— Упевнений, — голос Шарлея був доволі холодний, — що це не бігунка[208]. Бігунка має інакші прояви.
— Але ж, — у голосі абата все ще звучала нотка підозріливості, — ви не духовні особи.
— Духовні, — Шарлей навіть оком не повів. — Я вже пояснював це брату інфірмеру. А що вбрані ми по-світському, то це для камуфляжу. Щоби збити диявола з пантелику. Щоб можна було захопити його зненацька.
Абат проникливо подивився на Шарлея. "Ой, недобре, недобре, — подумав Рейневан, — він не дурний. Це справді може погано скінчитися".
— То як же, — абат не зводив з Шарлея допитливого погляду, — ви збираєтеся вчинити? За Авіценною? А може, згідно з рекомендаціями святого Ісидора Севільського, що містяться у відомій праці під назвою… Ой, вилетіло з голови… Але ви, вчений екзорцист, неодмінно знаєте…
— "Etymologiae", — Шарлей і цього разу навіть оком не повів. — Звичайно, я послуговуюся повчаннями, що містяться в цій праці, але це ж елементарні знання. Як і того ж таки автора "De natura rerum". Як "Dialogus magnus visionem atque miraculorum" Цезарія Гайстербахського. I "De universo" Рабана Мавра, архієпископа майнцького.
Погляд абата трохи пом'якшав, але видно було, що він не до кінця позбувся своїх підозр.
— Вчені ви, важко заперечити, — сказав він ущипливо. — Довести це вам вдалося. І що тепер? Спочатку наїдку попросите? І питва? І плати наперед?
— Про оплату й мови бути не може, — Шарлей випростався так гордо, що Рейневан пройнявся щирим подивом. — І мови не може бути про гроші, бо я не купець і не лихвар. Задовольнюся милостинею, якимось скромним подаянням, і аж ніяк не наперед, а лише після завершення справи. Що ж до наїдку і питва, то нагадаю вам, велебний отче, слова Євангелія: злих духів виганяють тільки молитвою і постом.
Обличчя абата просвітліло, а з погляду зникла ворожа твердість.
— Воістину, — сказав він, — бачу, що з праведними і святобливими християнами маю справу. І воістину скажу: Євангеліє Євангелієм, але як же так, давши поживу вухам, братися до діла з порожнім животом? Запрошую на prandium[209]. Скромний пісний prandium, бо сьогодні feria sexta, п'ятниця. Боброві плюски в соусі…
— Ведіть нас, доброчесний отче абате, — голосно ковтнув слину Шарлей. — Ведіть.
* * *
Рейневан витер губи і стримав відрижку. Бобровий плюск, себто хвіст, тушкований у густому хріновому соусі, поданий з кашею, виявився справжнім делікатесом. Досі Рейневан лише чув про таку страву, знав, що в деяких монастирях плюск їли під час посту, бо з невідомих причин, що губилися десь у пітьмі століть, він вважався близьким до риби. Але це був досить рідкісний делікатес: не кожне абатство мало поблизу боброві гони і не кожне мало привілей на полювання. Однак величезне задоволення від з'їденого делікатесу псувала дуже неспокійна думка про завдання, яке на них чекало. "Але, — подумав Рейневан, ретельно витираючи миску хлібом, — того, що я з'їв, у мене вже ніхто не відбере".
Шарлей, який блискавично впорався з досить малою — адже ж пісною — порцією, просторікував, роблячи дуже мудрі міни.
— Стосовно одержимості дияволом, — казав він, — висловлювалися різні авторитети. Найбільші з них, котрі, не смію сумніватися, вельмишановним братам також відомі, це святі отці і доктори Церкви: головним чином Василь, Ісидор Севільський, Григорій Назіанський, Кирило Єрусалимський і Єфрем Сирієць. Вам, мабуть, також знайомі праці Тертулліана, Оригена і Лактанція. Чи не так?
Деякі з присутніх у трапезній бенедиктинців активно закивали головами, інші — голови опустили.
— Але це досить загальні джерела знання, — пояснював далі Шарлей, — а тому поважний екзорцист не може обмежувати своє пізнання тільки ними.
Ченці знову закивали головами, старанно виїдаючи з мисок рештки каші і соусу. Шарлей випростався, відкашлявся.
— Я, — сповістив він не без гордості, — знаю "Dialogus de energia et operatione daemonum" Михайла Пселла. Напам'ять знаю уривки з "Exorcisandis obsessis a daemonio", праці авторства папи Лева III, і це воістину прекрасно і корисно, коли намісники Петрові беруться за перо. Читав я "Picatrix", перекладений з арабської Альфонсом Мудрим, ученим королем Леона і Кастилії. Знаю "Orationes contra daemoniacum" і "Flagellum daemonum". Знаю також "Книгу таїнств Єноха", але тут хвалитися нічим, її всі знають. А от мій асистент, відважний магістр Рейнмар, вивчив навіть сарацинські книги, хоча усвідомлював ризик, що його несе із собою контакт із поганським чаклунством.
Рейневан почервонів. Абат прихильно усміхнувся, сприйнявши це як вияв скромності.
— Достоту, — виголосив він, — бачимо, учені ви мужі і бувалі екзорцисти. А цікаво, багато чортів у вас на рахунку?
— Щиро кажучи, — Шарлей опустив очі, скромний, як клариска-послушниця, — з рекордами мені не зрівнятися. Найбільше дияволів, що мені вдалося за одним махом вигнати з одержимого, — дев'ять.
— Справді, — явно стурбувався абат, — це небагато. Я чув про домініканців…
— Я теж чув, — перебив Шарлей. — Проте не бачив. Крім того, я говорив про дияволів першої гільдії, а відомо ж бо, що кожен диявол першої гільдії має до своїх послуг щонайменше тридцять менших чортів. Але їх поважні екзорцисти, коли виганяють, не рахують, бо якщо вигнати ватажка, то втікають і поштуркувачі. Однак якщо порахувати всіх методою братів Проповідників, то цілком може виявитися, що я сміливо можу з ними конкурувати.
— Ваша правда, — погодився абат, але досить невпевнено.
— На жаль, — докинув Шарлей холодно і ніби трохи мимохідь, — я також не можу пообіцяти письмових гарантій. Прошу мати це на увазі, щоби потім не було претензій.
— Що?
— Святий Мартін Турський, — Шарлей і цього разу оком не повів, — у кожного вигнаного диявола брав підписаний його особистим диявольським іменем документ, зобов'язання, що цей чорт уже ніколи-преніколи не наважиться опанувати цю особу. Багатьом славетним святим і єпископам пізніше таке теж вдавалося, але я, скромний екзорцист, такого документа одержати не зумію.
— Може воно й до кращого! — абат перехрестився, решта братії також. — Мати Божа, царице небесна! Пергамент, підписаний рукою Злого? Та це ж гидота! І гріх! Не хочемо, не хочемо…