– Звісно, впораюся. Чи не приділеш мені кілька хвилин, Чет, – звернувся він до мене. – Може, поглянеш на мою машину? Я ніколи добре не розбирався в автомобілях.
– Я погляну. А тобі треба підучитися ремонту.
Ми направилися до виходу. Я ішов за ним слідом і, коли Рой раптово зупинився, мало не збив його з ніг.
– Поглянь, хто навідався!
Я поглянув з-за його спини у вікно закусочної.
У непомітно під'їхавшому автомобілі сиділо двоє чоловіків Обоє в однакових стетсоновських капелюхах і темних костюмах. Один з них, роздобрівший чолов'яга з пузом, що випиралося з-під ременя, вивалився з машини, другий лишився за кермом. Спалахнула на сонці шеріфська зірка на грудях товстуна. Піджак розчахнувся, коли він вилізав з машини, і я побачив у нього на паску ремінь з кобурою для пістолета 45-го калібра.
– Поліція! – В голосі Роя почулися тривожні нотки.
Холодок пробіг по моїй спині. Я дико поглянув на Лолу. Смішно, але в цю мить мене охопила така паніка, що поглядом я ніби шукав у неї спасіння.
– Це шеріф. Він іде сюди.
Лола витерла руки рушником.
– Я сама з ним поговорю, – вона була незворушна, як єпископ на чолі чайного столу, – все буде добре, Чет.
Вона могла бути спокійною. Вона ж не бачила, що таке Фарнворт. При виді товстого шеріфа у мене заледеніла кров. Ми з Роєм розступилися, пропускаючи Лолу в залу закусочної. Вхідні двері різко розчахнулися, і я почув голос Лоли:
– О, шеріф! Ви тут рідкий гість.
Я притулився до стіни, прислухаючись, відчуваючи, як краплі холодного поту струмками стікають по моєму обличчю.
– Вітаю, місіс Дженсон. Приємно вас бачити знову. – У нього був гучний трубний голос, і ми з Роєм добре його чули. – Містер Дженсон вдома? Хочу з ним переговорити.
– Ні, Карла немає, він поїхав.
Вона промовила це недбалим тоном. Я уявив спокійний погляд зелених очей і незворушний вираз обличчя. Товстий шериф не представляв для неї такої загрози, як для мене.
– Поїхав? – Товстун дуже здивувався. – Оце так подія! Він ніколи раніше не покидав дому, наскільки я пам'ятаю. І де я можу його знайти?
– Важко сказати, – вона продовжувала зберігати незворушний тон, – десь в Арізоні чи Колорадо. Так мені було сказано. Відтоді як він поїхав, я не отримала жодної звістки.
– Коли він повернеться, місіс Дженсон?
Пауза. Потім холодно і чітко:
– Не думаю, що він повернеться.
У шеріфа вирвався вигук здивування:
– Не повернеться? Що це означає?
– Він покинув мене.
Настало тривале мовчання. Я уявив, як він здивовано втупився в неї і зустрів холодний погляд зелених очей. Я поглянув на Роя – той слухав теж напружено, як і я. Наші очі зустрілися, і він, насупившись, покачав головою.
– Ще один сюрприз! А чому ви так вважаєте, місіс Дженсон?
– Що ж, він не перший чоловік, котрий знаходить на боці когось ліпшого, ніж власна дружина, – вона навіть зуміла придати голосу сарказм, – та яка справа вам до цього, шеріф? Якщо Карл захотів валяти дурня і міняти жінку – це моя головна біль.
Чутно було, як він незграбно переступив ногами.
– Ваша правда, місіс Дженсон, і я співчуваю вам. Інша жінка, хм...
– Очевидно, в цьому є і моя вина. Не треба було виходити за нього. Занадто велика різниця у віці. Ми з самого початку не дуже ладнали. Він був старий для мене. Але Карл вчинив благородно – принаймні, залишив мені закусочну і все решта. Я не помру з голоду. А яка у вас справа? Я можу допомогти?
Шеріф густо відкашлявся:
– Тут працює чоловік за ім'ям Джек Петмур. Так?
У мене скажено застукотіло серце. Я обдивився в пошуках якого-небудь знаряддя самозахисту. На столі лежав ніж для обробки м'яса, і я схопив його. Я не повернуся в Фарнворт. Цього гладкого шеріфа жде ще один сюрприз.
Рой, дивлячись на мене, потряс головою. Він був блідий. Зрозумів, що я не дам себе арештувати. А може злякався пістолета шеріфа. Але мене його пушка не лякала. Я надавав перевагу кулі, а не Фарнворту.
– Петмур? – перепитала Лола, – Аякже. Він тут працює. Карл найняв його перед від'їздом. Мені потрібен помічник.
– Розумію, місіс Дженсон. Я маю з ним поговорити.
– Будь ласка, – голос її лишився рівним, – він десь поблизу.
Рой безшумно посунувся до мене:
– Покладись на мене. Я візьму його на себе. – і швидко вийшов з кухні на палюче сонце.
– Він, певно, в ремонтному сараї, – сказала Лола, – може, самі туди пройдете?
– Я так і зроблю, місіс Дженсон.
Чутно було, як шеріф протопав до дверей, потім Лола спитала:
– Це вам Рікс сказав про Петмура, шеріф?
– Вірно... Він сказав.
– Поскаржився, що Петмур його вдарив?
Після паузи шеріф промимрив:
– Так, ви праві.
Голос Лоли окріп, задзвенів од злості.
– А він не сказав, за що Джек його вдарив?
– Цей Петмур – небезпечний тип, за словами Рікса.
– Отже, Рікс не сказав вам, що Петмур його вдарив тому, що він назвав мене повією? –Обурення її здавалося цілком щирим. – Хочеться думати, шеріф, що ви вчинили б точно так само, якби почули, як Рікс мене ображає.
Шеріф відкашлявся, зніяковівши:
– Гм... розуміється. Я зразу подумав, що він робить із мухи слона.
Я почув звук, як відсунулась створка гаражного сарая і голос Роя:
– Добрий ранок, шеріф.
Пауза. Потім:
– Твоє ім'я Джек Петмур?
– Вірно.
Я притулився до дверей, вслухаючись.
Рой був одного зі мною зросту, теж темноволосий, навіть носив такі ж вусики. Якщо у шеріфа є мій опис, зовнішність Роя цілком підійде під нього.
– Джордж Рікс заявив, що ти вдарив його, – заявив шеріф в повну силу свого грубого голосу, тон його став владним.
– Ось як?
Лола хутко втрутилася:
– Я сказала шеріфу, що ти вдарив Рікса за те, що він назвав мене повією.
– Ну, вдарив, – майже весело підтвердив Рой, – і скажу вам дещо, шеріф. Якщо Рікс знову покаже свій ніс тут, я не тільки його вдарю, але як слід надеру йому задницю.
Коротка мовчанка.
– Звідки ти приїхав, Петмур?
Серце в мене знову понеслося як скажене, я стиснув рукоятку великого ножа.
– Оквілль, Каліфорнія, шеріф. – В голосі Роя зазвучала насмішка. – І якщо вам невідомо, шеріф, скажу, що у нас дома ми не дозволяємо всяким покидькам називати порядних жінок повіями. А якщо хочете взяти мої відбитки – вони ваші в будь-який час.
– Гаразд, хлопче. Не гарячись. – Шеріф, здається, був зачеплений. – Це моя робота – знати, хто живе в моєму районі. – Після короткого мовчання шеріф продовжив: – О'кей, Петмур, але попереджаю, надалі не розпускай кулаки.