Вона дістала сигарети і запалила, випускаючи дим через ніздрі.
– Що ти так розхвилювався? Відкрий сейф, бери гроші і поїжджай. Я теж поїду. Коли Рікс з'явиться тут знову – нас вже не буде.
– Це все, що ти могла придумати? – нетерпляче перебив я. – Та в тебе в голові тільки гроші! Як ми можемо кинути все і поїхати? Перший хто сюди під'їде, наприклад, той же Рікс, виявить, що нас немає, і одразу повідомить поліцію. А вони враз почнуть пошуки.
– Ми можемо продати заправочну.
– Невже? Вона що, твоя?
Лола спохмурніла:
– Про що ти?
– Ти можеш її продати, якщо доведеш, що Дженсон мертвий, і він залишив тобі все. А як ти доведеш без того, щоб вони не побачили, що він убитий?
– Він не вбитий! Це був нещасний випадок!
– Розкажи це поліції, побачиш, що тоді буде.
Вона стиснула пальці в кулаки. Нарешті, до неї дійшло, в якій пастці ми опинилися.
– Віддай мені мою долю, і я поїду! Ти можеш залишатися. Скажеш, що я поїхала до Карла в Арізону, а тебе лишила тут, замість себе.
– І ти думаєш, Рікс цьому повірить? Спочатку зникає Дженсон, потім ти ... Він заявить в поліції, що я вбив вас обох. Може, вони й не повірять йому, проте зразу приїдуть сюди розбиратися. При цьому з'ясують, хто я такий. А може бути, знайдуть місце, де я закопав Дженсона.
Це її, видно, остаточно стривожило.
– Хочеш сказати, що ти настільки збожеволів, що закопав його тут?
– А де, ти гадала, я міг це зробити? Ти ж мені не захотіла підсобити. Пам'ятаєш? Як я один міг покласти його в машину, він же важив більше двохсот фунтів? Я закопав його в ремонтному сараї. Вони почнуть шукати там, якщо запідозрять, що я убив вас обох. Що-що, а копати вони уміють добре. Вони знайдуть його.
Вона розпачливим жестом вчепилася в своє густе волосся і пронизливо крикнула:
– Ти що, хочеш сказати, що ми тепер зостанемося тут разом назавжди?
– Поки що доведеться залишатися тут. Не знаю, на який час. Якщо зараз втечемо – все пропало. Вони перериють тут усе, знайдуть його і почнуть нас розшукувати по-справжньому. Єдина надія – триматися версії, що він знайшов іншу жінку в Арізоні.
– Я не залишусь! – Вона вдарила кулаком по підлокотнику. – З мене досить! Віддай мої гроші! Я хочу їх забрати негайно!
Я махнув рукою вбік сейфа:
– Нужбо спробуй сама. – Я встав. – Якщо відкриєш сейф – гроші твої. А якщо подумаєш добре, зрозумієш, що я маю рацію. Подумай.
Я вийшов з бунгало, покинувши її зблідлу, розгублену, повну люті.
До півночі я просидів біля бензоколонки, очікуючи пізніх клієнтів. Гарячі пориви вітру несли пісок і пил, забиваючись в одяг, впиваючись у спітнілу шкіру.
Я сидів, думав, та не міг знайти виходу. Втупившись в темряву, ламав голову. Принаймні, я не був зовсім одинокий. Світло все горіло в бунгало. Їй теж було не солодко.
О пів на першу я вирішив піти до себе і спробувати поспати. Жодної машини так і не з'явилося протягом останніх двох годин. Не було сенсу сидіти тут і чекати, потерпаючи від гарячого колючого вітру. Коли я йшов до своєї хижі, світло у вітальні бунгало згасло і відтак загорілося в її спальні. Отже, вона також вирішила лягти спати.
Я постояв під душем, та це мало допомогло. Ліг у ліжко і побачив, що світло у неї згасло. Я намагався забути про все і заснути, але сон не йшов.
Невдовзі я почув, як відчинилися двері.
Я привстав, вглядаючись.
Темна фігура рухалася по кімнаті. Повагалася в плямі місячного світла на підлозі. Там стояла Лола, притримуючи біля горла зелений шовковий халат.
Ми мовчки дивилися одне на одного. Потім вона підійшла і присіла на край ліжка.
– Якщо нам доведеться тут лишатися разом, – вона перейшла на інтимний шепіт, – то немає сенсу ворогувати, вірно?
Вона схилилася наді мною, і її губи знайшли мої ...
Глава 9
Мене розбудив сонячний промінь, що пробився крізь створку жалюзі. Я потягся, позіхнув і припідняв голову з подушки. Поглянув на годинника на приліжковій тумбочці. Двадцять хвилин на сьому. Зразу згадав, що Лола провела зі мною ніч.
"Нема ніякого сенсу нам залишатися ворогами", – я пам'ятав її фразу. Але вона не обманула мене ні на мить. Я був певен, що вона заздалегідь спланувала мене звабити. А коли я розтану і піддамся її чарам, вмовить відкрити для неї сейф.
Але це вона так думає. Оборудка не відбудеться. Сейф лишиться зачиненим.
Я встав, поголився, постояв під душем і вдягнувся. Мене розбирала цікавість, як вона поведеться сьогодні вранці.
Я зайшов у закусочну. Вікно, що з'єднувало залу з кухнею, було відкрите, звідти доносилися дражливі запахи смаженої шинки.
Штовхнувши двері на кухню, яка останнім часом була для мене зачинена, я виявив, що на цей раз вона легко піддалася. Я зайшов.
Лола у свіжому білому халатику розбивала яйця об край пательні. Вона обернулася і поглянула на мене через плече:
– Привіт. Я вже почала думати, що ти проспиш цілий день.
Я підійшов до неї ззаду, обійняв і поцілував у шию.
– Гей, гей, ти зіпсуєш яєшню. – Проте сама тільки притислася до мене сильніше.
– Це для мене?
– А для кого ж іще? – Вона викрутилась з моїх рук і обернулася. На лиці її з'явилася посмішка. – Привіт, коханчику! Не жалкуєш?
– Ніскільки.
– Ти здивований?
– Вбитий наповал.
Вона підсунулась ближче і обійняла мене за шию. Зелені очі блищали. Цілувати її було просто насолодою. Вона пригорталася все сильніше, пальці зарухалися по моєму волоссю.
– Ну, хто тепер збирається зіпсувати яєшню?
Вона одразу відсунулася.
– Ходімо снідати.
Лола розклала яєшню з кусками шинки по тарілках.
– Налий кави.
Ми сіли навпроти одне одного. Вона взяла з пачки сигарету і запалила.
– Я, мабуть, була занадто сувора з тобою раніше. Але тепер все змінилося. Я зрозуміла, що ми не можемо жити в постійній ворожнечі. До того ж ти красавчик, а я вже давно не була поруч з красивим мужчиною. Хочеш переїхати до мене в бунгало?
Я забарився на секунду. Всього на секунду. Образ Дженсона несподівано сплив у моїй пам'яті, та я миттєво прогнав його геть і поглянув на Лолу:
– Хочу. – І додав: – Це ти красуня, і прекрасно про це знаєш.
– Авжеж, видно, я також нівроку, – усміхнулась Лола. – Чет, ти постараєшся забути, що я була така груба з тобою?
– Вже забув. З тієї миті, як я тебе побачив вперше, мені дико хотілося схопити тебе в обійми.