Жінки видивились на хлопця, як на божевільного. Сашеньки не було на той час удома, вона ще не повернулась з роботи, були тільки старі сестри, які аж ніяк не зрозуміли нічого з того, що сказав їх квартирант. А він тим часом сів на стільця і, витираючи спітніле лице, бавився їх заклопотаністю.
— Що трапилось, поясніть,— попросила по деякій паузі Марія Адамівна. Тоді Микола вже спокійно почав пояснювати, що таке неп.
— Отже, нова економічна політика, розумієте?
— Нічого не розумію,— буркнула Марія Василівна. Микола встав.
— Як же це вам пояснити? — почав він, підходячи ближче до старої жінки.— Нова економічна політика означає, що тепер легше стане жити, розумієте, що прийшов кінець нашим злидням.
Його пояснення не зробило ніякого враження. Йому просто не повірили.
— Не було нічого, і раптом, як за чародійною паличкою, все має змінитись? Так? — спитала Марія Василівна.
Вона була песимістка, причому вперта, і її в чомусь переконати взагалі було важко, а в даному випадку, то й говорити нічого. Перш за все Микола не мав ніяких аргументів, щоб її переконати. Він повторив те, що почув на роботі.
— Я, Маріє Василівно, скажу правду, і сам у цьому як слід не розібрався, бо часу не було, і в економічній політиці я, признатись, слабкий, але я чув від дуже розумних і авторитетних людей, що в цьому спасіння для держави. Перш за все — це політика Леніна, розумієте, а коли так, то я не можу сумніватись в її правильності. Ви погоджуєтесь?
Марія Василівна сопіла і не відзивалась, невідомо, чи вірила, чи сумнівалась.
— Ті ваші, авторитетні, не говорили, в чому суть тої політики?
Микола сказав, що говорили і що основна ідея цього державного заходу, цієї нової економічної політики є допущення приватного капіталу.
— Значить, повернення до старого? — спитала не без іронії Марія Василівна.
Микола заперечив.
— Ви не дали доказати. Для створення бази соціалізму має бути допущений приватний капітал під командою пролетаріату.
— Слова одні,— не дала договорити бурчлива жінка.— Я нічого не розумію і думаю, ви теж мало розбираєтесь. Якась база соціалізму! Що воно значить? Самі не знаєте, що говорите.
— Бачите,— промовив з ноткою образи Микола,— я сказав те, що чув від добрих людей, у що повірив сам і вважаю добрим і необхідним у наш важкий час. Почнеться перш за все вільна торгівля, це означає допущення приватного капіталу. Відкриються приватні крамниці, і торговці повитягають на прилавки все досі заховане. Селяни повезуть на базари зерно і продукти. Побачите, що вже буде через тиждень, побачите.
Марія Адамівна уважно слухала розмову, не втручаючись, і, тільки коли Микола скінчив, сказала, що вірить в покращання, раз старі, досвідчені торговці візьмуться до діла.
— Я гадаю, що всі нестатки були через те, що не було спеціалістів у торгівлі. А тепер будуть. Я тільки не знаю, чи нам особисто краще стане. Нам торгувати нічим.
Миколині пророцтва здійснились. Не минув тиждень, як базари вкрились столами, рундуками, ятками, І чого тільки не продавалось на тих спорудах: від камінців до запальничок до коштовної матерії і золотих монет царської чеканки включно. Нема чого говорити, що й продовольчих товарів зразу ж з'явилось чимало. Де це все було приховано, важко відповісти, а що все це було приховане — факт. Скоро після виходу декрету про неп в місті відкрито приватні ювелірні крамниці.
Ясно, що срібних портсигарів і золотих ланцюжків держава в той час не виробляла. Все це було видобуто на світло денне з глибоких сховів.
Марія Василівна не повірила у переміни. Щоб переконатись наочно, одягла своє святкове вбрання і пошкандибала в місто. Побувала в пасажі, пройшлась базарами. Велика кількість продуктів здивувала стару. Повернувшись додому, не без злості сказала:
— Яка ж то нова політика? Це повернення до старого ладу. Я завжди казала, що так буде.
Микола з Сашенькою переглянулись.
— Я щось не пам'ятаю, щоб ви таке казали,— пожартувала дівчина.
Стара вдала, що не чує. Вона завжди недочувала, коли чогось не хотіла чути.
Неп не приніс великих змін у сім'ю Петрових. Та вони їх і не чекали. Відколи поселився Микола, життя пішло у них спокійніше. В хаті відчувалась рука господаря. Микола перейнявся роллю голови дому, з'єднав симпатії всієї сім'ї, і це збагачувало його душевно. Марію Адамівиу він любив, як рідну матір, а з Сашенькою подружився, як з сестрою. Вечорами вони часто сиділи вдвох за .книжкою. Саша вчила Миколу російської мови, якої він, власне, не знав. Ті невеличкі запаси знань, які він здобув під час перебування російських військ в Галичині, виявились на практиці цілком недостатніми. Деякі слова він вимовляв неправильно, багато клопотів мав з наголосами, та й самих слів недоставало, а російську мову хотілось доконче знати, тим більше, що думав поступати у вуз. У ті часи вже йшла мова про українізацію установ, і Сашенька виявила охоту знайомитись з українською мовою, її граматикою і літературою.
Сашенька була росіянкою з походження. Батько її, колись відомий адвокат Петров, був росіянином, мати теж росіянка, але Сашенька народилась в Харкові і змалечку від няні, а потім, як підросла, від селян, що приходили за порадами до її батька, чула українську мову, проте сприймала її як мову нижчу, селянську, "хох-лацьку".
Познайомившись ближче з Миколою, вона змінила свою думку. Він читав їй поезії Шевченка, Лесі Українки, Франка, молодомузівців, на яких виховувано його самого в гімназії. Саша сприймала цю віршовану укра-
їнську мову з радістю. Сашеньку приємно було навчати не тільки тому, що цього прагнув Микола, знання української мови почали вимагати в установах, отже, й там, де працювала Сашенька.
Микола вибирав вірші ліричні, інтимні, любовного змісту, що найбільше подобались дівчині. До того ж за вікном в усій красі стояла весна, пах бузок, розквітла черемха, заливались в садку солов'ї.
Сміються, плачуть солов'ї 1 б'ють піснями в груди: Цілуй, цілуй, цілуй її,— Знов молодість не буде!
— Гарно сказано? — промовив Микола, прочитавши ці слова.
— Дуже гарно,— погодилась Сашенька. її личко вкрилось рум'янцем, а очі кольору ранкового весняного неба затягнулись серпанком смутку.