— А я мати Григорія Левенця.
— Голови сільради?
— Голови ж.
— А невістка ваша — головний зоотехнік?
— Та вроді.
— Виходить що ж: сімействепість на фермах розвели*? Доярки стали збиратися довкола, переблискували голими литками, висяювали золотими зубами.
— Дівчата, чули?
. — Сімейственість, каже...
— Позаздрив!
— Може, хоче дояром замість мами Сашки?
— Та хіба це сімейственість? Як ото тепер у газетах пишуть?
— Двохпастія?
— А що ж воно? Дві Насті, чп як?
— Не двохнастія, а двигпастія! Щоб ото двигати там, до немає механізації...
Жмак, хоч і голодний, все ж збагнув, що з нього глузують, і спробував огризнутися:
— Критиканствуете, а в самих золота повні роти!
— Так то ж нам за вредність!
— Зуби од нашатирю розсипаються!
— Побудьте з нами, то й у вас посиплються!
— І вам золота відпустять!
Обарапили Жмака, жартома поштовхували його круглими боками, відтісняли від машини, делікатненько попихалп, поїш й опипився ы'н у їхній, як колись, казали, рекреаційній палаті, тобто кімнаті для перепочинку. Чисто, світло, на білих стіпах плакати на коров'ячу тему, на столі квіти в горщечку, широкі ослонп навіщось вкриті кожушиною, па підлогах барвисті доріжки. Жмака всадовили на кожушину, дивилися на нього, він дивився на доярок, ждав, що запропонують якийсь кухлик молока (вже б і по домагався, щоб від чорної корови), але до: молока якось пе доходило, в животі бурчало, під ложечкою смоктало, Жмак спересердя мацнув кожушину під собою, скривився:
— Л це навіщо? План по вовпі виконали?
— Та який вам плай? — здивувалася мама Сашка.— Це щоб молоді сідали.
— Молоді? Прп чім тут молоді?
— Звпчап такий с.
Жмак не знав звичаїв. Звпчаї — цс пережитки, а пережитки шкодять, гальмують і роз'єднують.
— Вн мені тут звичаями голови не морочте,— заявив віп,— а негайно давайте сюди вашого головного зоотехніка!
Тут автор тяжко пошкодував, що хтось відправив па пенсію доктора ерудичних пауіу Варфоломія Кпурця, бо тільки він міг би пояснити товаришеві Жмакові, що звичай садовлепня молодих па кожуха йде ще від мадленської доби, де визріло вірування, що тотем роду має найближче відношення до плодовитості молодої пари. Л відомо ж, що душа тотема сидить у шкурі, тому треба через дотик перейняти його могутню силу.
А може, воно й ліпше, що немає в нашій історії Варфоломія Кпурця з його хитромудрими поясненнями? Бо почув би товариш Жмак слово "тотем" та вирішив би, що з пього глузують,— як тоді?
Доярок і автора врятувала Дагаупька. Ніхто й пе кликав її — з'явилася сама, мовби для того, щоб злагіднити суворого товариша Жмака своєю вродою і1 гожістю.
Віталася, мовби й не вітаючись, наближалася й пе наближаючись, вклонялася, іі у гадці не маючи вклонятися,— суцільні чари, одур голови, міраж і фата моргана.
("Сметану літрами поїдає,— з пеприховапою заздрістю дивлячись па Дашуньчине обличчя, подумав Жмак.— Цього Левенця обкрутила і всіх обкрутила, щоб чоловіка зробили головою. Ну!"
— Ведіть на ферми! — кипув віп Дашуньці, одне плече вище другого накукурічивши.
— Веду!
— Ви мені балачок пе розводьте, а ведіть!
— А я й веду.
Вона пе йшла, а летіла. До землі не дотикалася. Такі ноги і таке все іпше, що так би й лппло до землі, а воно пливе тобі перед очима, як у цпрку. Жмак ая* захекався й покрився потом, кваплячись за цим химерним видпвом. Йому з його головою он де треба сидіти, а він ио фермах кізяки місить.
— Ось наші корівоньки,— пе без глузування в голосі казала Дашунька.— Погляньте лиш. Боки повні, хребти рівні. Шерсть гладепька.
— При чім тут корови? — обурився Жмак.— Мене корови не цікавлять!
— А що ж вас цікавить?
— Розвиток тваринництва!
— Ах, ро-о-озвиток? — Вона погойдала перед Жмаком спиною, стегнами і всім іншим і пішла, пішла, зникаючи.
— Розтьол слабий! — гримнув Жмак услід Дашуньці.— Корови погано дояться! В чім діло?
— А ні в чім,— легенько смикнула вона плечем.— І розтьол нормальний, і дояться добре, і все гаразд.
— Штаб по розтьолу створили?
— А вони теляться й без штабу.
— Покращенням стада займаєтесь?
— Вже покращили.
— Раціон видержуєте?
— На науковій основі.
— Резерви вводите в дію?
— Вводимо.
— Передовий досвід розповсюджуєте?
— Розповсюджуємо.
— Підвищені зобов'язання взяли?
— Взяли.
— Перед трудиощами не пасуєте?
— Не пасуємо. І корів пасемо.
— Що?
— Молодняк теж пасемо.
— Як ви мені відповідаєте?
— Як питаєте, так і відповідаю.
Жмак хотів ще до чогось причепитися, але не встиг. Види во Дашуньки зненацька щезло, натомість на Жмака посунуло щось темне, тяжке, ваговите, як кажуть українські критики, накрило його таким густим бутінням, що Жмакова душа змаліла до розмірів горошини, покотилася аж у самі п'яти, але зате вясе там вибухнула страхом, і той страх умить переметнув дебеле тіло уповноваженого через високу дерев'яну загорожу. Бутіло тепер по той бік загорожі, дико гребло землю, дмухало всіма пеклами цього й того світу. Такого зі Жмаком не траплялося за всю його діяльність. Що ж це діється?
— Слухайте! — закричав віп до Дашуньки крізь загорожу.— Це що за безобразіє! Я вас питаю, що це таке?
— Це бугай Лунатик,— засміялася з того боку Дашунька.-^ Та ви пе бійтеся, я його відведу.
Вона справді простягла руку" і та півторатонна тварюка слухняно пішла до неї, і ні тобі риття землі, ні тобі бутінпя, ні тобі їмуханпя-иирхаиіія. Жмак уже відчув себе в безпеці, коли раптом шову, тепер уже збоку, полетіло па пього щось іще темніше, важче (ваговитіше, ваговитіше!), зліше і загрозливіше, а бутіло так, піби ЇСІ чорти з пекла вирвалися на цю зелену прекрасну землю.
Жмак хотів здійснити ще один переліт через загорожу, тепер рже на бік Дашупьчип, але бугай заступпв йому дорогу і тримав Жмака під прицілом гострих рогів, поки Дашупька прибігла рятувати уповновая.еного.
— А це що, я вас питаю?
— Не ворушіться. Це бугай Демагог.
— Демагог? Що за натяки?
— Я ж вас попереджувала: не кричіть, а то бугай розгнівається.
— То приберіть його!
— Він не слухається.
— Тоді як же?
— Його треба вмовити.
— То вмовте!
— Це повинні зробити ви.
— Я? Що ж мені казати?
— Повторюйте за мною: "Дорогий і вельмишановний бугаю..."
— Дорогий і вельмишановний...— пробурмотів Жмак.