змін міг одразу змінити своє поводження так, щоб здавалося, що він іде попереду інших, не плентаючись за ними.