Піт градом котився по моєму обличчю.
– Ця історія... Ну, про те, що вона застрілила чоловіка... Адже нічого не доведено?
Він раптом збентежився.
– Ні, але було багато чуток ...
– Наскільки я зрозумів, містер Дженсон щасливий з нею. Йому не сподобаються такі розмови про дружину. Він розгнівається на вас, якщо дізнається.
– Ти вважаєш, що він з нею щасливий?
– Я ж вам сказав.
– Що ж ... Видно, мені слід поменше балакати. Забудь про це, гаразд? Не говори нічого містеру Дженсону.
– І ви забудьте, – я взяв протягнуті гроші, – такі розмови можуть принести багато шкоди.
Він заліз у кабіну, зачинив дверцю і поїхав. По його обличчю я зрозумів, що він і сам засмутився.
Думки вихором понеслися в моїй голові. Отже, Лола раніше була заміжня. Її чоловік загинув, і там були замішані гроші. Мені перехопило подих. Дженсон теж загинув від насильницької смерті, а якби я не встиг тоді захлопнути сейф, зникли б і гроші.
Я пішов на веранду і сів. Руки мої тряслися, коли я запалював сигарету.
З розповіді шведа-водія я зрозумів, що поліція підозрювала Лолу в крадіжці грошей і смерті чоловіка.
Чи не вбила вона Дженсона навмисно?
Я викликав у пам'яті всю сцену його смерті. Ось Лола входить у вітальню. Чутно її переривчасте гучне дихання. В руці пістолет. Знову той швидкий неправдоподібний діалог. Червоне від люті обличчя Дженсона, що підіймався на ноги.
Лола дивиться на мене, в цей час я захлопую дверцю сейфу і нараз лунає постріл.
Я завжди думав, що гучний звук дверці, що закрилася, спровокував інстинкт натиснути на спуск. Пістолет вистрілив, і Дженсон був убитий
Нещасний випадок?
Я відкинув недопалену сигарету і витер мокре обличчя тильною стороною долоні.
Схоже, "нещасний випадок" в житті Лоли стає звичкою.
Її підозрювали у вбивстві першого чоловіка, і тоді пропали гроші. Таким чином, убивство Дженсона могло бути умисним?
Виглядало все, як нещасний випадок, та що, як це не так? Вона завчасно могла все обміркувати і потім повісити це вбивство на мене. Раптом мені прийшла в голову думка, від якої серце так і підскочило.
Сейф був відкритий, коли вона зайшла з пістолетом у руці. Що, коли вона мала намір спочатку пристрелити Дженсона, потім мене і взяти гроші? Вона могла їх потім сховати і викликати поліцію. Вигадала б історію, як вони з Дженсоном застали мене перед відкритим сейфом. Я убив Дженсона. В боротьбі вона зуміла якимось чином вихопити у мене пістолет і, вистріливши, убила в самообороні. Я ж біглий каторжник із Фарнворта, гіршу репутацію годі придумати. Товстий шериф напевно міг повірити в її розповідь.
Щоправда, вона не вбила мене. Не вбила тому, що я вже закрив сейф, коли вона вистрілила у Дженсона. Вона розумна і швидко збагнула, що без мене відкрити сейф не зможе. Спочатку шантажувала мене, а коли я не піддався, розіграла, як по нотах, любов, що раптово спалахнула до мене. Любов скінчилася, як тільки з'явився Рой. Тому що він теж міг відкрити сейф. Тепер я був не єдиним на "Останній зупинці", хто міг відкрити сейф, – Рой теж міг зробити це.
Пістолет у неї. Тепер я був певен, що вона не викинула його.
А це означає, що і моє життя, і життя Роя тепер у небезпеці. Вона зможе вмовити Роя відкрити сейф, опісля уб'є його. І мене теж. І вигадає для поліції байку про самооборону.
Я схопився.
Ні, все це лише припущення і підозри, викликані розповіддю літнього водія-шведа. Той хлопець, Фінні, міг дійсно покінчити самогубством. Постріл у Дженсона був випадковим. Не можна було скидати з рахунку такий шанс, навіть якщо він невеликий. Втім, я не збирався покладати надію на нього, пам'ятаючи важкий погляд мстивих зелених очей. Є вихід. Я відкрию сейф, візьму гроші і залишу дверцю відкритою. Хай бачить, що грошей нема і нічого вмовляти Роя чи убивати мене.
Треба знайти місце, куди сховати гроші. Таке місце є. Я поглянув на свій годинник. Десять хвилин на одинадцяту. Раніше, як опівдні, вони не повернуться. Я сховаю гроші в могилі Дженсона. Нехай спробує викопати і взяти їх.
Ідея була відмінна, та їй не судилося здійснитися.
Коли я направився до бунгало, на дорозі з Уентворту з'явилась вантажівка, тягнучи на причепі "паккард". Мені довелося зайнятися тривалим ремонтом.
Водій "паккарда" дуже поспішав потрапити в Тропіка-Спрінгс. Він нічого не хотів слухати і нетерпляче мене підганяв.
Я все ще возився з "паккардом", коли приїхали Рой і Лола.
Минуло три доби, а я так і не мав можливості наблизитися до сейфу.
Лола завжди була поблизу. Вона тепер не чергувала ночами і, коли ми з Роєм всідалися за карти, йшла спати до себе в бунгало.
Вона почала зі мною розмовляти, правда, тільки по роботі. Наші стосунки вже не могли бути колишніми, як до приїзду Роя. Я не робив спроб доторкнутися до неї. Та мені і не хотілося. Вона вселяла мені підозру, і я весь час спостерігав за нею, щоб знайти який-небудь знак, що міг би підтвердити, що вона задумала вбити мене, але поки нічого не помітив.
Я спостерігав і за Роєм, вишукуючи прискіпливо в його поведінці ознаки змін після його поїздки з Лолою до Уентворта, але і тут мої підозри не підтверджувалися.
Були моменти, коли я відчував сильну спокусу розповісти йому все. Втім, я не робив цього. Мене утримувало інстинктивне відчуття, що, як тільки він дізнається, яка сума лежить у сейфі, його жага розбагатіти легким способом переважить усе. І я чекав, коли вони знову зберуться до Уентворта.
Через тиждень я дочекався. Ввечері, прибираючи посуд після особливо великого напливу клієнтів, вона сказала:
– В Уентворті йде хороший фільм. Я хочу подивитися. Там грає ця французька зірка – Бріжіт Бардо. Хочу на неї поглянути. Хто поїде зі мною?
Рой покачав головою:
– Не я. Я ходжу тільки на бойовики.
Це був той шанс, котрого я чекав. Вони не повернуться до третьої ранку. Я встигну взяти гроші і зарити їх у сараї. Після півночі машин майже ніколи не буває, і мені нічого не завадить.
– У мене багато справ, Рой. Я не зможу поїхати до Уентворта. До того ж сьогодні моя черга чергувати. Ти маєш нагоду поглянути на Бардо, кажуть, що вона знігубивча.
Він зачудовано поглянув на мене:
– Я б краще пограв у карти.
– Не можна, щоб Лола одна їздила вночі в таку далечінь.