Сьомку привів за вуха камеронщик.
— Ти де се отираєшся, байстрюк? — накинувся на хлопця десятник.— Чи тебе ще прохати треба?
Сьомка конвульсійно повів губами й зиркнув спідлоба загнаним вовком.
— З-під церкви заняв: вони там лагодяться ракети пущать: Дьомка з контори, дяків Микола та ще ціла юрба... Та таке ж уредне — насилу впіймав...
— Он ба... Чи тобі набридло служить?.. Давай гасло,— звернувся десятник до рукоятчика, вхопив Сьомку за вухо й боляче крутнув.— Гайда мені зараз у шахту, латрижнику!..
— Я не піду,— вхопившись рукою за соху, прошепотів Сьомка.
— Як то не підеш?.. А хто ж піде — я, чи що? — аж підскочив десятник.
— Я не піду,— знову прошепотів Сьомка й озирнувся на діру зі сходами вниз.
— Ну, не вигадуй. Микито, бери його на оберемок. Я тобі дам не піду! Я тебе лобастую!
Камеронщик підійшов до Сьомки, взяв його за руки.
— Ну, годі тобі, дурнику, годі, чого іритуєшся! Твоя ж черга...
Сьомка пручався. З усієї сили одіпхнув він камеронщика й ухопився обома руками за соху.
Очі його сипали іскри.
Робітник дужими руками одірвав його від сохи й потяг у клітку.
— Давай гасло! — звелів десятник рукоятчикові.— Иш ти, пан який, не піде!
Рукоятчик подав машиністові гасло.
— Ой дядечку! — скрикнув з болем Сьомка, й хрипкий гук його голосу луною відбився по спустілих перед великим святом шахтових будовах.— Ой, не хочу!..
Він з хлоп'ячою силою смикав руки, бив головою Микиті в груди й дригав ногами. Обличчя йому перекривилось від зусилля й жаху.
Кліть затремтіла й піднеслась угору. Рукоятчик похапливим рухом підобрав з-під неї "кулаки", на котрих вона трималась, і відскочив.
Машина застукала, й чорна шахтова паща проглинула Микиту-камеронщика й Сьомку. Тільки сталева кодола, падаючи вниз, ритмічно здригалась.
— Гедзь напав хлопця,— нарешті промовив десятник.
Старий рукоятчик сів на дзиґлика, витяг кисета з тютюном і мовчки почав робити цигарку.
— Він завжди, здається, ледаря корчив?
Рукоятчик нахилив голову й сердито шпортавсь у кисеті.
— Щось не помічав,— нарешті промовив.— Кожному хочеться... в таке свято...
— Хочеться, хочеться,— розсердився десятник.— Діло перш за все! Якого там чорта! Мало чого мені не хочеться.
— Можна було б і без хлопця. Яка там робота?.. Коням дав би й Микита: не така в нього робота, щоб не можна було одійти. А хлопець нехай би Погуляв...
— Дідьку ти лисий! Міркуєш, як дитина, ніби перший день на шахті робиш. Чи то я даю наряд?.. Звелено — лізь, і нічого тобі антимонії розводити.
— А я хіба що кажу?..
— "Що!.." Сволочі ви всі, от що!..
Десятник плюнув спересердя й зник у діру по сходах. Старий байдужно подивився йому в потилицю, пожував ротом і почав запалювати цигарку.
— Пху! — сплюнув він набік.— Гнівається... А чого?.. Підлиза панська...
Старий загадався... Тьмяно світили електричні ліхтарі. Насовувалась ніч. Крізь широкі двері на естокаду видно було огники на шахтарській слобідці, а з церкви чувся сумний передвеликодній дзвін, уривчасті вигуки дітвори, що лагодилася не спати цілу ніч і зустрінути Великдень під церквою.
* * *
Сьомка вже не пручався. Він сидів на холодних плитах біля стволу й тихо хлипав. Стволовий мовчки дрімав коло стіни на ослоні. Десь дзюрчала вода, стікаючи з усієї шахти до цмока або камерона, що важко сопів у печері збоку. З другого боку, трохи далі, пирскали коні.
Микита налагодив камерона й повертався до стволу, наспівуючи під ніс: "І сущим во гробіх, живот дарував..."
— Гоп-гоп-гоп-гоп! — раптом гукнув він на всі легені й став дослухатись. В кількох місцях, далеко десь, у порожніх забоях, йому відгукнулося коротким стогоном. Стволовий кинувся на ослоні від несподіванки й вирячив на нього здивовані очі.
— Хоч запали, матері його мішок груш!.. Ані духа!.. Ану, дай закурить, Данило.
Микита сів поруч із стволовим і почав крутити цигарку.
— Чого зажурився, Сьомко? — трохи згодом звернувся він до хлопця.— От дурниця! Завтра надвечір виліземо. Та й гульнеш, ж, хіба так. Я, брат, доброго "гусака" придбав з червоною голівкою, хе-хе-хе!.. Пху, аж слина покотилася... Ковбасу, брат, жінка купила й свинини в хахла купила фунтів з п'ять... крашанок десятків зо два накрасила. їж, брат,— не хочу, хе-хе-хе!..
— Пху! — сплюнув стволовий,— хоч не кажи... Й без того під серцем смокче. Цілісенький день клята баба не давала їсти. Так ні з чим і на шахту поперся.
— Досадно, матері його мішок груш!.. Мені й торік довелося в шахті розговлятись. Не пайдить, що ти його вдієш!.. А там же ж таке виробляють коло церкви, що, мабуть, не вцитю я, втечу звідси. Церкву, брат, кругом обтикано лампочками — і зеленими, й синіми, й червоними, й хрест на церкві так само. Ловко, братець ти мій!..
Сьомка перестав хлипати і, роззявивши рота, пильно слухав.
— Уся дітвора коло церкви. Хлопці... Дьомка з контори й дяків Миколка ракети пущатимуть, як заспівають "Христос воскрес", дак куди там — не вдержиш у хаті. Ще де те в Бога "Христос воскрес", а вся малеча вже там.
— Та воно й здоровому скортить подивитись.
— І не говори!.. А головне — люди після служби підуть розговлятись, а ми...
Камеронщик люто сплюнув на плити.
— Ну, та ні чорта! Буде й на нашій вулиці празник. Ох, і нап'юсь же!..
— М-да... п'яних сила буде.
— Та що там казати. Чоловік святові радий.
Докурили мовчки, замислившись.
— А що, Сьомко,— підвів голову Микита й ласкаво позирнув на хлопця,— ти був коли біля камерона?
— То що? — буркнув Сьомка.
— Ти тямиш, як його підмазувати?
— То що? — знов буркнув Сьомка й підозро прижмурив очі.
— То нічого... питаю...
— Не вмію.
— Ходім — вивчу.
— Нащо?
— Дурень!.. Вивчишся, то будеш колись камеронщиком. Ось ходім лишень. Все одно нема чого робити.
Микита взяв за руку хлопця й повів до цмока. Він показав йому, як треба підмазувати машину, коли почне дуже вже грюкати, показав, як припинити її для підмазки и т. ін.
Хлопець трохи розважився. Йому подобалося, що Микита балакає з ним, як із дорослим, і показує все, до чого раніш і близько не підпускав. Він одразу все затямив, та й затямлювати, власне, не було чого.
За чверть години вони повертались до стволу.
— Ну, і маладчина ж ти,— вихваляв Сьомку Микита,— наче зроду камеронщик. Отож, брат, сядь отут на ослоні й дослухайся. Як тільки що, то й біжи, підмаж, значить. Чепуха, одно слово, пустяк. А я, значить, на часинку додому.