Підкотила вантажівка і засигналила біля бензоколонки.
– Я сходжу, – сказала Лола, – ти закінчуй сніданок.
Проходячи повз , вона торкнулася мого плеча тим інтимним жестом, як це вміють робити закохані жінки, і вийшла.
Я доїв сніданок у глибокій задумі.
Я намагався себе переконати, що треба остерігатися. Все це гра, і мені загрожує небезпека, але нині мені жахливо хотілося, щоб це не було грою.
Я домивав тарілку під струменем гарячої води, коли повернулася Лола.
– Облиш, я вимию.
– Я вже вимив. – Поклавши тарілку в сушилку, я повернувся обличчям до Лоли. Вона підійшла і тепер була зовсім близько. Мої руки лягли на її стегна, я відчував при цьому їх пружну важкість. – Ти нічого поки не придумала щодо Рікса? Він приїде сьогодні ввечері.
– Він мене не хвилює. Дам йому трохи грошей – вистачить десяти доларів. Він не стане піднімати шум, якщо візьме гроші. Ми зможемо його контролювати, так що не хвилюйся, з Ріксом ми справимось.
– Я б не був таким упевненим. Він небезпечний. Як тільки ти даси йому грошей, він стане приходити сюди щодня.
Вона покачала головою:
– Я вже раніше мала з ним справу. Справлюся й тепер. Облиш його мені.
– Будь обережна. Він може доставити неприємності.
– Я буду обережна.
Гарячий вітер нарешті вщух. Стало прохолодніше. До десятої години посилився рух зі сторони Окленда. Весь день ми були дуже зайняті.
Я насолоджувався, працюючи поруч з Лолою. На кухні, куди я входив, щоб поставити їжу на піднос для чергового клієнта, ми дурачились, цілувалися і голубили одне одного. Мені було дуже добре з нею, може бути, і їй зі мною також було непогано. Щоправда, я все ще не був до кінця певен, що в її серці сталися раптові зміни і вона не прикидається, граючи роль закоханої.
Близько сьомої години настав перепочинок. Я пройшов на кухню і постояв, дивлячись, як Лола готує дюжину телячих відбивних для вечора.
– Замість того, щоб поїдати мене очима, може почистиш картоплю?
– Кому потрібна картопля?
Я обійняв її.
Вона спробувала звільнитися, та я тримав міцно. Ми займалися любовною вовтузнею, коли я почув, як скрипнули двері. Відпустивши Лолу, я враз відскочив від неї, та здається, не досить швидко.
В дверях стояв Рікс, на обличчі його грала багатозначна усмішечка, що говорила про те, що він прекрасно бачив усе. Я проклинав себе. Треба ж бути таким безпечним бовдуром, знав же, що він має прийти сьогодні ввечері! Я поглянув на Лолу.
Вона виглядала абсолютно спокійною, лиш злегка припідняла брови.
Зате я не міг зігнати зі свого лиця тривогу. Страх і провина переповнювали мене, я нічого не міг з собою подіяти.
– Я не хотів заважати, – Рікс оголив в розуміючій усмішці жовті зуби, – але я говорив, що заїду, пам'ятаєте?
Я стояв стовпом, мовчки пітнів від страху, не в змозі вимовити слова.
– Привіт, Джордж, – недбало промовила Лола, – за чим з'явився?
Маленькі очиська буравчиками впивалися почергово то в її , то в моє обличчя.
– Хіба тобі не сказав цей хлопець, що я заїжджав? Є вже вісті від Карла?
Вона не виказала найменшоі стурбованості:
– Я не чекаю від нього звісток, допоки він не повернеться. Він буде там дуже зайнятий.
– Сказав тобі хлопець про мої пенсійні папери?
– А що з ними?
– Карл має їх підписати.
– Будь-який адвокат чи банківський менеджер зробить це.
Він спохмурнів:
– От тут ти не маєш рації. Якщо підпис буде не Карла, а когось ще, пенсію мені не видадуть. А на що я буду жити? Карл завжди підписував папери.
Лола байдуже знизала плечами:
– Я навіть не знаю, де він зараз. Карл буде весь час їздити з місця на місце. Доведеться тобі дочекатися.
Рікс переступав з ноги на ногу. Я бачив, що він губиться перед Лолою. Її байдужий холодний погляд бентежив його.
– Можливо, я напишу в поліцію Арізони, – сказав він, – пенсійні папери важливіші за все для мене.
При цьому він пильно стежив за її обличчям, та так нічого там і не побачив.
– Поліція може подумати інакше, – відізвалася вона байдуже. – Втім, роби, як знаєш. Мені наплювати, куди ти напишеш. Карл може бути зараз і не в Арізоні. Наскільки мені відомо, він хотів спочатку заїхати в Колорадо, раніше ніж прийняти остаточне рішення. – Лола притулилася стегном до столу і, піднявши руки над головою, споконвічним жіночим хвилюючим жестом, почала поправляти зачіску. Груди її знеслися, і це робило її до біса звабливою. – Та припини хвилюватися, Джордж, я тебе благаю. Віднеси свої папери в банк. Якщо ти так переймаєшся, я можу позичити тобі трохи.
Це було спрацьовано блискуче. Треба було їй з самого початку з ним зайнятися, я тільки зіпсував усе своєю незграбністю і грубістю, відразу пробудив його сумніви. Видно було, як він вагається.
– А скільки? – Він дивився з відвертою жадібністю. – Скільки ти мені можеш дати?
– Не розпускай губи, – відрізала вона, – я дам тобі десять доларів.
У нього розчаровано витяглася фізіономія.
– Ну, це мені мало допоможе. У мене ж є запроси, і не менші, ніж у решти. Двадцять ще куди не йшло.
– Жадібний ти, Джордж, завжди був таким. – Вона пройшла в зал, звідти донісся дзвін касового апарату, коли вона відкрила шухляду з готівкою. При цьому красномовному звуці Рікс прийняв стойку, як мисливський пес.
Лола повернулася, тримаючи в руках три п'ятидоларові папірці.
– Ось ... – Вона протягла йому гроші. – Але це все. Більше не дам, тому дарма сюди приходити. Карл заборонив тобі сюди з'являтися, якщо ти пам'ятаєш.
Він схопив гроші і засунув до кишені штанів.
– Важкий у тебе норов, Лола. Радий, що не я твій чоловік. Карл, мабуть, згодом пошкодував, що одружився з тобою.
– Кого хвилює твоя думка? – Вона презирливо розсміялася. – Забирайся і більше не приходь мене вмовляти.
– Схоже, я тут третій зайвий, га? – Він оглянув нас по черзі. – Раджу бути обережнішими. Карлу не сподобається те, що тут коїться.
Лола поглянула на мене:
– Гони цю вонючку звідси. З мене доволі.
Я пішов на Рікса, та він прудко вискочив за двері.
Ми не зрушили з місця, допоки не почули, як від'їхала його машина. Лола повернулася до відбивних.
– Він бачив нас.
– Ну й що? – відізвалась вона, – говорю тобі, я знаю, як з ним справитися.
– Він знову приїде за грошима.