Вавилонська царівна

Сторінка 20 з 22

Вольтер

Дві тисячі іспанців, яких Амазан привів із собою, заявили, що їм не потрібен ефіопський цар, щоб допомогти Вавилонові. Досить, що їхній король наказав їм його визволити, і для того вистачить їх самих.

Гасконці й собі заявили, що вони це прекрасно зроблять, що вони самі битимуться з єгиптянами, індусами й скіфами і що вони згоджуються йти разом з іспанцями тільки тоді, коли ті йтимуть позаду.

Двісті ґанґаридів, почувши претензії своїх спільників, почали сміятися й заявили, що з однією сотнею однорогів вони проженуть усіх володарів на світі. Їх заспокоїла прекрасна Формозанта своєю розумною й чарівною мовою. Амазан показав чорному монархові своїх ґанґаридів, однорогів, іспанців, гасконців і прекрасного птаха.

Незабаром усе готове було виступити на Мемфіс, Геліополіс,[545] Арсіною,[546] Петру,[547] Артеміту,[548] Copy,[549] Апамею,[550] напасти на трьох царів і почати цю славетну війну, перед якою всі війни, що їх потім вели між собою люди, були тільки бійкою між півнями або перепелами.

Всі знають, як ефіопський цар закохався у Формозанту і як він захопив її в ліжку, коли солодкий сон стулив їй довгі вії. Всі пригадують, як Амазанові, що був свідком цього, здалося, нібито вони спочивають день і ніч. Та невідомо тільки, як, нетямлячись від цієї кривди, Амазан враз вихопив свій грізний меч, одрубав зухвалому негрові розпусну голову і як повигонив з Єгипту всіх ефіопів. Хіба ж ці дива не записано в єгипетських хроніках? Стоголоса чутка поширила звістку про те, як він з іспанцями, гасконцями й однорогами переміг трьох царів. Він повернув прекрасну Формозанту її батькові й визволив почет своєї коханої, якого був поневолив єгипетський фараон. Великий хан Скіфії оголосив себе його васалом, і його шлюб з Альдеєю був узаконений. Непереможний і великодушний Амазан, одержавши в спадщину Вавилонське царство, з тріумфом увійшов у місто з феніксом у супроводі ста володарів, що повинні були платити йому данину. Бенкет на його весіллі перевищив усі свята, які давав цар Бел. До столу подали засмаженого бика Апіса. Фараон єгипетський і цар індійський подавали молодим вино, і весілля це вихваляли п'ятсот великих вавилонських поетів.

О музи! До вас завжди звертаються на початку твору, я ж удаюся до вас тільки наприкінці. Дарма, як мені докорятимуть, що я читаю молитву по обіді, не сказавши передобідньої.[551] Та через це, о музи, ви не менше будете захищати мене. Пильнуйте, щоб зухвалі продовжувачі не спотворили своїми байками ті істини, яких я навчаю смертних у цьому правдивому оповіданні, адже вони наважилися вже сфальсифікувати "Кандіда", "Простака" і "Цнотливі пригоди цнотливої Жанни", що їх один колишній капуцин спотворив у батавському виданні віршами, вартими капуцина.[552] Пильнуйте, щоб вони не завдавали цим збитків моєму обтяженому великою родиною друкареві, у якого ледве вистачає грошей на шрифт, папір і чорнило.

О музи, примусьте мовчати огидного Коже,[553] професора теревенів у колежі Мазаріні, якого не задовольнили моральні повчання Велізарія й імператора Юстиніана, і він написав дикі обмовницькі пасквілі на цих великих людей.

Заткніть рота педантові Лярше,[554] що, не знаючи й одного стародавнього вавилонського слова, не відвідавши, як я, берегів Тігру й Євфрату, мав безсоромність твердити, ніби прекрасна Формозанта, дочка найбільшого в світі царя, Альдея і всі жінки цього шановного двору, за приписами їх релігії, спали у великому вавилонському храмі з усіма конюхами Азії ради грошей. Цей учений розпусник, о музи, ворог ваш і ворог цнотливості, обвинувачував прекрасних єгиптянок Мендеса,[555] що вони кохаються тільки з цапами, потай сподіваючись помандрувати з Єгипет, щоб там зазнати любовних пригод.

Знаючи новітню історію не краще за стародавню і сподіваючись заслужити прихильність якоїсь старої, він брехливо твердить, ніби незрівнянна Нінон[556] у вісімдесятилітнім віці спала з абатом Жедуеном, членом Французької академії, Академії історії і археології. Він ніколи не чув про абата Шатонефа[557] і вважає його за абата Жедуена.[558] Та й про Нінон він знає не краще, ніж про вавилонських дів.

О музи, дочки неба, ваш ворог Лярше зробив ще гірше, він співає похвали педерастам, він наважується казати, що всі отроки моєї країни причетні до цієї мерзоти. Збільшуючи число винних, він гадає врятувати себе.

Благородні й цнотливі музи, обороніть мене від цього метра Лярше, бо вам однаково огидний і педантизм, і педерастія.

І ви, метре Алібороне,[559] прозваний Фрероном, відставний єзуїт, ви, чий Парнас міститься то в Бісетрі,[560] то в найближчому шинку; ви, якого віддано на суд по всіх європейських театрах у правдивій комедії "Шотландка",[561] ви, гідний сину панотця Дефонтена[562] бо народилися від його кохання з одним із тих гарненьких хлоп'ят, що носять мечі й пов'язки, як син Венери,[563] і, як він, прагнуть злетіти в небеса, хоч, правда, не вище димаря, – вам, любий Алібороне, якого я завжди так ніжно любив і який примусив мене сміятися цілий місяць після комедії "Шотландка", вам на суд віддаю я свою "Вавилонську царівну". Наговоріть про неї всякої гидоти, щоб її більше читали.

Я не забуду вас, всеславний газетний богослове,[564] промовець фанатиків, отець церкви, заснованої абатом Ветераном[565] і Авраамом Шомеєм,[566] не забудьте сказати на сторінках ваших побожних, красномовних і розсудливих газет, що "Вавилонська царівна" є твір єретичний, деїстичний і атеїстичний. Особливо подбайте про те, щоб сір Рібайє[567] засудив "Вавилонську царівну" в Сорбонні. Цим самим зробите ви велику приємність моєму видавцеві, якому я подарував цю невелику історійку.

ПРИМІТКИ

434

Перше видання повісті "Вавилонська царівна" вийшло друком у Женеві 1768 р. Того ж року з'явились численні передруки в Парижі, зокрема і видання з великою кількістю помилок та неточностей. У наступних виданнях Вольтер не змінював тексту повісті, за винятком двох-трьох дрібних поправок.

З-поміж усіх поданих у цьому виданні повістей "Вавилонська царівна", в якій наявні атрибути східної казки, вирізняється своєю наївною простотою.

435

Бел – ім'я верховного божества у стародавніх ассирійців.