Я одразу второпав, хто він є. Це був той швед, котрий дзвонив вранці, я упізнав його грубий агресивний голос.
– Його немає. Чим можу допомогти?
– Немає? Куди він подався в таку рань?
– Можливо, я зможу вам допомогти, – повторив я, – чи ви хочете поговорити з місіс Дженсон?
Почувши наші гучні голоси, з кухні вийшла Лола. Кислий вираз її обличчя миттєво змінився на привітний, коли вона побачила великого шведа.
– О, здрастуйте, містер Лаш. Як ви рано ...
Він трохи заспокоївся при виді Лоли і доторкнувся до полів капелюха.
– Добрий ранок, місіс Дженсон. Я приїхав поговорити з Карлом щодо похорон Уеллеса. Мабуть, Карл сказав вам, що у нещасного стався інфаркт минулої ночі. Легіон бере на себе всю організацію. Карл був старим другом Уеллеса, крім того, він почесний член Легіону, ось ми і вирішили запропонувати йому виголосити промову. Цей хлопець сказав мені, що Карла немає вдома.
Я поглянув на неї. Вона виглядала безтурботно і при спомині про смерть Уеллеса навіть зробила співчуваючу міну. В ній пропадала непогана актриса.
– Ви зовсім трохи з ним розминулися. Він поїхав в Тропіка-Спрінгс всього півгодини тому.
Лаш вирячив очі від здивування:
– Поїхав? Але його машина стоїть у гаражі. Я щойно її бачив.
У мене дихання перехопило, та я даремно хвилювався. Лола була природженою брехухою і легко могла обвести кругом пальця такого великого і тупого шведа, як Лаш.
– Він не брав машину, поїхав на попутній. Справа в тому, що він поїхав на кілька тижнів. А машина мені тут знадобиться. Карл засмутиться, що ви не застали його.
Лаш явно був вражений новиною, перебуваючи в повному нерозумінні від всього , що відбувається. Припіднявши капелюха, він здивовано поскріб голову.
– Ви маєте на увазі, що його не буде на похоронах Уеллеса, місіс Дженсон?
– О, я навіть не можу зараз сказати, коли він взагалі повернеться. Минулої ночі йому запропонували придбати в Арізоні заправочну. Зразу після того, як він приїхав з невдалих зборів Легіону, йому подзвонили і зробили дуже вигідну пропозицію. Потім ми обговорили з ним справу , і він вирішив поїхати туди і поглянути.
Лаш втупився в неї:
– Туди ... це куди?
– Десь до Арізони. Він завжди мріяв відкрити ще одну заправочну. Пропозиція настільки вигідна, що він квапився, боявся, що справа зірветься.
Я би не зміг краще придумати. Лола була майстер на вигадки.
– Арізона? Та це ж дуже далеко звідси, – тупо промовив Лаш, – він не збирався туди переїхати назовсім?
– Ні, про це ми поки не говорили. Спочатку він збирається підшукати там потрібну людину, щоб лишити його замість себе. Карл все розповість вам, містер Лаш, коли повернеться, я впевнена.
Здається, її пояснення заспокоїли великого шведа. Вигляд у нього став збентежений.
– О, я, мабуть, ставив надто багато запитань, але, повірте, не хотів бути допитливим. Знаєте, дуже здивувався, що не застав його. То що ж, в такому разі доведеться мені самому підготувати промову. – Він повернувся в мій бік: – А це що за хлопець?
– Джек Петмур. Буде мені допомагати у відсутність Карла.
Лаш недружелюбно оглянув мене з голови до ніг:
– Це ти обізвав мене "проклятим шведом" минулої ночі по телефону?
Я відповів таким же поглядом:
– Коли дзвонять о четвертій ранку, що ще можна відповісти?
Він повагався. Потім зітхнув і повернувся до мене спиною.
– Можливо, поснідаєте, містер Лаш? Все готово, – запросила Лола.
– Ні, дякую. У мене багато справ. Коли Карл повернеться, попросіть його мені подзвонити, гаразд?
Вона пообіцяла, і він поїхав, не поглянувши більше на мене жодного разу.
Лола повернулася на кухню.
Принаймні, придумана нами історія виявилася цілком прийнятною. Щоправда, люди стануть базікати і пліткувати про нас з Лолою. Я згадав розповідь Карла про те, як він одружився з нею, щоб заткнути роти плітникарям.
Була неділя. В такі дні машини йшли через нас безперервною низкою. Ми продали тридцять ленчів і двадцять п'ять обідів. Крім звичайних послуг на бензоколонці, я ще встигав проводити поточний ремонт.
Рух перервався тільки опівночі.
Протягом дня Лола жодним словом не обмовилася зі мною. Я пішов на кухню, де вона домивала посуд. Вона не обернулася, хоча чула, що я зайшов.
– Ну й деньок, – я прихилився до дверного косяка, – можу посперечатися, сьогодні виручка не менше чотирьохсот доларів.
Вона поставила чисту пательню на полицю. Як ніби й не чула мене. Далі зняла замизканий халатик і, згорнувши його, жбурнула в корзину для брудної білизни.
Я затаїв подих, побачивши її знову в шортах і короткій маєчці. Фізичний потяг був настільки сильним, що я через силу вгамував імпульс підбігти і схопити її в обійми.
Вона вийшла в задні двері мовчки, покинувши мене стояти на кухні.
Я вимкнув світло і зачинив закусочну.
Отже, вона збирається дутися на мене й далі, думав я по дорозі у свою хижу. Що ж , побачимо, хто перший втомиться від мовчанки. У спальні я підійшов до вікна, хотів опустити жалюзі, і завмер.
У спальні бунгало палилося світло. Лола не опускала жалюзі. Я побачив її в центрі кімнати прямо під лампою.
На ній вже не було майки, і на моїх очах вона здійняла шорти, переступила через них, покинувши на підлозі.
Я застиг, як укопаний, дивлячись на неї і слухаючи, як кров шумить у вухах. Постоявши цілковито голою, Лола повернулась і пройшла в ванну, закривши за собою двері.
Зробивши величезне над собою зусилля, я опустив штору.
Наступні чотири дні пройшли без змін, подібні як дві краплі води один на одного.
Лола зі мною не розмовляла. Вона порядкувала на кухні цілий день, зачиняючи туди двері. Доводилося вигукувати їй замовляння через віконце. Бензоколонка була на мені, я обслуговував автомобілі, потім біг подавати в закусочну.
Ночі теж не відрізнялися одна від одної. Лола не чергувала жодного разу, покинувши всю роботу на мене. Об одинадцятій відчиняла двері, що з'єднували кухню з залою, і через задні двері йшла в своє бунгало.
Вона жодного разу не опускала жалюзі, проте, хоч спокуса була велика, я тримався подалі від вікон, доки не згасало світло в її спальні.
Це було гірше за всяке катування – уява малювала її оголеною, що стояла посеред кімнати. Спека тільки посилювала муки. На п'ятий день подув гарячий сухий вітер, він заносив повсюди пісок, і цей вітер зводив з розуму.