— А ви ж куди дивилися?.. Що йому там одрізано? Смалець, піди.
— Надвоє перерізано. Сам кинувся.
— Хто ж то?
— Якийсь високий парубок. Вийшов звідсіля, підбіг до "кукушки" й кинувся під колеса. Машиніст не встиг і "кукушки" зупинити.
— От сволоч! — вилаявся лікар і гидливо скривився.— Несіть у лікарню. Смалець, піди.
Стрілочник і Смалець вийшли.
Каюченко повернувся до лікаря й злісно промовив:
— Се, запевне, той парубіка, котрому ви не дали квитка.
— Ну, то що? — зиркнув на нього лікар.
— А то, що ви винуваті.
— Як саме?
— Він же здоровий і... два дні не їв.
Лікар замішався, зняв окуляри й почав їх протирати хусткою до носа.
— Хм... хто ж його знав, що він такий... необачний... Я, признаться, подумав, чи не з тих він... із забастовщиків. Дуже великорозумний... Аякже... "ер", "ен"... хм!.. Всі вони здебільшого кажуть: "ри", "ни"... А тепер, знаєте, строго. Сі, дуже вчені, взагалі елемент не того... хм!... Оказія, та й годі...
Каюченко взяв бриля, зневажливо зиркнув на лікаря й кинув йому, виходячи з прийомної:
— Ех, ви!.. "Ер", "ен"... Коновали ви, а не лікарі, і душа у вас коновальська. Ноги моєї не буде тут більш!..
Він люто грюкнув дверима й вийшов.
Лікар замислився на мить, заховав окуляри, потім витяг цигарницю й запалив цигарку.
1910