— Все залежить од того, хто пише ручкою,— спокійно сказав Гриша.— Коли такий паскудний тип, як ви, тоді справді користі пшик, зате зла не обберешся! Ходімо звідси, товаришу Крикливець, ви свое попередження зробили, а вже далі дозвольте діяти вам самим. У Веселоярську народ твердни. Ми за свою правду заставимо й за дев'ятими ворітьми гавкнути! І не таких навіть, як оце шпугутькало.
ОСТОВПІННЯ
Гриша провів Крикливця/ який поїхав до райцентру "Волгою" Зіньки Федорівни, і тепер ішов і, як пишуть модні українські письменники, думки хаосом крутилися в голові, обганяли одна одну, плуталися, перетиналися,— інформації було стільки, що перетравити її одразу годі було й думати.
— Ну, гадство! — думав він, згадуючи знову й знову Пшоня, і його поведінку, і слова, і нахабство, і погрози.
Кулаки Гришипі стискалися самі по собі, така зла сила вчувалася в них, що порвав би оце на шмаття гадів навіть таких завтовшки, як нога в дядька Обеліска. Порвав би і шматки позакидав аж в оті чорні діри, що ними жахають нас астрономи.
Але куди викинеш Пшоня?
Позаду загуркотіло, загриміло, тоді поряд з Гришею скреготнули гальма, самоскид Давидка Самусевого став як вритий, Давидко відхилив дверцята, гукнув зраділо :<
— Гри, привіт!
— Здоров-здоров, ти все ганяєш?
— Життя требує темпу! Слухай, Гри, ти б міг прийти до мене на весілля?
— На весілля? Куди? З ким?
— У тітки Наталки в чайній. Мирославу свою привіз з каме-поломні.
— А де ж твій братик?
— Кинув Мирославу, вкрав жінку начальника каменоломні і рвонув чи аж на БАМ, чи й ще далі.
— Не замерзне там?
— Кажуть, ця жінка така, що від неї весь сніг, у Сибіру розтане! А я почув та мерщій до Тахтайти, Мирославу в кабіну — і сюди! І оце сьогодні й весілля хочу.
— Було ж у тебе весілля,— нагадав Гриша.
— То було одне, а тепер друге. Вроді як нова жінка. Я Мирославу перейменую — і все правильно, як каже мій братик. Село наше он скільки раз перейменовували! Можу я свою жінку хоч раз перейменувати? Ну, Гри, прийдеш? Там будуть усі свої, тільки братва з бригади електриків, які в нас лінію лагодять. Бачив, мабуть, машину з гніздом? Вжик-вжик — і піднімає чоловіка під саме небо. Мені б таку машину — гроші лопатою загрібав би!
Гриша згадав про тих електриків з їхньою машиною і здивувався, що досі ие подумав про них. А як подумати, як поду...
— Так,— сказав він Давидкові,— може, я й справді заскочу до тебе на хвильку, а ти мені от що скажи. Це ж ти привіз до Веселоярська отого нового вчителя фізкультури?
—— 3 свинею? Я.
— Ану зістрибни до мене з кабінки.
— Та ти що? Бити мене хочеш, чи що?
— Не бити, а є один план. Злазь мерщій!
Гриша взяв Давидка під руку, поводив так його сюди й туди довкола машини і виклав йому свій план, який межував навіть з геніальним. —
Першими помітили щось незвичне доярки, які бігли до ферми
на перше доїння. Над Веселоярськом лежав сизий осінній туман,
не дуже теплий, скажемо прямо, але ще й не такий холодний, щоб
пронизував до кісток. За туманом, як співається в нашій відомій
пісні, ясна річ, нічого не видног зате він мовби увиразнює всі звуки,
тому в тумані все досить виразно чути. Звуки ж, почуті доярками,
долинали й не з туману, а з-над нього, звідкись ніби з самого неба.
Над туманом біля чайної тітки Наталки щось чхало, кашляло,
лаялося й грозилося. Однак доярки належали до надто заклопота-
них жителів Веселоярська, щоб прислухатися до того, що там чу-
ється 8-над туману. і
Хто перший прислухався, і від кого полинула чутка по всьому | Веселоярську, і хто сколотив усе село і зібрав біля чайної мало; не всіх вільних від роботи його жителів, тепер уже встановити не ! вдасться навіть прославленим авторам детективних романів.
Було — й нема.
Але що все почалося з Пшоня — це істина незаперечна.
Бо саме Пшонь подавав оті звуки-згуки з-над туману, саме він перебував між небом і землею, опинившись там під дією сил загадкових і незбагненних.
Прокинувся він удосвіта, зворухнувся, мацнув одною рукою, мацнув другою, і, як казав один наш поет, з переляку в Пшоня
450 — , у
"па лобі заіскрилася ропа": він висів між небом і землею. Точніше кажучи, не висів, а лежав у чомусь кругломун— як гніздо (бо й паличками вимощене, ніби в лелек), ноги стирчали вгору з одного боку, голова з другого, а гострий зад провалився в те кляте гніздо і відчував там кожну паличку і кожен сучечок.
Попри свою паскудну природу, Пшонь все ж належав до того людського різновиду, який у науці окреслюються, терміном homo sapiens, бо якусь там кебету все ж мав, отож спробував згадати, цо і як з ним було, починаючи з учорашнього (вечора. Отой шофер, що привіз його колись із свинею до Веселоярська, запросив до чайної на своє весілля. Чом би й не піти, щоб побачити, якого добробуту досягли веселоярівці, а тоді повідомити кому треба, щоб розібралися, звідки це ав них усе взялося. Далі Пшонь уже нічого й пе пам'ятав, бо допався до дармівщини, наливав і наливав собі сам. І тепер оце гніздо. Що за гніздо? Що за жарти? Хочуть його збити з плигу? Спершу відгризли шмат від його історичного пріз^-витца, тепер цей дикий жарт з гніздом. Може, хтось сподівається, що він, себто Пшонь, завагається, похитнеться і сховається в кущі? Не на того натрапили!
Пшонь, ясна річ, ніколи не читав Гегеля і ні сном ні духом не відав, що "жарт повинен заключати в собі щось таке, що може jna мить обдурити; тому, коли ілюзія розчиняється в ніщо, душа Ізнову озирається назад, щоб ще раз випробувати її (ілюзію), таким jчином, через швидко змінюване напруження поспішає то туди, то сюди, від чого й відбувається вагання".
Але, дорогі товариші, не треба знати Гегеля, щоб гарячково обмацувати те місце, в якому ти опинився удосвіта над туманом після дармової випивки з малознайомими людьми, перед тим валивши їм за шкуру сала або ж отруйного гадючого жиру. Отож Пшонь "через швидко змінюване напруження", чхаючи, кашляючи, [лаючись, гарячково нишпорив руками довкола себе і під собою, іпоки й переконався, що сидить у тому самому старому колесі від і"Бєларусі", що вознесене було весеяоярівськими механізаторами |на височезному бетонному стовпі біля чайної, а тоді обписане ним же самим, Пшонем, у його черговій анонімці.