— Насамперед він не мій, а друге, ти не знаєш, чи він шпигун, чи ні, і ображати його, та ще й поза очі, не зовсім чесно.
— Заступаєшся?
— Заступаюсь, оскільки цього вимагає справедливість. Одначе, щоб тебе більше не дратувати, я піду.
Зіна встала, щоб іти, але Микола зупинив її.
— Пробач мені,— попросив він,— я не хотів тебе образити.
— Я не гніваюсь, — сказала Зіна,— але такими несправедливими фразами ти ображаєш себе, а не мене.
Вона відчинила двері, і в очі їм ударив чудовий сонячний день. На деревах виблискувало вимите дощем і позолочене сонцем листя, загули бджоли в пасіці, а на дубі, що ріс біля будки, заворкувала горлиця — улюблена пташина Зіни.
— Слухай,—сказала дівчина.
Микола обняв сестру, і вони обоє заслухались у солодке любовне воркування сірої пташки, захованої в кучерявому листі дуба.
9
Тільки-но виглянуло сонце, весільні гості вийшли надвір провітритись. Це були переважно найближчі сусіди, з якими Харитина, Оксанина мати, за короїке перебування в селі встигла познайомитись. Багачів не було ні одного. Ті готувались прийти просто до молодого, щоб не втрачати власної гідності, переступаючи поріг невідомих бідних жінок.
Вийшовши на подвір'я, гості розминали спини, пере-сиджені ноги, деякі чоловіки пішли за хату за малою і великою потребою, жінки, по дві, по три, для того ж самого бігали за повітку, а найближчий сусід Харити-ни Панько Голий звільняв шлунок за допомогою двох пальців, розраховуючи на обід у молодого. Було відомо, що кривий зарізав кабана і піврічного бичка і зварив дві бочки пива, а про самогон нічого було й говорити. Говорено також, щр самогон, яким частувала гостей Хари-тина, мав бути також молодого.
Всім було весело за столом у молодого, тільки молода сиділа сумна і бліда, з підпухлими від плачу очима, а її свекруха невесело жувала беззубим ротом свою злість і час від часу метала іскри своїх колючих маленьких очей в сторону небажаної, бідної невістки.
Весілля затягнулось до пізньої ночі. В нормальні часи воно тривало б принаймні три дні, але це ще був час воєнний, сільська влада відвела на весілля тільки один день. А крім того, Оксана поставила умову, щоб весілля було якомога скромніше і коротке. Шуя 1 була незадово-лена з того, що її не почастували скупі господарі хоч пивом, і сердита на кульгавого за те, що забрав найкращу дівчину в селі, а на дівчину — що вийшла заміж за старого. До шуї належали парубки, яких не взяли на війну тільки тому, що країну зайняла чужа, армія. Щоб помститись на кульгавому, вони витягнули на дах його хати його ж власні сани. Зробили все тихо, що ніхто не почув, до того ж прилаштували ті сани так, що вони кожної хвилини могли впасти на землю. І ось, коли кульгавий повів свою жінку в комору, де було влаштоване шлюбне ложе, хлопці, вичекавши деякий час, перерізали мотузку, на якій висіли сани, і вони полетіли з даху, ударивши копилами в двері комори з такою силою, що двері комори розкололись і вся комора задрижала. Перелякані молоді вискочили в одній білизні надвір під свист і улюлюкання парубків. Так почався перший день Окса-ниного подружжя.
Шуя — непрошені гості (місцеве),
Про цей жорстокий жарт парубків знало вранці все село. Вістка дійшла і до лісничівки. Про нього розповіла Миколиній матері Антошка. Оповідання справило прикре враження. Вона уявила, як сприйняв би цю звістку син, і хотіла приховати її від нього, щоб не ятрити його сердечної рани. Вона попросила Антошку не говорити про це більше нікому в хаті, але Микола почув про все з інших вуст, а саме — від Дробницького, з яким зустрівся у лісі. Той розповів Миколі про це з усіма деталями, дуже картинно, неначе сам був там і бачив.
Дробницький заливався сміхом, але Миколі було не до сміху. Насамперед він постарався позбутись свого веселого співрозмовника, пославши його в кінець лісу, а сам побіг у другий бік. Серце розпирало невідоме досі, дике почуття ревності.
"Я, безконечно люблячи її,— думав Микола,— не смів притулитись до неї, беріг її чистоту, як святиню, а той покручний купив і осквернив її прилюдно..."
Він уявив собі, як ця пара, боса, в одній білизні, перелякана, вибігла надвір під улюлюкання десятків голосів. Він чув ті дотепи, масні, безсоромні, що сипалися з уст грубих жартівників, і йому стало гидко.
"Які далекі від ідеалу людські взаємини, як можна опошлити найкращі почуття! Зовсім інакше виглядають вони в словах поетів, а інакше — в практиці такого покупця живого краму, такого багача, що за маєток купив собі жінку..."
До пізнього вечора блукав Микола по лісі, терзаючись ревністью, роздумуючи над долею Оксани.
"Якби любила — не вийшла б заміж. Мати не могла примусити. Це відмовка... А втім, хто знає, які там відносини були між матір'ю і дочкою?
Як же вона живе з тим кульгавим? — думав Микола.— Це ж не на день, а на все життя!"
Вже коло дому зустрів маму і сестру.
— Куди ви? — спитав здивовано.
— Йшли тебе шукати,— сказала мати.
— Чого?
— Уже так пізно, а тебе нема. Ми злякались.
— І куди б ви йшли в ніч?
— Йшли б, доки тебе не знайшли.
Микола обняв матір і сестру, і йому стало тепло на душі. Він подумав раптом на хвилину, чи проміняв би ту кохану на когось із цих двох люблячих істот? І тут же прогнав геть цю безглузду думку. Таких зіставлень не можна робити навіть у жарті.
Цієї ночі він спав спокійно. Перед сном довго розмовляв з братом, чого давно не було.
— Як ореться? — питав Микола брата.
— Я вже орю, як старий плугатар, — оповідав Євген.— Плуга я вже умію налагодити. Мій плуг тепер іде сам, можу не тримати за чепіги. Ах, як гарно зараз у полі! — захоплювався Євген.— Така тиша, що чути, як у другому кінці села півень запіє, а гомін дзвонів долітає десь аж із Ласковець.
— Орете зараз недалеко села?
— Там, де до нас кривий приходив, пам'ятаєш? Микола кивнув головою. Тепер він добре знав, чого
той тоді приходив. Прозорливий Дмитро сказав ще тоді, що кривий мав якийсь інтерес. Тепер ясно, який то був інтерес: кульгавий хотів подивитись на нього. Не міг же він не знати про його існування. Згадка про суперника зіпсувала настрій, але ж не так гостро, як цього можна було сподіватись.