По тому вона дала мені кілька листів, які надійшли за моєї відсутності.
-Ліпше прочитай спершу оці два.
Верхній містив коротку цидулку від Алек-са. "Дорогий Тоні",-йшлося в ній,-"Едріен помер. Він вкоротив собі віку. Я телефонував твоїй матері, та вона сказала, що не знає, де ти. Алекс".
-Чорт,-мовив я, вперше лаючись перед батьками.
-Мені прикро, хлопче.-Батьків коментар здався мені не дуже доречним. Я поглянув на нього й подумав про те, чи лисіння передалося-передасться спадково.
Після однієї із тих спільних пауз, які кожна родина переживає по-своєму, мати спитала:
-Гадаєш, це сталося тому, що він був надто розумним?
-Я не маю статистичних даних, які би пов'язували рівень інтелекту й самогубств,— відповів я.
-Так, Тоні, але ти ж розумієш, про що я.
-Ні, власне, зовсім не розумію.
-Що ж, тоді скажімо інакше: ти-розумний хлопчина, та не настільки розумний, аби вчинити щось таке.
Я бездумно вп'явся в неї очима, показуючи брак розуміння, вона продовжила:
-Та якщо ти дуже розумний, гадаю, є щось, що може позбавити тебе душевної рівноваги, якщо будеш необережним.
Аби уникнути заглиблення в це припущення, я відкрив другого Алексового листа. Він писав, що Едріен вчинив це дуже доладно, залишивши вичерпний звіт про свої мотиви. "Зустріньмося й поговорімо. Бар у готелі Черінґ-Крос? Зателефонуй мені. Алекс".
Я розпакував речі, перевдягнувся, розповів про свої мандри, знову призвичаївся до ладу й запахів, маленьких домашніх утіх і великих занудств. Та подумки я продовжував повертатися до тих запальних невинних бесід, які ми провадили, коли Робсон повісився на горищі, ще до того, як ми почали по-справжньому жити. Здавалося, це було філософськи самозрозуміло, що самогубство є правом вільної людини: логічним учинком, коли людина стикається зі смертельною хворобою чи старістю: героїчним вчинком, коли людина стикається з муками чи смертями інших, яким можна було б запобігти; чарівливим вчинком, здійсненим у шаленстві нещасливого кохання (див. Велика Література). Жодну з цих причин не можна застосувати до Робсонового жалюгідного посереднього вчинку.
Так само жодну з них не можна застосувати до Едріена. У листі, який він залишив ко-ронерові13, він виклав своє обґрунтування: життя-це дарунок, підносити який ніхто не просив; мисляча людина має філософський обов'язок вивчити як природу життя, так і умови, що ними воно супроводжується; і якщо ця людина вирішує зректися дару, якого ніхто не просить, моральним і людським обов'язком є прийняти наслідки цього рішення. У кінці бракувало хіба ОЕО14. Едріен попрохав короне-ра оприлюднити це обґрунтування, й службовець зобов'язався це зробити.
Нарешті я спитав:
-Як він це зробив?
-Він порізав собі зап'ястки у ванній.
-Господи. Це щось...грецьке, чи не так? Чи там була цикута?
-Швидше, я би сказав, взірцево римське. Розрізання жили. Й він знав, як це робиться. Потрібно різати поздовжно. Якщо різати впоперек, можна зомліти, рана закриється й ти виживеш.
-Можливо, натомість ти просто захлинешся.
— Навіть тоді, це-друга премія,-мовив Алекс.-Едріен хотів би першу.-Він мав рацію: першокласний диплом, першокласне самогубство.
Він збавив собі віку в квартирі, де мешкав із двома приятелями-аспірантами. Інші поїхали геть на вихідні, тож Едріен мав удосталь часу, щоб підготуватися. Він написав листа ко-ронерові, причепив до дверей ванної цидулку зі словами "НЕ ЗАХОДЬТЕ-ВИКЛИЧТЕ ПОЛІ-
ЦІЮ-ЕДРІЕН", наповнив ванну, замкнув двері, порізав зап'ястя в гарячій воді, стік кров'ю до смерті. Його знайшли півтора дні по тому.
Алекс показав мені вирізку з Cambridge Evening News. "Трагічна смерть талановитого юнака". Вони, певно, постійно мали цей заголовок напоготові для друку. У вердикті розслідування ко-ронера зазначалося, що Едріен (22) збавив собі віку "коли похитнулася рівновага його глузду". Пригадую, як розлютив мене цей загальник. Я заприсягся б, що Едріен був одним із тих, чий глузд ніколи не втрачав рівноваги. Та з погляду закону, якщо ти вчиняв самогубство, то ти був божевільним за визначенням, принаймні в мить вчинення цієї дії. Закон, суспільство й релігія вкупі стверджували, що неможливо бути при тямі, здоровим, і водночас вчиняти самогубство. Можливо, ті органи влади, створені державою, боялися, що обґрунтування самогубства могло заперечити природу й цінність життя у державі, яка платила коронерові? Й тоді, оскільки вас проголошували тимчасово божевільним, ваші обґрунтування збавлення собе віку також могли вважатися божевільними. Тож я маю сумнів, що хтось надав багато уваги Едріеновим аргументам із цитатами давніх і сучасних філософів про перевагу втручання над ганебно пасивним ставленням до життя, якому ти просто дозволяєш із тобою статися.
Едріен перепросив поліцію за завдані незручності й подякував коронерові за оприлюднення його останніх слів. Він також попрохав, аби його спалили, а попіл-розвіяли, оскільки швидке руйнування тіла також було вибором філософа, який хотів позбутися бездіяльного очікування природного розкладання в землі.
-Ти ходив? На похорон?
-Мене не запросили. Як і Коліна. Лише родина.
-Що ми про це думаємо?
-Що ж, гадаю, це-право родини.
-Ні, не про це. Про його мотиви.
Алекс сьорбнув пива.
-Я не міг визначити, чи це збіса вражаюче, а чи збіса жахливо.
-Ну то що ж? Визначив?
-Що ж, це могло бути й тим, і іншим.
-От чого я не можу збагнути,-мовив я,-то це того, чи цей вчинок самодостатній,-я не маю на увазі егоцентричний, розумієш, це те, що стосується лише Едріена,— а чи щось, що містить приховану критику всіх інших, у тому числі й нас.
Я поглянув на Алекса.
-Що ж, це могло бути й тим, і іншим.
-Припини це торочити.
-Мені цікаво, що про це подумали його викладачі філософії. Чи чулися вони відповідаль-
ними. Зрештою, це ж його мозок вони тренували?
-Коли ти востаннє його бачив?
-Десь за три місяці до його смерті. Саме там, де ти сидиш. Саме тому я запропонував це місце.
-То він їхав до Чізлгерста. Яким він здавався?
-Радісним. Щасливим. Собою. Ба більше, по нашім прощанні він сказав мені, що закоханий.
От сучка, подумалося мені. Якщо в цілому світі й існувала одна жінка, у яку чоловік міг закохатися й водночас замислюватися про самогубство, то це була Вероніка.