Як тільки виконавець постукав до хвіртки палицею, два собаки залились скаженим гавкотом. Один, прив'язаний на цепу біля входу до хати, брехав, аж присідав на передні лапи, другий, нап'явши ланцюга, стояв дибки біля стайні і гавкав, аж ревів.
На цей собачий лемент вийшов із хати сам господар — Супрун Гиря, батько Охріма. Він ледве заспокоїв собак і повагом підійшов до мальованої брами. Огрядний, червоний, з сизим носом, кошлатими бровами, з-під яких визирали холодні сірі очі, став перед захожими. По двох виконавцях і чоловікові в кожанці здогадався, хто це і чого хочуть, проте спитав, чого їм треба.
— Приймайте гостей, Супруне Антиповичу,— відізвався один із виконавців, колишній батрак Гирі і най-бідніший чоловік у селі. Відколи прийшла Радянська влада і він став виконавцем, то хоч картоплі наїдався вдосталь, та й хліб частіше бачили його діти, а до того доводилось добре голодувати. Звали його Карпом Грішним, а по-сільському Вудочкою, бо любив рибалити і єдиний свій інструмент рибальський називав таким пестливим ім'ям.
— Нащот чого вас приймати? — спитав Супрун, вороже поглядаючи на свого колишнього батрака, якого взагалі не вважав за людину.
— А нащот продналога,— заспокоїв цікавість Гирі Вудочка.
— Нічого в мене нема, даремно трудились,— сказав, злобно насуплюючись, Супрун.— Все, що в мене було, я віддав державі. — Це слово він вимовив з явним відтінком іронії і ненависті. Він зробив навіть поворот, ніби вважаючи розмову закінченою, але Вудочка не пустив.
— Чекайте, Супруне Антиповичу,— промовив він.— Не все ви віддали. За вами недоїмки. Ви тоді попросились, і ми дали вам відстрочку.
Супрун позеленів від образи. Оце слово "ми" вкололо дошкульніше, ніж особиста образа.
— Хто "ми"? — не витримав-таки куркуль. Заїло, що вчорашній наймит його став якимось начальником над ним, Гирею, перед ким усе село шапки скидало.
— Хто "ми"? — перепитав Карпо.— А хоч би я. Я дав вам тоді відстрочку.
— Ти забув, як у мене бикам хврсти крутив?
— Не забув, Супруне Антиповичу, і ніколи не забуду., Бики були кращі за господаря, бики були завжди ласкаві, добрі, спокійні, вони лизали мені руки, коли я їм сіна підкладав, а їх господар ніколи не мав для мене теплого слова, хоч я йому щодня добро робив, але нехай вам ваш біог не забуде. Та ми не за цим прийшли, щоб згадувати старе. Ми прийшли у справах. Я вже, на щастя, не батрак, а ви мені не господар. Я тепер представник Радянської влади на селі. Іменем Совєць-коІ держави вимагаю пустити нас у двір і здати недоїмки,
Ґиря посопів, постояв ще кілька хвилин і почав ширяти ключем в замок, бо ніяк не міг потрапити у отвір. Бур сердитий, від злоби у нього дрижали руки. Нарешті упхав ключ у дірку і відчинив хвіртку. Виконавці, а за ними Дума, ввійшли на подвір'я. Собаки знов завалували, аж луна пішла, але господар погрозив їм костуром, і вони поховались у будах.
.' — Так от, громадянине Гиря, іменем Радянської держави пропоную передати в наше розпорядження належні від вас недоїмки,— почав Дума високим штилем.
, Слова Івана Думи мали на старого більший вплив. Як ;не є — це був дійсний представник влади, а не колишній його батрак. Про це говорила кожанка, портфель і весь одяг. Крім цього, він уже мав про комісара таємні відомості. Його син Охрім добре усе розвідав. Адже Іван не перший день збирає податки по сусідніх села?с. Охрім довідався, що комісар не п'є, не їсїь по хатах, що обідає у сільраді і дуже скромно. До такого чоловіка мусила бути пошана, але ненависть до нього через це не зменшилась.
— Зайдіть до хати, мені холодно тут стояти,— промовив Гиря на слова Івана. Він дійсно дрижав, але, мабуть, не так від холоду, як від нервового збудження і злості.
"Ех! Коли б вернулись старі часи! — думав куркуль, вводячи непрощених гостей у хату.— Хоч би на тиждень вернулись, більше ви й не ходили б по святій земельці".
Він увійшов до хати першим, за ним гості.
— Сідайте,— показав на довгий ослін вздовж стіни.
— Сидіти нам нема часу,—озвався Іван Дума.— У нас ще багато роботи.
— Ще не всіх пограбували? — не стримався Гиря.
— Рахуйтесь зі словами, громадянине! — крикнув Іван,— Ви добровільно віддаєте хліб державі чи ні? Говоріть відразу.
— Нема в мене хліба.
— Є у вас хліб, про це ми добре поінформовані, покажіть нам його.
— Нема в мене хліба,— стояв на своєму Гиря. Іван побачив, що без насильства не обійдеться.
— Ми хліб знайдемо, і тоді гірше буде,— спробував він миром востаннє.
— Ти тут не загубив, і шукати тобі нічого,— заявив нахабно Гиря.
Назрівав конфлікт. Виконавці перезирнулись між собою, вони почули недобре. Іван ще не розумів, що йому загрожує. До хати ввійшов Охрім, син хазяїна. Виглядало, що батько і син готуються до бою. Охрім, здоровий, як ведмідь, увійшовши, став біля дверей, чекаючи німих розпоряджень батька. Видно було, що Ця мізансцена була відрепетирувана раніш. Батько непомітно моргнув, і син відразу ж вийшов з хати, Через кілька хвилин собаки були спущені з ланцюгів і вільно забігали по двору. Дума побачив їх через вікно і зрозумів маневр старого: собаки мали не допустити до обшуку, а в разі чогось могли перегородити відступ і йому, і його товаришам.
— Навіщо спустили з ланцюгів собак? — звернувся Іван до старого.
Гиря глянув у вікно.
— Невже спустили? — спитав з робленим здивуванням,—Вірно, спустили. Видно, так треба було, коАи спустили.
— Накажіть прив'язати собак,— розпорядився Дума.
Гиря відмахнувся, як від настирливої мухи.
— Ти, комісаре, будеш наказувати своїй жінці... Якщо живий вернешся додому,— додав багатозначно,— а тут мені не наказуй.
Це вже була явна погроза. Виконання її могло наступити кожної хвилини. Виконавці пошептались між собою. Іван мимоволі помацав за револьвер. Відступати перед куркулем, показати, що боїться, ніхто з них трьох не рішився б.
— Прив'язуйте собак, інакше я їх перестріляю,— крикнув Іван, хапаючись за кобуру нагана, і це було наче сигналом до бою.
Старий Гиря раптом наче збожеволів. Його очі налились кров'ю, як у тих його вовкодавів.
— Геть з моєї хати, злидні! — заверещав він не своїм голосм. Він вхопив Івана за руку,— чи для того, щоб витурити його з хати, чи просто від злості, але Іван турнув старого з такою силою, що здоровий як бик Гиря, подаючись назад, упав на ліжко, і на нього навалилась гора подушок.