Я на це зауваження невиразно хмикнув, виймаючи з приводу деталі і вкладаючи їх в банку з бензином.
– Як тобі його дружина?
Він застав мене зненацька, і я був радий, що він не бачить зараз мого обличчя.
– Вона жінка в повному порядку.
Я взяв викрутку і почав розбирати муфту зчеплення.
– В порядку? Ти так думаєш? Напевне, не хоче тебе тут тримати. Вона нікого і близько не підпускає. Мене також не любить, це мене, шурина її чоловіка. Ніколи не думав, що Карл буде таким ідіотом і одружиться з молодою пройдисвіткою. Знаєш, вона з'явилася невідомо звідки, як волоцюга, і щезне в невідомому напрямку. Вона собі на умі, це ж ясно. Побачила, що тут є чим поживитися. Покрутила перед ним задом, і старий ідіот, звісно, не встояв. Ти бережися її, не бери в голову, що зостанешся тут. Вона вмовить Карла позбавитися від тебе. І знаєш, чому?
Тепер я оговтався і повернувся до нього, зробивши байдужу непроникну міну:
– Не знаю, про що ви. Мене просто найняли працювати.
Осьміхаючись, він вишкірив великі жовті зуби.
– Це ти вже говорив. – Він притулився до косяку. – Вона боїться, що хтось впливатиме на Карла. Сама хоче прибрати його грошики. Я це знаю, тому що слідкував за нею. Не знадобилося багато часу, щоб помітити її хитрі трюки. Вона прагне добратися до його грошей, і це написано на ній. Він копичив роками. Завжди був бережливий, не дозволяв нічого зайвого, хоч не упускав шансу і знав, куди слід вкласти вчасно. Не скнара. Але з цією пройдисвіткою він змінився – боїться кроку ступити. Раніше мене тут приймали. Завжди пропонували їжу і інше. Та не тепер. Мій вид викликає у неї лють. Знаєш, вона тримає чоловіка в їжачих рукавицях: трохи щось не по ній – зачиняє двері до спальні. В його віці це жахливе покарання, і старий дурень дуже страждає, коли вона не пускає його в постіль. Вона знайшла до нього відмичку. Кажу тобі – бережися її. Вона однак тебе позбавиться. Боїться, що знайдуться інші мисливці за грошима Карла, окрім неї.
Я піднявся і витер руки ганчіркою, змоченою бензином.
Він уважно стежив за мною. Здається, моя байдужість його дратувала.
– Ти взагалі звідки, приятелю? Здалеку?
– Здалеку.
– Як ти познайомився з Карлом?
– Ми зустрілися в Літл-Крік.
– Ти шукав там роботу?
– Вірно.
– Ну що ж. – ВІн знехотя відклеївся від дверного косяка. Пес, який досі сидів нерухомо, зразу підхопився і очікуюче подивився на Рікса. – Не буду відбирати у тебе час. Заглянув попросити на якийся час інструмент. Хочу вдома дещо підремонтувати. Завжди беру у Карла тимчасово, якщо чогось треба. – Він почав походжати по сараю, роздивляючись стелажі з інструментом. – Ану, поглянемо, що тут є...
Він узяв пару викруток і молоток. Потягнувся було за дріллю, але я зупинив його:
– Даруйте, містере Рікс, та я не можу вам дозволити взяти інструмент.
Рука застигла в повітрі, він скоса поглянув на мене:
– Що таке, приятелю?
– У мене немає дозволу містера Дженсона давати вам інструменти. Допоки хазяїна немає, я відповідаю тут за все. Дочекайтеся його, якщо він дозволить, – тоді інша справа, але без хазяїна жоден цвях звідси не зникне.
Він дотягнувся до дрілі, взяв її, потягнувся за ножівкою:
– Не кип'ятися, приятелю. Я його шурин, ти забув? Та твоя правда. Нікому, крім мене, не треба нічого давати без Дженсона. Але я – то інша справа...
Здається, з мене вже досить.
Я підійшов до нього.
– Пробачте, містер Рікс, я ж сказав, нічого не можна тут чіпати без дозволу містера Дженсона.
В глибині його очей заплескалася лють. Пес, відчувши неприємності, позадкував до тилу.
– Але послухай, друже, ти ж не хочеш втратити роботу так скоро, чи не так? Якщо я розкажу Карлу...
– Дуже добре, розкажете, та цей інструмент залишиться тут. Якщо він вам знадобився так терміново, дочекайтеся містера Дженсона.
– Ось ти як. – На лиці у нього виступив піт, здається, він розізлився не на жарт. Пес вислизнув з сараю і потрусив до автомашини. – Отже, тепер вас тут вже двоє? Може і ти за його грошима сюди явився, як його шльондра? А може вона вже пустила тебе до себе в постіль, га?
У мене кров кинулася в голову. Схопивши його за грудки, я так трусонув, що ледь не відірвав з плечей його дурну кебету, потім віджбурнув від себе:
– Забирайся! Чув мене? Іди геть!
ВІн ледве втримався на ногах. Під засмагою лице його прибрало жовто-зеленого кольору, перекосилося від злості.
– Я тобі ще покажу! – Голос його тремтів. – Я все розкажу Карлу...
– Пішов геть!
Він вискочив на вулицю і швидко подався до своєї машини. Пес вже сидів усередині. Рікс сів у машину і, захлопнувши дверцю, покотив, піднявши хмару куряви.
Я був занепокоєний, не знаючи, як відреагує Дженсон, якщо Рікс поскаржиться йому. Принаймні, у мене є можливість першому викласти все, що сталося, і, якщо сказати Дженсону, що Рікс говорив про Лолу, певен, йому це не сподобається.
Приблизно в полудень підкотили Дженсони. Допомагаючи Дженсону розвантажити пікап, я розповів йому про візит Рікса.
– Довелося повестися з ним грубо, містер Дженсон. Він не розуміє слів. Я його виштурхав звідси. Якщо вчинив неправильно, пробачте.
Дженсон усміхнувся:
– Ти вчинив абсолютно вірно. Я забув тебе попередити щодо нього. Цей хлопець мене бісить, і я не дозволю йому нічого тут чіпати. Колись я давав йому інструмент, та він жодного разу не повернув жодної речі. Найбільший жебрак в нашій окрузі. Коли моя перша дружина була жива, він звідси не вилазив. Снідав, обідав і вечеряв, заправляв машину бензином, брав і не повертав мій інструмент, дружина без кінця давала йому гроші. Мене це просто зводило з розуму. Однак, після того, як я одружився з Лолою, все змінилося – вона швидко поставила його на місце. Він вже два місяці не з'являвся. Нічого йому не давай, коли мене немає.
Я був радий, що Дженсон схвалив мої дії, але знав, що Рікс мені цього ніколи не пробачить.
Тепер треба його остерігатися. Схоже, він ще принесе мені масу неприємностей.
Минуло три довгих тижні мого перебування у Дженсона. Я лежав у ліжку, спостерігаючи у вікні, як встає з-за далекої гори сонце, заливаючи пустелю сяючим світлом.
Я вже звик почуватися у безпеці. Фарнворт з його смердючим бараком і лихими охоронниками здавався далеким і жахливим сном. Я вже не здригався від страху кожного разу, коли з гарячого марева пустелі підкочував і зупинявся біля заправки черговий автомобіль. Я сподівався, що поліція зупинила пошуки, і якщо лишатися в цьому пустельному місці подовше, то мені вже нічого не загрожує.