– А інші, слабші?
– Слабші, так, могла.
– Я от про що думаю, – сказав Пуаро. Про випадок уранці, коли я попросив її написати адресу. Це, звісно, була пастка. Я хотів побачити, на яку руку вона погляне – ліву чи праву. Вона нічого не зробила. Лише промовила дивну фразу: "У мене немає сил." Це ще раз підтвердило мої думки про цей злочин.
– Проте це все одно не прояснило питання з шульгами?
– Ні. До речі, ви помітили, що граф Андреній тримав свій носовичок у кишені з правого боку?
Мсьє Бук похитав головою. Його думки перетравлювали все почуте в останні півгодини. Він пробурмотів:
– Брехня, знову брехня. Мене вражає, скільки брехні ми почули сьогодні вранці.
– Нам іще стільки доведеться дізнатися – з усмішкою відповів Пуаро.
– Ви так гадаєте?
– Я буду дуже здивований, якщо помилюся.
– Ця лукавість мене хвилює, – сказав мсьє Бук. – Хоча це вас забавляє, – з докором додав він.
– У цьому є певний зиск, – відповів Пуаро. – Якщо ви протистоїте людині, що бреше, кажучи правду – вона завжди це визнає. Головне спіймати момент для кращого ефекту.
Це єдиний шлях розв'язання цієї справи. Я обираю кожного пасажира, розмірковую над його словами, та питаю в себе: "Якщо він каже неправду, то як саме та чому він її каже". І відповідаю собі: "Якщо він бреше, то цьому обов'язково повинне бути пояснення." З графинею Андреній нам це вдалося. Потрібно такий же метод застосувати на інших людях.
– А якщо ваш метод виявиться хибним?
– Тоді, принаймні, одна людина буде поза підозрами.
– Ага! – метод виключення.
– Саме так.
– І з ким будемо далі спілкуватися?
– З pukka sahib, із полковником Арбетнотом.
6. Друга розмова з полковником Арбетнотом
Полковник Арбетнот був не надто щасливий, коли вдруге прийшов у вагон-ресторан. Його обличчя виглядало ще більш занепокоєним, коли він сів і сказав:
– Що таке?
– Перепрошую, що потурбував вас іще раз, – сказав Пуаро. – Проте, гадаю, є ще певна інформація, яку ви могли б нам надати.
– Справді? Я так не думаю.
– Спершу, ви бачите цей йоржик для чистки трубки?
– Так.
– Він ваш?
– Не знаю. Щоб ви знали, я не ставлю на них своїх міток.
– До вашого відома, полковнику Арбетнот, ви єдиний пасажир у вагоні, який курить трубку.
– У такому разі, напевно, він мій.
– Ви знаєте, де він був знайдений?
– Гадки не маю.
– Його знайшли поблизу тіла жертви.
Полковник підняв брови.
– Якщо ви маєте на увазі, що це я загубив, то я скажу – ні.
– Ви коли-небудь заходили в купе Ретчетта?
– Я ніколи не розмовляв з цим чоловіком.
– Ви ніколи з ним не говорили та не вбивали його?
Брови полковника опустилися назад.
– Якби так, сумніваюся, що я познайомив би вас із цим фактом. Насправді я його не вбивав.
– Добре, – промимрив Пуаро, – не має значення.
– Прошу вибачення?
– Я сказав, що це не має значення.
– Он як! – Арбетнот різко поглянув на нього дещо неспокійно.
– Розумієте, продовжив розмову коротун, – сам йоржик не є таким важливим. Я можу надати одинадцять інших пояснень його присутності.
Арбетнот вирячився на нього.
– Насправді, я викликав вас із зовсім іншої причини, – вів мову Пуаро. – Міс Дебенхем, напевне, казала вам, що я підслухав деякі слова з вашої розмови на станції Конья?
Арбетнот не відповів.
– Вона сказала: "Не зараз. Коли усе скінчиться". Ви знаєте, що означають ці слова?
– Вибачте, містере Пуаро, проте я мушу відмовитися відповідати на це запитання.
– Чому?
– Гадаю, вам краще запитати в самої міс Дебенхем щодо значення даних слів, – сухо відповів полковник.
– Я вже це зробив.
– Вона відмовилася вам відповісти?
– Так.
– Тоді, гадаю, все просто для вас – мій рот на замку.
– І ви не розповісте секрет дами?
– Називаєте це, як завгодно.
– Міс Дебенхем казала мені, що це стосується її особистих справ.
– Тоді чому ви їй не вірите?
– Бо, полковнику Арбетнот, міс Дебенхем є дещо підозрілою особою.
– Нонсенс, – із запалом відповів полковник.
– Ні, не нонсенс.
– У вас немає нічого проти неї.
– Навіть того, що вона була гувернанткою в сім'ї Армстронгів у той час, коли було викрадено Дейзі Армстронг?
Запала мертва тиша. Пуаро нахилив голову.
– Бачите, – мовив він, – ми знаємо більше, ніж ви думаєте. Якщо міс Дебенхем невинна, для чого їй приховувати цей факт? Чому вона казала мені, що ніколи не була в Америці?
Полковник розтулив рота. "Можливо, це якась помилка?"
– Жодної помилки. Чому міс Дебенхем брехала мені?
Полковник знизав плечима. "Вам краще запитати в неї. Я гадаю, що ви помиляєтеся."
Пуаро голосно крикнув. З іншого кінця вагона підійшов офіціант.
– Підіть і покличте англійку з номеру 11, нехай вона прийде до мене.
– Так, мсьє.
Чоловік вийшов. Четверо інших сиділи в цілковитій тиші. Обличчя полковника Арбетнота виглядало блідим і спокійним.
Повернувся офіціант.
– Леді вже йде, мсьє.
– Дякую.
За хвилину чи дві Мері Дебенхем увійшла до вагона-ресторану.
7. Ідентифікація Мері Дебенхем
Вона була без капелюха. Її нахилена назад голова виглядала доволі зухвало. Її волосся, закинуте назад, нагадувало морські хвилі. Виглядала Мері Дебенхем неперевершенно.
На хвилину її очі повернулися до Арбетнота. Вона промовила до Пуаро: "Ви воліли мене бачити?"
– Я хотів запитати вас, мадемуазель, чому ви збрехали мені сьогодні вранці?
– Збрехала вам? Не розумію, про що ви.
– Ви приховали те, що під час трагедії із сім'єю Армстронгів ви жили в тому будинку. Ви казали, що ніколи не були в Америці.
Він помітив, як вона здригнулася на мить, а потім повернула самовладання.
– Так, – сказала вона. – Це правда.
– Ні, мадемуазель, це неправда.
– Ви мене не зрозуміли, правда те, що я збрехала вам.
– Тобто ви це визнаєте?
Її губи всміхнулися. "Після того, як ви мене вивели на чисту воду".
– А ви доволі відверті.
– Мені більше нічого не залишається.
– Добре, це правда. Тепер, мадемуазель, чому ви це зробили?
– Думала, що це очевидно.
– Але не для мене.
Вона притихла й сказала грубим голосом: "Я ж маю за щось жити".
– Тобто?
– Вона підняла очі й поглянула на нього. "Чи ви знаєте, містере Пуаро, як важко знайти достойну роботу? Як ви гадаєте – дівчину, яка була пов'язана з тією жахливою справою, чиє ім'я та фотографії були в усіх газетах Англії – візьме хоч хтось таку гувернантку для своїх доньок?"